Як пан Татара врятував Міцкевича - 11 Лютого 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
П`ятниця, 2016-12-02, 9:44 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728
 
Архів новин
Головна » 2015 » Лютий » 11 » Як пан Татара врятував Міцкевича
5:50 PM
Як пан Татара врятував Міцкевича

Пропонуємо вашій увазі спогади Тадеуша Ольшанського про старий Станиславів, які вперше публікуються українською (із книги "Станиславів однак живе", 2010).
У своїй попередній книжці «Креси Кресів Станиславів», пишучи про площу Міцкевича, я згадував про таємничий порятунок на межі з чудом прекрасного пам’ятника нашого пророка від знищення німцями. Із пустого постаменту цього пам’ятника 17 листопада 1943 року я бачив страту гестапівцями двадцяти семи українців. І на цій найстрашнішій в моєму житті події я зосередив увагу. Згадав тільки, що пам’ятник врятував Кажімєж Талара, але про те, яким чином вдалося сховати його - понад два метри заввишки і вагою в кілька тонн, я не мав найменшого уявлення. А ще я зробив помилку у прізвищі, адже цей неймовірний вчинок здійснив Кажімєж Татара. Про це я дізнався з блискавичної реакції доньок пана Татари ‒ Малгожати Чеканської з Лодзі і Галіни Брожек із Глівіц. Від них я отримав не тільки детальний опис того, як саме їхній батько врятував пам’ятник, але й міг негайно виправити прізвище в черговому виданні книжки. І як же не згадати тієї єдиної в своєму роді, героїчної й оповитої таємницею історії, завдяки якій пам’ятник Адама Міцкевича надалі красується в Станиславові!
Пам’ятник був вилитий із бронзи, бо його первинну версію з карарського мармуру знищили наприкінці 1918 року. За чверть віку до цього польська громадськість Станиславова довго збирала гроші, щоб встановити пам’ятник Міцкевичу до століття його народження. І саме в різдвяний день Адама – 24 грудня 1898 року – надзвичайно урочисто пам’ятник відкрили. Це був витвір видатного львівського скульптора Тадеуша Блотніцького. Він спеціально поїхав до Флоренції, щоб вивчити славетні італійські скульптури і вибрати два мармурові блоки, бо ідентичний пам’ятник замовила також Велічка, на що станиславівський комітет дав згоду. На щастя, бо той, у Велічці, до сьогодні зачаровує величністю мармуру. А станиславівський пам’ятник був по-варварськи пошкоджений у грудні 1918 року, після того, як місто зайняли українці. Проте нести його не змогли і тільки потовкли прикладами гвинтівок. Невідомо, хто дав наказ, бо потім українська влада міста навіть просила вибачення в поляків, але біднота так пошкодила мармур, що пам’ятник уже неможливо було врятувати. Після здобуття незалежності (Польщі – ред.) вирішили замовити його точну копію з бронзи. Завдяки зразку з Велічки. І пам’ятник наново відкрили в 1930 році.
Німці без розбору нищили все, що польське, в тому числі й пам’ятники. Здебільшого з бронзи, потрібної на танки і гармати. А однієї ночі Міцкевич зник. Ніхто в Станиславові не знав, що трапилося з пам’ятником. Напевно, пішов на металолом. І тут починається історія пана Казімєжа Татари.
Під час окупації Татара працював у гарбарні (шкіряна фабрика – ред.) Маргошеса, яка була розміщена на території гетто, тобто під суворим контролем німців, адже туди можна було ввійти тільки за спеціальними перепустками. Одного дня 1943 року в гарбарні з’явився один друг Татари - з часу, коли до вибуху війни той працював на залізниці, – пан Беднарський. Він був керівником складу металолому на вулиці Вовчинецькій і привіз до гарбарні якесь приладдя. Беднарський конфіденційно попросив Татару, аби відразу після роботи той прийшов на склад, бо треба щось дуже важливе обговорити. Яким же було здивування Татари, коли Беднарський завів його до однієї з комор із металоломом, відкинув стару бляху й несподівано його очам відкрилася голова Адама Міцкевича! Пам’ятник був перерізаний навпіл на рівні пояса і схований під металевим непотребом. Його довго переховували, але в зв'язку з тим, що почастішали вивезення металолому, треба було запобігти, щоб пам'ятник не потрапив у черговий транспорт.  Його потрібно було сховати  та ще й так, щоб не знали про це німці, які пильно наглядали за складом, і робітники, які працювали при перевезенні металолому на залізничну станцію. Операцію додатково ускладнювали патрулі німецької поліції, які крутилися неподалік і щомиті могли заглянути на склад. Вся операція - відкопування низу, перекидання обидвох частин, прикриття – мала бути виконана швидко. Щонайдовше – сорок хвилин, як це в своїй оповіді написав роками пізніше пан Татара. Отже, потрібна була ще одна надійна людина. Нею був друг Татари – Юзеф Вонсік.

