Найбільше за площею в Україні село Космач, що на Івано-Франківщині, здавна відоме як «столиця вишиванок». Половина місцевих жителів, а це – приблизно три тисячі людей, вишивають, розповідає заступниця голови Космацької громади Ганна Варцаб’юк.

Космацькій сорочці притаманні візерунки, вишиті яскравими кольорами, серед яких здебільшого різні відтінки жовтого та оранжевого.

«Космацькі узори не були одразу такі яскраві. У нас були більш чорнобриві узори, більше було темного. А потім змінилося. Оскільки кажуть, що Космач – келія сонця, люди почали такі жовто-червоні гарячі кольори у візерунки додавати», – розповідає майстриня Ганна Полєк.

У гірській місцевості здебільшого землі малородючі, тож, аби заробляти, люди займалися різними промислами. Для більшості жителів Космача вишиванка стала способом заробітку, розповідає майстриня.

«Є жінки, які лише займаються ручною вишивкою – вона дорога. А зараз пішла машинна вишивка. Майже в кожній хаті люди мають машинки й отримують з цього заробіток», – каже Ганна Полєк.

Житель Космача, заслужений майстер народної творчості України Дмитро Пожоджук, перейняв любов до ремесла від своєї матері. Майстер каже: зараз космацька вишивка відома у цілому світі.

«Ще до Першої світової війни багато людей з Космача виїхали в еміграцію, бо тут не було з чого жити, не було родючих земель. І туди зі собою взяли космацьку писанку і вишивку. І таким чином космацька вишивка на сьогодні досконало збереглася у світі», – пояснює Дмитро Пожоджук.

«Наша вишивка – жовтогаряча. Якщо, наприклад, взяти яйце. Колір жовтка подібний до нашої вишивки. Яйце є символом зародження життя на Землі. І так само ця жовтогаряча барва несе тепло», – каже пан Дмитро.

За словами чоловіка, у Космачі люди називають кольори по-своєму: «Жовтий називається «білєвий», морквяний – «текєнка», червоний – «цвітна», малиновий називається «червонєва».

«Коли дитина народилася, то її хрестять у вишиваній сорочці у церкві, а тримають – на крижмі. Коли дитина виростає, з крижми шиють весільну сорочку. Ту весільну сорочку не заведено продавати, її треба носити на Великдень і на Різдво. А потім дочекатися смерті, й у тій сорочці людину хоронять», – розповідає Дмитро Пожоджук.

​​​​​​​