Вівторок, 2019-09-17, 7:59 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728
 
Архів новин
Головна » 2013 » Лютий » 22 » Один із найсвідоміших священиків
11:27 AM
Один із найсвідоміших священиків
На початку лютого  минуло 160 років від дня народження о. Володимира Озаркевича. Постать цього духовного пастиря є загалом відомою у краєзнавчих і наукових колах, оскільки його яскраве життя і переконлива патріотична позиція завжди привертали увагу дослідників. Хоча мусимо зауважити, що окремої  ґрунтовної праці про його життя і діяльність  нема й досі. Через епізодичні згадки про нього у різних книгах та статтях спонукали до збору та узагальнення  ширшої біографії. Насамперед мусимо відзначити, що найбільше  відомостей про Володимира Озаркевича зібрав  історик Петро Арсенич, який у 1998 році у видавництві «Вік» (м. Коломия) видав книгу «Родина Озаркевичів». Але і  в тій книзі діяльність священика В. Озаркевича висвітлена не повністю. 
Народився Володимир  Озаркевич   3 лютого 1853 року у селі Белелуя Снятинського району в сім’ї священика Івана  Озаркевича, депутата галицького сейму і австрійського парламенту та Теофілії Окуневської, дочки пароха Белелуї.  У подружжя  народилося  одинадцятеро дітей, однак до зрілого віку дожило тільки п’ятеро:  Володимир, Наталія (по чоловікові Кобринська), Лонгин, Євген та  Єронима (по чоловікові Величко).  Згодом  усі вони стали відомими громадськими, культурним  та політичними діячами.
З  дітей о. Івана Озаркевича, теж, до речі, сина священика, батьковим шляхом пішов  тільки Володимир. Він 1879 року закінчив духовну семінарію і отримав парафію у рідному селі. Якщо точніше сказати, то Володимир став сотрудником при своєму батькові, який на той час був послом до Відня. Два роки до цього, коли Володимиру перед закінченням семінарії потрібно було думати про одруження, він звернуся із пропозицією до Ольги Рошкевич. Вона, як відомо, була нареченою Івана Франка, але після його арешту у 1877 році їхні життєві дороги розійшлися. По кількох наполегливих поїздках В. Озаркевича до Лолина, а також під тиском рідних Ольга погоджується вийти заміж.
Шлюб Ольги Рошкевич та Володимира Озаркевича відбувся в Лолині 14 вересня 1879 року. Львівський дослідник Михайло Возняк писав: «...ніхто не знав, чому він, син посла, громадського діяча, згодився одружитися на «підупалій в громадській опінії» бідній дочці провінційного священика. Тільки потім все стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар’єрою, переносячи глузування рідних, свідомо протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув із пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатись корисною роботою, перекладати, писати».  З  часом  Ольга оцінила таку самопожертву чоловіка, хоча щасливою у тому шлюбі так і не була.
Такого кроку  самопожертви не могла пробачити  молодому священику тодішня влада. Із насидженого місця його переводять до малих «неприбуткових»  сіл. З 1885 року о. В. Озаркевич  був парохом у Новоселиці Долинського, а згодом Скопівці Коломийського району.  У 1887 році він отримує парафію у селі Сілець, недалеко Галича (тепер Тисменицького району), де затримується цілих двадцять років.
Для поселення, яке, як писала Ольга, було «звичайним низинним селом»,  поява О. Володимира Озаркевича була знаковою подією. Саме в цей час тут закінчувалось будівництво нової церкви, яка була посвячена  на Різдво 1889 року.   Розмальовувати сільську церкву було запрошено відомого художника Юліана Панькевича, який до цього проживав у Єзуполі, а пізніше на деякий час оселився у Сільці.  Отець В. Озаркевич приїхав на нову парафію з дружиною у 1888 році і замешкав у дерев’яному  будинку парохіальної резиденції, що був збудований  ще у 1855 році.  Влітку 1897 року цю стару резиденцію розібрали і почали будувати нову. Отець Володимир з дружиною на деякий час змушені були «перебратися на комірне», тобто винаймати кімнату у когось із селян. 