Операцію спланували до дрібниць. Татара прийшов в умовлений час і почав копати яму. Беднарський став на сторожі біля брами складу. Труднощі почалися, коли мав прийти Вонсік, щоб помогти вмістити дві частини пам’ятника в яму, швидко засипати землею і прикрити металоломом. Він напоровся на німецький патруль і, щоб не викликати підозри, що входить на закриту, заборонену територію, мусив віддалитися.
«Час горів, кожна хвилина була дорога, – згадує в своїй розповіді ті хвилюючі миті Кажімєж Татара. – Я мусив діяти самостійно. Відкинути металолом, котрим була прикрита верхня частина пам’ятника, і перемістити її в яму. Звідки я тоді взяв ці сили, донині не знаю. Нижня частина була в іншому місці, і то досить далеко від ями. А на додачу прикрита різноманітними ящиками... Я борикався, з труднощами пересуваючи пам’ятник, відтак через нерви і надмірну напругу мене покидали рештки сил і я був близький до того, щоб здатися. І тоді, на щастя, з’явився врешті Вонсік».
Вдалося. Уже разом вони перенесли, закопали, прикрили металоломом і старанно замаскували яму. І врятували пана Адама!
Скільки ж могли важити ці перерізані навпіл кавалки пам’ятника? Яких надлюдських  зусиль треба було докласти, щоб їх пересунути? Ніхто вже ніколи не дізнається. Проте відомо, ким був Кажімєж Татара і чому він міг впоратися з завданням.
Йому тоді було тридцять дев’ять. Він був техніком-механіком, у двадцятиліття (міжвоєнне – ред.) ‒ видатним спортивним і туристичним діячем Станиславова. Займався спортом, входив до головного спортивного клубу "Ревера". Кажімєж Татара був провідником боксерської лижної секції, а також керівником цього клубу. Був сильний тілом і духом. Це й врятувало станиславівський пам’ятник Міцкевича.
Захований Беднарським, Татарою і Вонсіком, пам’ятник зберігся до кінця війни. Після вступу радянських військ до Станиславова, в 1944 році, пам’ятник відкопали, старанно об’єднали обидві частини і поставили в тому самому місці, на старому постаменті.
Кажімєж Татара не брав участі в третій, радянській, урочистості відкриття пам’ятника. Він вже був у Польщі, в Глівіцах, куди потрапив з цілою станиславівською когортою. Він працював на глівіцькому хімічному заводі «Царбохем» на посаді головного механіка і, звісно, продовжив спортивну і туристичну діяльність. Кажімєж Татара був одним із засновників у 1946 році Забжанської окружної спілки футболу і клубу "Чорні" при «Царбохемі»... Був одним із піонерів розбудови польськості на західних землях. Його заслуг, увінчаних багатьма відзнаками, в тому числі й Кавалерським хрестом відродження Польщі, неможливо злічити. Тридцять років по тому, в 1974 році, він відвідав рідний Станиславів і врятований ним пам’ятник Міцкевича, що спокійно споглядав місто. Це було вельми незвично, адже в той час дуже неохоче видавали радянську візу зі згодою на відвідання Станиславова, особливо його колишнім мешканцям. Можливо, під впливом цієї подорожі Кажімєж Татара в 1976 році детально описав усю операцію врятування пам’ятника і переслав її у Головну редакцію публіцистичних програм ТVP для циклу програм «Очевидці», сподіваючись на появу на телебаченні цієї незвичної історії. Однак це було неможливо в ті часи, і редакція вирішила, що тему не бере. Але, на щастя, історію передали в Національну бібліотеку імені Оссолінських у Вроцлаві. Завдяки цьому, а також завдяки донькам пана Татари, який помер у 1978 році, щось дуже важливе, не тільки для Станиславова, було врятоване від забуття.


 
Переклала з польської Наталя ТКАЧИК
ГК


Переглядів: 110 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016