На малюнку з модного журналу за 1880 рік ми бачимо трьох пань на фоні зимового пейзажу, і одна з них тримає в руках якийсь дерев’яний футляр на ремінці.

В такому футлярі колись носили ковзани, які на зламі ХІХ і ХХ століть кріпилися до звичайного зимового взуття, а не були спеціальними черевиками з полозами для катання.

Газета «Кур’єр станиславівський» у січні 1904 року рекомендувала вибирати ковзани висотою 45–50 мм, під каблуком на 3–4 мм менше. Вістря ковзанів мало бути не надто вузьким та викривленим, бо це ускладнювало катання.

Часопис радив виділити окрему пару взуття для катання і прикріпити до неї ковзани, причому прикріпляти їх шнурками чи ремінцями категорично не рекомендувалося.

Найбільший вибір ковзанів у Станиславові можна було знайти у крамниці залізних товарів Кароля Гаусвальда, яка станом на 1901 рік знаходилася на вул. Ґолуховського, 11 (тепер вул. Чорновола), а згодом переїхала у кам’яницю за сучасною адресою вул. Незалежності, 11.

Повністю облаштована ковзанка відкрилася у Станиславові в 1906 році завдяки підприємцю Лучинському. Вона розміщувалася на ставках, які були на землях барона Ромашкана (тепер парк імені Т. Шевченка). Підприємець Лучинський всіляко намагався популяризувати катання на ковзанах – знижував ціни, запрошував на ковзанку військовий оркестр, організовував різні забави.

У 1908 році на ковзанці було встановлено освітлення, тож публіка могла кататися й вечірньої пори. Заходили на лід по спеціально облаштованому містку.

Підготувала Олена БУЧИК