Мистецька колиска Гуцульщини - 4 Жовтня 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Понеділок, 2016-12-05, 10:31 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Жовтень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2014 » Жовтень » 4 » Мистецька колиска Гуцульщини
9:01 AM
Мистецька колиска Гуцульщини

Яворів відзначив 320-річчя від часу першої писемної згадки про село і водночас ще три ювілейні дати — 
120-річчя від дня народження заслуженого майстра народної творчості Семена Корпанюка та 130-річчя і 105-річчя від дня народження письменників — вихідців з Яворова Марії Колцуняк і Романа Яримовича.
Петро Лосюк, народний вчитель України, член-кореспондент Національної  академії педагогічних наук України, який з  1963-го по 2013-й незмінно директорував у Яворівській ЗШ, натхненник і творець авторської «Гуцульської школи», вже підбиваючи підсумки пленарного та секційних засідань регіональної науково-практичної конференції «Яворів у контексті історії і етнокультури Гуцульщини та України», присвяченої цим історичним віхам, найперше привернув увагу громади до того, що розділити радість свята до села приїхали двоє лауреатів Національної премії імені Т. Г. Шевченка — Степан Пушик і Роман Горак — директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка, ректор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника ігор Цепенда, а також доктори наук, провідні вчені і мистецтвознавці з Києва, Львова, івано-Франківська і Чернівців, велика група прикарпатських експертів музейної справи на чолі з директором Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття Ярославою Ткачук. А Дмитро Дзвінчук — голова постійної комісії обласної ради з питань освіти і науки, завідувач кафедри державного управління та місцевого самоврядування івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, приїхав на 320-річний ювілей Яворова навіть попри іншу значиму подію, яка відбулася того дня в івано-Франківську, — День університету.

Сакральні обереги Яворова
Можна сказати й так, що загадкові утворення природи — Писаний камінь, Сокільське, Терношорська лада, що оточують Яворів, і які, за твердженням С. Пушика й інших авторитетних учених, впродовж багатьох віків служили капищами, де горяни вшановували язичницьких богів, наділяли гуцулів особливими дарами та своєю загадковістю манили і продовжують манити на Гуцульщину талановитих дослідників. Як зауважив і. Цепенда у вітальному слові, ще за радянських часів історичну спадщину Яворова й загалом Гуцульщини розпочав фундаментально досліджувати доктор історичних наук Володимир Грабовецький. і цього разу на конференції ррунтовні дослідження старожитностей Яворова, про зв’язки видатних письменників з Яворовом і про особливості мови творів письменників — вихідців з Яворова Миколи і Марії Колцуняків, про участь жителів села у національно-визвольній боротьбі 1914—1920 років та в УПА у 40—50-х роках ХХ століття представили директор інституту історії, політології і міжнародних відносин, завідувач кафедри етнології і археології Прикарпатського національного університету ім.  В. Стефаника, доктор історичних наук, професор Микола Когутяк, професор інституту філології ПНУ ім. В. Стефаника Степан Пушик, завідувач кафедри слов’янських мов інституту філології ПНУ ім. В. Стефаника, професор Микола Лесюк, доцент ПНУ ім. В. Стефаника Петро Арсенич, старший науковий співробітник інституту сільського господарства Карпатського регіону  Національної академії аграрних наук України, кандидат біологічних наук Василь Гуменюк, а також інші доповідачі.
Цілком очевидно, що, як зазначив у вітальному слові голова постійної комісії обласної ради з питань освіти і науки Д. Дзвінчук, 1694 року, коли з’явилася перша писемна згадка про село, Яворів «уже існував, жив і боровся». Про давнішу його історію і сакральні обереги Яворова багато говорили на конференції  М. Когутяк і С. Пушик. Ще особливо хотілося б виділити ррунтовне дослідження «Яворів в історії Гуцульщини і України», яке презентував провідний фахівець навчально-наукового інституту історії, етнології і археології Карпат, доктор історичних наук, професор Петро Сіреджук.
інвентар Косівського ключа графа Дідушинського за 1753 рік, як зазначив П. Сіреджук, свідчить про те, що Яворів уже на той час був порівняно великим селом. За словами дослідника, основу сільської господарки становило тваринництво. Жителі Яворова утримували понад 3 тисячі овець та 120 коней. Навіть як на теперішні часи цей економічний потенціал тогочасних гуцулів не може не вражати. Особливо якщо сказати про те, що в Яворові тоді проживало всього 95 родин. Допоміжними галузями в господарстві яворівських раздів було мисливство, рибальство, бджільництво і садівництво. Зауважимо, що риби, зокрема пстругів, у Рибниці та її притоках було так багато, що рибальство було справжнім економічним промислом.

