15 лютого — величне свято Стрітення. За Святимо Письмом, У цей день згадують те, як Пресвята Діва Марія з Йосифом, за давньоєврейським законом, принесли Ісуса Христа на сороковий день після його народження до єрусалимського храму. Там їх зустрів праведний старець Симеон. Святий Дух сповістив йому, що він не зможе вмерти, допоки не побачить Господа. Перед смертю Симеон взяв маленького Ісуса на руки, радісно помолився Богу за те, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Проте, окрім суто релігійного значення, це свято в Україні є ще джерелом багатьох народних традицій та обрядів. Зокрема у цей день у церкві посвячують свічки-громниці. Перед святом їх купляють, як правило, у храмах, але на Гуцульщині кожен ґазда обов’язково хоче мати громницю, виготовлену за спеціальним ритуалом. Запалена й освячена у храмі стрітенська свічка символізує непохитну віру старця. Саме так, як Симеон, кожен християнин повинен покладатися на волю Божу і не сумніватися в обіцянках Господніх. А ще наші предки наділили свічки магічним значенням. Їх ставили перед іконами або перед вікнами під час грози, щоб уберегти дім від бурі, граду, грому, блискавки та пожежі. 15 лютого, повернувшись зі Служби, слід одразу запалити в хаті свічку, щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив. А ще, коли в родині водилося нещастя, громницею обкурювали подвір’я і господу, щоби відігнати усе зло. Також стрітенську свічу запалювали, коли хтось вибирався в далеку дорогу, щоб магічне світло вказувало шлях додому. — На Гуцульщині існує особливий ритуал виготовлення громниць, — розповідає працівник івано-франківсього обласного центру культури і туризму Прикрапаття Мирослав Левицький. — Вважалося, що найкраще це роблять тільки ті чоловіки, що на свято Іллі-громовежця (2 серпня) отримали дар повелівати природними стихіями. Жінкам до громниць - зась. Вони могли тільки нести їх святити. Отож, знаний у селі «повелитель стихій» ішов до найповажнішого пасічника та просив у нього першого воску, який він топив. Причому вулик, звідки береться віск, мав бути окроплений водою посвяченою таки на Стрітення. У першу неділю після свята господар, який дає віск на виготовлення громниць, мав обов’язково окропити стрітенською водою вулики. Це сприяло не тільки захисту бджіл від хвороб, лютих морозів і дощового літа, але й надавало, за віруваннями горян, магічної сили воску. Потім із молитвами до Іллі та старця Семеона він ще раз перетоплював цей віск на багатті, яке запалював смолоскипом від полонинської ватри. — Єк сей віск топитси, так най тучи й громи над селом і кожнов хатов розійдутси, — промовляли карпатські чарівники. Свічки-громниці сукали завжди довшими, аніж звичайні. Більшу частину грошей, отриманих за громниці, чоловік, що їх виготовляє має віддати на храм. Інакше вони не матимуть ніякої сили. Перед свяченням до люди прикрашали свічки яскравими стрічками, різним зіллям та вишкрябували на них різні візерунки і молитви. Виготовлена горянами свічка відрізняється від купленої в церкві. Кажуть, що вона більше допомагає при негодах, а церковні свічі ще давали в руки вмираючій людині, читаючи при цьому останню молитву. Та й коли хтось не може спокійно відійти в інший світ, кажуть, що стрітенська свічка вельми допомагає: вона вказує шлях як краще душі вийти з тіла. Сабіна РУЖИЦЬКА, журналіст |
