Субота, 2019-10-19, 8:53 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2019 » Березень » 7 » Ольга Плешкан, мистець меланхолійних пейзажів
2:54 PM
Ольга Плешкан, мистець меланхолійних пейзажів

Ольга Плешкан (1898–1985) — одна з талановитих учениць Мистецької школи О. Новаківського — увійшла в історію української мистецької класики як творець інтимних за настроєм, мрійливо-поетичних образів покутської землі.

Уся її творчість — це цільний і завершений у своїй значимості світ образів, де домінують незвичайна щирість, лагідна гармонія та душевна чистота, де, здається, кожен помах пензля художниці безпосередньо занотовує найтонші відрухи її серця, зігрітого любов’ю до краси, до людей і світу.

Доля дарувала їй щасливу можливість жити серед чарівної природи українського Покуття і формуватись у специфічній атмосфері духовно-культурних традицій, що панували у старих галицьких священичих родинах: її дід, о. Кирило Гаморак, парох у селі Стицева, був відомим на Покутті культурним діячем, а батько, — о. Іван Плешкан, був талановитим поетом. Значний вплив на світогляд Ольги та на її творчість мали близькі родинні стосунки зі славетним українським новелістом Василем Стефаником, який одружився зі сестрою її матері. У такому оточенні життя Ольги Плешкан розгорталося, як слушно завважила свого часу мистецтвознавець Христина Саноцька, «в ореолі ідеалів національної свідомості, людської гідності та християнської моралі». У тонкій, вразливій душі дівчини глибоко закарбувалися світоглядні й моральні цінності її середовища.

Палко мріючи стати художницею, Ольга Плешкан по закінченні в 1918 році Української гімназії в містечку Городенці, що на Станиславівщині, та філологічного відділу Українського таємного університету у Львові (1921–1925) прагнула навчатись у новозаснованій тоді Мистецькій школі О. Новаківського. На заваді стояло одне — постійна фінансова скрута. Розуміючи цю ситуацію, її близький родич (чоловік двоюрідної сестри Дарії) професор Йоаникій Шимонович, викладач економіки в Українській Таємній політехніці, розпочав клопотання «у справі Олиної стипендії». У листі до Василя Стефаника — дядька й опікуна Ольги — він запропонував йому разом з Олексою Новаківським звернутися до митрополита Андрея Шептицького з проханням виділити Ользі Плешкан грошову стипендію на навчання. «Це, — писав Й. Шимонович, — було би для неї і для нас справою великої ваги. Нехай вже буде артисткою-маляркою!» Сьогодні не володіємо інформацією про їхні спільні подальші дії в тій справі. Втім, можемо лише здогадуватися, що Митрополит після їхнього звернення вирішив це питання позитивно, бо вже в лютому 1925 року, ще не склавши випускного іспиту в університеті, Ольга розпочала навчання в Мистецькій школі О. Новаківського. Студіювала там із перервами впродовж семи років (1925–1932) і була однією з найстаранніших, талановитих і відданих учениць великого маестро.

«Професор Новаківський, — згадувала художниця, — вчив нас поважно трактувати мистецтво, солідно вивчати ремесло, не гонитись за дешевими ефектами. Радив спочатку добре опанувати рисунок, а вже потім малювати олійними фарбами. При малюванні гірського пейзажу вчив нас бачити в монотонній зелені багатство кольорових відтінків».

На початках студій у школі Новаківського Ольга Плешкан, опріч щоденних занять із рисунку, мала змогу слухати виклади педагогів високого академічного рівня — професорів С. Балея, І. Раковського, архітектора Є. Нагірного, інженера В. Пещанського та передусім курс прецікавих лекцій із історії мистецтва з уст самого Митрополита. В одному з листів до матері вона писала: «В нас має виклади Митрополит, викладає історію штуки. Дуже цікаві його виклади». Бачимо Ольгу серед учнів поряд із О. Новаківським, митрополитом Андреєм Шептицьким та викладачем В. Пещанським на фотографії школи 1926 року, під стінами Митрополичої палати після лекції владики Андрея.

Незважаючи на різні життєві труднощі та постійні проблеми зі зором, Ольга Плешкан брала активну участь у житті школи. ЇЇ можна бачити поруч із професором Новаківським на всіх групових фотографіях учнів школи: під час відкриття їхніх виставок, на святкуваннях іменин учителя та на етюдах у гуцульському селі Космач. У 1928 році на другій звітній виставці праць учнів школи О. Новаківського в Академічному домі у Львові її твори було відзначено нагородою «За інтелігентне відчуття пейзажу». Між іншим, ця риса сприйняття природи ціхуватиме згодом усю подальшу творчість художниці. Відтак як член молодіжної творчої групи «Руб» Ольга Плешкан із успіхом експонувала свої твори у Львові та на пересувних виставках, що представляли мистецькі роботи учнів школи і відбувались у 1930–1933 рр. в різних містах і містечках Галичини: в Коломиї, у Станиславові, Стрию, Дрогобичі, в Самборі, Перемишлі й у Тернополі.