Слово про Семена Корпанюка
Тому, що Яворів — до речі, вже не одне століття — відомий далеко за межами України, громада, звісно, завдячує найперше своїм талановитим односельцям, які жили тут і творили. Чи не найяскравішою плеядою, яка донині сяє на небосхилі Гуцульщини, є, безперечно, родинні династії Шкрібляків—Корпанюків.
— Перш ніж розповісти про рідного діда — Семена Корпанюка, хочу звернутися до діда Семенового — Юрія Шкрібляка. Він народився 1822 року в сім’ї, у якій було 17 дітей. Вісім років відслужив у армії, повернувся в село і, уявіть собі, — ані школи, ані коледжу, ані основ композиції. Лише небо, гори і Господь Бог. А сьогодні ми кажемо про нього: геніальний майстер. і форми, і декору, і всього іншого, — зазначив доцент інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. 
В. Стефаника, заслужений художник України Василь Корпанюк. — Стільки таланту Господь наділив хлопцеві. і видно така висока потуга, природна, генетична, линула від Юрія, що його три сини і донька були дуже талановиті в усяких виявах.
Розповідаючи вже про діда Семена, В. Корпанюк зазначив, що з власного досвіду ми знаємо, що ремесло, фах, якими володіє людина, не завжди перебувають у гармонії з її моральними якостями — людяністю, добротою, чуйністю. А великий майстер-напівсамоук Семен Корпанюк був найперше дуже світлою, шляхетною людиною.
— А коли різьбив, це я знаю від баби, ще в молодості, коли тато народився, то баба 13 разів бігла з городу, де сапала, аби дитину заколисати, бо дід відриватися від роботи не міг. Не мав права встати і відкласти різець. Такою була природа творчості майстра, — ділився сокровенним В. Корпанюк. — До сьогодні тримаю в серці його образ і його поведінку, його життя.
Семенові Корпанюку ррунтовну доповідь присвятив директор Львівського національного літературно-меморіального музею івана Франка, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, заслужений працівник культури України Роман Горак. А Я. Ткачук, яка мала нагоду працювати певний час у Віденському музеї народного мистецтва та побуту Австрії, додала ще такий історичний штрих. Коли цісар Франц-Йосиф II, приїхавши до Коломиї, замовив Юрієві Шкрібляку, вже дуже відомому на той час майстрові, вирізьбити для нього низку вжиткових виробів, то яворівський різьбяр наважився й попросив цісаря звільнити з війська старшого сина. Франц-Йосиф II пообіцяв і слова дотримав. Тож уже згодом, коли Галичина опинилася під Польщею, а далі — в Радянському Союзі, у родинах Шкрібляків—Корпанюків часто згадували слова Юрія: «Так, як було за Австрії, не є та й не буде».
Перед цим у залі В. Корпанюк біля портрета Семена Корпанюка виставив кілька його робіт — тарелі, які для різьбяра, образно кажучи, є тим полотном, де майстер може дати волю своєму талантові. Д. Дзвінчук, оглядаючи їх, сказав: «Наче вчора зроблені». Але, вдивляючись у витончені лінії орнаменту, вирізані на дереві різцем митця 80 літ тому, тут же сам себе виправив, зазначивши, що так досконало вже ні вчора, ні нині, на жаль, не різьблять.
А наступного дня — на другу Богородицю, на храмове в Яворові свято, представники сільської громади разом з гостями після Богослужіння поклали квіти до пам’ятника основоположникові різьби на дереві Юрієві Шкрібляку та взяли участь у церемонії встановлення меморіальної дошки Семенові Корпанюку в музеї-садибі митця.

