Після виходу кількох статей про військову авіацію нашого міста до мене звернувся франківець Олександр Волков, який розповів цікаву історію.

Він почув її у 1970-х від старого прапорщика служби пального, пише «Репортер».

У радянській армії була посада заступника командира з політичної роботи, скорочено – замполіт. Їх ще називали комісарами і у війсь­ках жорстко не любили. Вони задовбували людей політзаняттями, пхалися у справи, від яких були далекі, та зіпсували життя не одному офіцеру. Хоча, звісно, були винятки.

Наприкінці сорокових один такий прикрий комісар служив у авіаполку, що стояв на станіславському аеродромі. Якось над ним пожартували. Тоді на озброєнні були винищувачі Ла-5. Дві стійкі шасі в нього розташовувалися під крилами, а третя, на яку приземлявся літак, була невеликим колесом, яке не забиралося і кріпилось під хвостом. Авіатори називали це колесо – «дутік». Тоді часто траплялись льотні інциденти, аварії, навіть катастрофи. І ось під час польотів хтось із досвідчених пілотів відвів комісара у бік і з серйоз­ним видом поскаржився, що молоді льотчики лінуються продувати дутіки, що може призвести до трагічних наслідків.

За кілька днів у частині проводили партійні збори. Замполіт піддав жорсткій критиці випуск­ників-лейтенантів, які не продувають дутіки і тим самим грубо порушують вимоги керівних документів з безпеки польотів. Й довго не міг зрозуміти гомеричного реготу залу.

А обірвалась його кар’єра досить несподівано. Більшість політпрацівників не були льотчиками, але «згори» впала телеграма ознайомлювати їх з авіаційною справою, аби вони краще уявляли специфіку. На найближчих польотах комісара покатали на спарці – двомісному навчально-бойовому винищувачі. Зрозуміло, що машину вів інструктор, а замполіт захоплено роздивлявся по сторонах. Раптом щось пішло не так, двигун вмер, і пілот здійснив змушену посадку. До аеродрому не дотягнув, гепнувся у Крихівцях в якийсь сарай. Політпрацівник отримав легкі ушкодження і ліг у шпиталь.

Коли його прийшли провідати, лікарі заявили, що комісар, напевне, добряче вдарився головою. Він узагалі не лежав, бігав по палатах, вимагав негайно провести політзаняття і змушував хворих солдатиків конспектувати «Квітневі тези» Леніна. До частини сарака не повернувся – списали за станом здоров’я.

Іван Бондарев