Після смерті батька Ольга забирає до Сільця матір. Про це згадує у своїх спогадах сестра Ольги  Михайлина: «Скоро в тім часі помер мій батько. Коли ми випровадились із Лолина, мама виїхала на мешкання до Сільця, коло Станиславова, де шваґер вже був парохом». Подружжя Озаркевичів мало двох дітей, які народилися у Сільці: сина Івана (1888 р.н, помер у дворічному віці) та дочку Олену (1890 р.н). Пізніше вона стала дружиною священика Йосипа Іванця.
У Сільці о.Володимир розгорнув активну громадську роботу, підготував грунт для заснування товариства «Просвіта». За відомостями Петра Арсенича, «місцевий парох сам вголос прочитав всі томи «Історії Хмельницького», автором яких був Микола Костомаров. Отець В. Озаркевич всіляко захищав інтереси своїх парафіян, мріяв про створення  опозиційного до влади селянського  товариства у Станіславському повіті. Сам він був членом правління Підгірської спілки у Станиславові, цікавився історією та археологією, підтримував дружні стосунки із парохом села Залуква Левом Лаврецьким – першовідкривачем зруйнованих   храмів давнього Галича.   
Ольга теж окунулася у громадське життя, брала активну участь у Товаристві руських женщин у Станиславові, дописує до  часописів, виступає перед жінками міста й округи з різними рефератами, домагається відкриття  в місті жіночої гімназії. Ольга і надалі продовжує підтримувати дружні стосунки із Іваном Франком, листується із ним.  Франко їй відписує, хоча й зрідка, а чоловік, як згадувала Михайлина, «...доручає сестрі листи не нарушені». 
Загалом з роками в обох членів подружжя Озаркевичів  виробилось розуміння сприйняття подібної ситуації. У 1898 році, коли відзначалось 25-річчя наукової та літературної діяльності І. Франка, на його ім’я надійшли гроші від Ольги Озаркевич, а також і від селян Сільця, які, очевидно, були зібрані в церкві отцем Володимиром.  Дотепер зберігся у цьому селі переказ про те, що Франко  теж відвідував Озаркевичів у Сільці. У 2006 році, з нагоди 150-річчя від дня народження Великого Каменяра, на фасаді місцевого Будинку культури відкрито меморіальну дошку Іванові Франкові. Тепер місцевим активістам варто подумати про вшанування особистості о. Володимира  Озаркевича. Хоча, заради справедливості, мусимо відзначити, що у Сільці є вулиця, яка носить ім’я цього священика.
Те, що В. Озаркевич був чоловіком з характером, свідчить не тільки його поступок із одруженням з Ольгою Рошкевич. Під час  виборів до  крайового сейму кандидатом від селян був Йосиф Гурик з Угринова. Йому на противагу влада висунула одного судового радника, на сторону якого стала консисторія та тодішній станиславівський єпископ Ю. Пелеш. На виборах і справді усі священики віддали голоси, як тепер кажуть, за провладного кандидата і тільки о. В. Озаркевич голосував за Й. Гурика. Зразу після виборів закликав о. Озаркевича єпископ, і той надіявся, що Пелеш буде йому докоряти. Однак владика, на диво, тільки поцілував його в голову і сказав: «Ти один, сину, маєш характер». Отець Озаркевич відзначався надзвичайною тактовністю, лагідністю, був добрим порадником для людей.
У1908 році о. В. Озаркевича перевели до Верхнього Березова, де він працював до кінця свого життя, одночасно обслуговуючи і  село Нижній Березів. Тут він так само доклав багато праці, щоб активізувати культурно-освітнє життя. В Нижньому Березові у 1910 році було побудовано гарний Народний дім, у якому розмістилась «Просвіта», а також  закладена каса Райфайзена. Були у отця й інші плани на ниві духовного розвою, але несподівана смерть не дала змогу здійснити задумане.  Отець В. Озаркевич помер 11 березня 1912 року, похоронений біля церкви Св. Миколая у Нижньому Березові.
У некролозі, вміщеному у львівській газеті «Діло», було написано, що о. Володимир Озаркевич належав до найсвідоміших і найщиріших священиків. Направду, його ім’я вартує того, щоб його пам’ятали, бо як написано в епітафії на його могилі: «Діла його ідуть слідом за ним». Своїм непростим життя, жертвою заради ідеї, постійними переслідуваннями з боку владних органів він завжди залишався Людиною з великої літери і ніс до народу правдиве Боже і патріотичне слово.   
Іван ДРАБЧУК, історик-краєзнавець, член НСКУ

Переглядів: 422 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019