«Моє рідне село — Радча». Під такою назвою у видавництві «Нова Зоря» побачила світ книжка уродженки цього села Любові Павликівської. Забігаючи дещо наперед, скажу, що це видання — не перша ластівка авторки. Музикант за освітою, вона, закінчивши навчання в Музичному училищі ім. Д. Січинського, а згодом навчаючись і в Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника, працювала викладачем по класу скрипки в Богородчанській музичній школі, потім музкерівником у дитячому садку в рідному селі та в Заберезькій школі. Любов Павликівська з раннього дитинства дружила з поетичною музою. Але тільки в 2007 році читацький загал зміг ближче ознайомитися з її літературним доробком. У видавництві «Нова Зоря» вийшла друком її перша книжка — «Поезії і пісні». З того часу збірку перевидавали п’ять разів. Творчий дебют радчанської поетеси виявився плідним, вдалим, бо вже через рік-два вона подарувала своїм численним шанувальникам ще одну книжку — романтичну баладу «Привид», вихід якої був приурочений до 100-річчя від дня народження провідника ОУН—УПА Степана Бандери. А в 2010 році на основі балади «Привид» у «Новій Зорі» вийшло друком перероблене і доповнене видання книжи «Duch» польською мовою. Окрилена видавничим успіхом, невдовзі Любов Павликівська принесла до видавництва рукопис нової книжки — ілюстроване численними архівними і сучасними кольоровими світлинами краєзнавче видання «Моє рідне село — Радча». В книжці всього 230 сторінок, а яке широке розмаїття імен, прізвищ, біографій, історичних подій, фактівѕ Викладений у книзі матеріал авторка скрупульозно визбирувала протягом тривалого часу, працювала в архівах, записувала спогади від місцевих краєзнавців, старожилів рідного села... А Радча — село давнє: бере початок з 1606 року. Тож має свою цікаву долю і багату історію. Може, й з погляду на це, як вважає письменник, літературний критик Дмитро Юсип у своєму короткому вступному слові до цього видання, сумлінна авторка не використала опрацьований матеріал у формі розповіді про село, а у формі енциклопедичного словника, щедро проілюстрованого архівними та сучасними світлинами. Книжка Любові Павликівської не обтяжена сухими цифрами і фактами. Одначе дві цифри наведу. Нині село налічує 3 126 осіб і займає площу 1 006 гектарів. «Але Радча розширюється, розбудовується», — зазначає сільський голова Василь Вацеба. Він третій рік на цій посаді, а прийняв керівництво селом від Ольги Нагірної, яка головувала тут протягом двох скликань. Ця жінка була справжнім лідером. Тепер вона вчителює у місцевій триповерховій загальноосвітній школі. Любов Павликівська знана і як громадський діяч. Односельці уже втретє обирають свою «письменницю» депутатом сільської ради. і вона виправдовує їхнє високе довір’я. Але повернімось до сторінок цього цікавого видання. У короткій передмові до книжки сільський учитель Богдан Цюцяк наголошує, що кожне село краю є джерелом спільної історії. Він згадує ім’я свого колеги по освіті світлої пам’яті вчителя івана Бриндзея, який написав монументальну працю «історія села Радча» у 22-х розділах за період з 1606 р. по 2000 р. (рік його раптової смерті). Минуло вже понад 12 років, як дослідника не стало, але його краєзнавча праця так і не знайшла видавця. І лише Любов Павликівська, вийшовши на пенсію, вирішила піти працювати санітаркою в одній з обласних лікарень, щоб мізерні гривні молодшого медпрацівника витрачати на видання про своє рідне село. Бо й справді, авторка, крім того, що протокольно розповіла про мистецько-культурні здобутки радчанців, про заслужену самодіяльну чоловічу хорову капелу, драматичний гурток, танцювальний ансамбль «Калинонька», про їх талановитих керівників, диригентів, музикантів,.. вирішила познайомити й з іншими людьми, односельцями, якими гордиться Радча. Треба віддати належне Любові Павликівській, яка докладно, в рамках невеликої книжки знайшла місце і для колишнього пароха Радчі отця Нестора Кисілевського, його сина о. Романа (1915—1994 рр.) Уже в роки незалежності України отець Роман з далекої Канади двічі відвідав наш край, село Радчу. Не оминула увагою і почесну родину Стернюків — відомих церковних діячів Остапа Стернюка та його брата о. Володимира Стернюка, який у 1972—1991 роках був місцеблюстителем УГКЦ, а у 1991—1997 рр. — діяльним єпископом УГКЦ та правлячим владикою папського престолу. Можливо, вперше широкий загал читачів з книжки Л. Павликівської дізнався про родину відомого радчанця івана Рожанського, особливо його синів. Багато місця в цій короткій енциклопедії Радчі приділено процесу реконструкції церкви Покрови Пресвятої Богородиці за проектом архітектора Олега Козака. Цей талановитий зодчий — онук о. Нестора Кисілевського, якого добре пам’ятають радчанці. Та й роботи на новобудові тривали навдивовиж злагоджено і швидко: за рік, три місяці і 18 днів основні роботи було завершено. Цей народний подвиг вартий того, щоб увійти до Книги рекордів України. У книжці Любові Павликівської найбільше місця відведено перелікові імен і трудової жертовної звитяги будівничих храму. Авторка наводить прізвища і подає короткий опис робіт, які виконували на зведенні церкви понад 70 жителів Радчі. Тепер цей храм Божий, цей архітектурний шедевр тішить око усіх, хто приходить до нього. Книжка побачила світ з благословення о.-митр. Зіновія Каська. Один з розділів має назву «Ними гордиться Радча». Майже на 100 сторінках читаємо розповіді про композиторів, культпрацівників, музикантів, журналістів, письменників, художників, науковців, лікарів, спортсменів і навіть генералів. Так-так, саме генералів. Це і Геннадій Швидков — колишній начальник управління з організації боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Державної митної служби України, і Зиновій Вацеба, який разом з іншими військовими і науковцями свого часу відправляв у космос Юрія Гагаріна. Нинішня гордість Радчі — заслужений діяч мистецтв України Богдан Шиптур і заслужений лікар України Євген Романишин, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Любомир Романишин і художник Федір Майко, лікар-травматолог Ярослав Струтинський і стипендіат фонду В. Пінчука ірина Яремак та багато-багато інших, які впродовж віків творили, примножували і примножують славну історію цього села. Про кожного з них, про десятки інших жителів цього села можна написати нарис, новелу, а може, і значно більший літературний твір, але похвально й те, що ці імена завдяки Любові Павликівській вже зафіксовано в малій енциклопедії Радчі. Роман Фабрика |