По закінченні студій у Львові в 1932 році О. Плешкан повернулася на рідне Покуття і замешкала разом із матір’ю в Русові, в родині свого дядька Василя Стефаника. Багато працювала творчо, малюючи портрети та пейзажні мотиви навколишніх околиць. Водночас підтримувала постійний зв’язок із художнім життям Львова, експонуючи свої твори поряд із роботами товаришів по школі на третій виставці УТПМ (Українського Товариства Приятелів Мистецтва) 1934 року та на великій «Ретроспективній виставі українського мистецтва за останні ХХХ літ» 1935 року в Національному музею у Львові. Була також учасницею виставки жіночої творчості, влаштованої в 1934 році у Станиславові з нагоди Всесвітнього конгресу українських жінок, що став потужною демонстрацією емансипантського жіночого руху в Галичині.

У 1941–1957 рр. Ольга Плешкан як науковий працівник Літературно-меморіального музею Василя Стефаника в Русові працювала екскурсоводом і з ентузіазмом пропагувала в ті нелегкі роки творчість великого українського письменника. У період німецької окупації посилала до Львова свої твори на збірні виставки новоорганізованої Спілки українських образотворчих мистців (СУОМ) у 1942 та 1943 рр.

Останній період життя художниці (1957–1985 рр.) минув у мальовничому покутському містечку Снятині, де вона разом зі своєю двоюрідною сестрою Євгенією Данилович мешкала у скромній сільській хаті, з вікон якої відкривався чудовий, розлогий краєвид на долину річки Потічок і на сині узгір’я вдалині.

У радянський час тоталітарний режим відсунув саму художницю і її творчість на периферію офіційного художнього життя як таку, котра не надається для агітаційно-пропагандистських цілей цього режиму. Зрештою, Ольга Плешкан і не прагнула сумнівних офіційних лаврів. Властива їй глибока внутрішня порядність, скромна і водночас принципова творча позиція не дозволяли йти на жодні компроміси з панівною тоді облудною імперською ідеологією. Художниця замкнулась у вузькому колі рідних, духовно близьких їй людей, добре почувалася серед простих і щирих покутян, в оточенні неповторної краси підгірянських пейзажів. Світ цей вона змалювала в сотнях невеличких, завжди вишуканих у кольорі, олійних і акварельних етюдах. Це передусім інтимні психологічні портрети її численної інтелігентної родини («Портрет Юрія Стефаника (Клинового)», «Портрет Галини Шимонович-Рудницької», «П[ортре]т Ганни Гаморак-Данилович», «Портрет Софії Стефаник-Михальчук») і селян із навколишніх сіл («Портрет Івана Дідуха», «Жінка в перемітці», «Кнєгині з Тулови», «Жінка з куделею»), а також меланхолійно-настроєві пейзажні етюди з околиць Русова та Снятина («Краєвид з Русова. Соняхи», «Покутські поля», «Яблунька біля хати В. Стефаника»), з-над мальовничих берегів Прута в селах Тулові й Орельці — родинних місцях її батька («Село Тулова. Вид на Прут», «Над Прутом. Прачка»). З особливим замилуванням художниця малювала мрійливі наддністрянські краєвиди, буваючи на хуторі Березина біля Тлумача, де минуло її дитинство в родині тітки Ганни Гаморак-Данилович («Березина. Долина Дністра», «Вид на Дністер. Березина»). У цих пейзажах домінує характерна для почерку О. Плешкан стишена гармонія ніжних сріблясто-золотих і голубих тонів, що звучать як лагідна, задушевна мелодія, прочитується важлива, успадкована від Новаківського риса — здатність бачити образ природи не дрібничково, а синтетично-узагальнено, вловлюючи розлиту в пейзажі злагодженість світла, кольору та форми. Бо і справді Ольга Плешкан ніколи не змагала до гучних, яскравих ефектів. Зате у своїх невеличких, не раз просто-таки мініатюрних творах вона залишила нам великий світ тонких людських почувань, назавжди вписавшись своїм мистецтвом у духовну скарбницю рідного Покуття й України загалом.

У 1962 р. художниця востаннє взяла участь у груповій виставці товартшів по школі у Львові (із С. Гебус-Баранецькою та Г. Смольським).

Відійшла у вічність мисткиня грудня 1985 р. у Снятині, похоронена на міському цвинтарі.

У Снятині 1995 р в скромному будиночку О. Плешкан певний час діяв на громадських засадах Художньо-меморіальний музей художниці. Іменем її названо одну із вулиць Снятині.

В 2010 р. вийшла у Львові друком моя монографія про художницю (Волошин Л. Ольга Плешкан. – Львів: «Афіша», 2010.– 371 с.)

Любов Волошин – мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України


Переглядів: 41 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019