Як за Австрії, так і за Другої Речі Посполитої професія залізничника була вельми престижною, адже добре оплачувалася і передбачала низку пільг.

Тож не дивно, що Василь Шлам, безробітний мешканець Станиславова, дуже зрадів, коли його знайомий Іван Іванишин у березні 1937 року пообіцяв влаштувати його на залізничну посаду.

Як стверджував приятель, він дуже добре знав директора станиславівської залізничної станції і мав із ним дружні стосунки. Він пізніше познайомив Шлама з самим «директором», за якого видав свого брата Михайла, шевця за професією.

Після знайомства з «роботодавцем» Іванишин повідомив Шламові, що той мусить здати 10 злотих на оформлення паперів і ще тридцять на членські внески до Стрілецького союзу та Червоного хреста, без чого, мовляв, на колійову роботу не візьмуть.

Через кілька днів, коли Василь нетерпляче запитав, коли ж він уже займе омріяну посаду, Іван відповів, що треба ще задобрити членів екзаменаційної комісії, яка мала приймати у Василя іспит на зайняття посади. Василь вишкріб кишені до дна, щоб дати Іванові ще 50 злотих для цієї мети. Потім хитрий Іванишин видурив у бідолахи 20 злотих на вступ до колійової спілки та ще 20 на обмундирування.

Василь не зупинявся ні перед чим на шляху до щастя, продавав з хати речі, але побори не закінчувалися, аж поки не сягнули пристойної суми – близько 500 злотих.

Врешті-решт Василь Шлам запідозрив, що знайомий просто дурить його, і звернувся до поліції. Шахраї постали перед судом і були засуджені до двох років арешту. Але, як зазначала преса, це не зіпсувало їм настрою. Коли потерпілий розповідав перед судом про свою «залізничну епопею», вони реготали на цілу судову залу над його наївністю.

Підготувала Олена БУЧИК