Поважні старожили Верховинської Гуцульщини розповідали  про давню традицію щорічного ходіння на ярмарок «за Гору». За часів влади Австро-Угорщини, вони ходили на великий ярмарк у місті Сиґоті на Мармарощині (що зараз належить сусідній Румунії).

В книзі Ст. Вінценза  знаходимо цікавий опис кінної подорожі Фоки Максим’юка, через Чорногірський гірський хребет, на річний ярамарок у Сиґоті, пише “Західний кур’єр” з посиланням на публікацію на сайті Національного природного парку “Верховинський”.

«Фока був підлітком, коли почав ходити з батьком із Жєб’я, через Чорногору, на рокові єрмарки до Сиґоту Мармароського, щоб продавати бринзу. 

У ті давні часи, єрмарки у далекому Сиґоті відбувалися двічі на рік. Літом, на святого Іллі та восени – на Покрову. Сама подорож на єрмарок (в обидва боки) тривала вісім днів. Фока Максим’юк із своїм батьком переважно вели до Сиґоту по двадцять коней, завантажених бербеницями з бринзою. На Чорногірський хребет йшли через Дземброню, попри Суху Сиглу.

А як заходили нижче від Чорногори у густі ліси, то кожен тримав зброю напоготові. Так доходили до сусіднього загірського села Луги, першого на угорському боці. А вже звідти, зручніше і безпечніше мандрували до Сиґоту. Там цікаві міські паничі з подивом оглядали розкішну постать Фоки, вивбираного так, ніби якийсь слов’янський князь із свити короля Атили. Дивувались так, ніби хтось із їх далеких предків, наживо з’явився перед ними».

“Для нас є важливим сам історичний і економічний факт довготривалого існування дуже важливого торгового шляху, який проходив через Чорногірський хребет та з’єднував гуцульське село Жаб’є із великим ярмарковим містом Сиґот. Цей торговий шлях давав можливість місцевим полонинським господарям продавати на ярмарку в Сиґоті, вироблену бриндзу і сукно та купувати необхідні промислові й побутові товари, – йдеться у публікації на сайті НПП “Верховинський. – В першу чергу вони приносили металеві знаряддя праці: сокири, пили, коси, свердла. Купували на цьому ярмарку дуже дорогі нитки із сухого золота і срібла, для прикрашання жіночих запасок і сардаків, та золоті і срібні «оґальони», для виготовлення чоловічих крисань і баршивок”.

Автори: Я. Зеленчук, І. Зеленчук