«Гуцульська рражда» — міст у майбутнє
Я. Ткачук у вітальному слові зазначила, що цінність родин Шкрібляків—Корпанюків, та й загалом сільської громади, таких яворівців, як П. Лосюк, найперше в тому, що вони «виклали в окрему енциклопедію зібрані унікальні елементи витвореної в Яворові різьби». Бо, на превеликий жаль, окремі елементи одягу, тієї традиційної культури, яка характеризувала і виокремлювала Яровів від Криворівні чи від Бабина, чи від Соколівки, зникають, набирають вже іншого вигляду. Для того, аби зберегти для наступних поколінь свою ідентичність, унікальне мистецтво і пам’ять про тих, хто його творив, дещо раніше представники громади ініціювали створення Яворівського центру народного мистецтва «Гуцульська рражда».
— У 2009 році «Гуцульська рражда» була всього-на-всього проектом. А через чотири роки, в 2013-му, стала реальністю. Тому закликаю завжди пам’ятати: ми повинні бути успішними, бо ми — українці, — зазначив на завершенні конференції «Яворів у контексті історії і етнокультури Гуцульщини та України» заступник начальника управління культури, національностей та релігій ОДА Василь Тимків. 
Додам, що власне «Гуцульська рражда», яку очолює Василь Лосюк, стала, образно кажучи, тим локомотивом, який у співпраці з іншими співорганізаторами відзначення ювілею Яворова — обласною радою й облдержадміністрацією, Прикарпатським національним університетом ім. В. Стефаника та Косівськими районною радою і РДА — готував усі ці заходи.
Василь ЛОСЮК, директор Яворівського центру народного мистецтва «Гуцульська рражда»:
— Радий тому, що наша громада невеличкого гуцульського села зберегла самобутнє мистецтво, побут, поетичний і музичний фольклор, звичаї і традиції. Яворів — це колиска відомих майстрів декоративного мистецтва, які прославили Гуцульщину не лише в Україні, а й за її межами, сьогодні залишається унікальним осередком художнього промислу і по праву називається столицею ліжникарства. Наше завдання бачу в тому, щоб берегти цю унікальну історичну спадщину і продовжувати дослідження, архівні і археологічні розвідки, бо ще дуже багато народних умільців, які жили і творили в Яворові, залишаються невідомими.

Михайло ШАТРУК, голова Косівської районної ради:
— Для мене це подвійне свято, бо беру у ньому участь не лише як один з керівників  району, а й як житель Яворова, депутат районної ради від громади села. Ми, молодше покоління, гордимося тим, що у нас з давніх-давен жили люди талановиті, які своєю працею та своїми вміннями і здобутками прославляли Яворів далеко за межами нашої держави. Найперше це родини Шкрібляків і Корпанюків. Це і Петро Лосюк, який ініціював багато ось таких свят, наукових конференцій та інших заходів, аби нагадувати і нам, і всій країні, що у нас жили всесвітньо відомі митці, які любили і шанували наш рідний край — Гуцульщину.

Роман МАТЕЙЧУК, голова Косівської РДА:
— Нинішня конференція повинна дати стимул до того, аби ми ще більше цінували те, що маємо, що залишили нам у спадок наші прадіди. А також тому, щоб інформація про Гуцульщину розійшлася якнайширше. Щоб якнайбільше людей довідалися і про Яворів, і про ліжник, і про різьбу. Бо коли ми проводили виставку ліжників, то у майстрині гості спитали, скільки років вона їх вже тче. 
«50 років», —  відповіла вона. А поряд з її верстатом висіла світлина, на якій дочка з онукою також тчуть ліжники. Це унікальне явище, яке ми справді маємо цінувати, популяризувати, рекламувати.

Водночас з ювілейними заходами в Яворові відбувся і вже традиційний щорічний вернісаж гуцульських ліжників — «Барвограй-2014». Докладніше про нього «Галичина» розповість в одному з наступних номерів.

Микола ПЕТРИЧУК


Переглядів: 183 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016