Осип Букшований: контрасти долi - 21 Вересня 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
П`ятниця, 2016-12-09, 5:22 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
 
Архів новин
Головна » 2015 » Вересень » 21 » Осип Букшований: контрасти долi
9:34 PM
Осип Букшований: контрасти долi

Його біографія — а це життєпис одного з найкращих українських командирів оперативно-тактичної ланки доби початку визвольної боротьби — нагадує пригодницький роман. Немає сумніву, що у США вона могла би стати основою для створення голлівудського блокбастера. Активна участь у Першій світовій на різних командних посадах у Легіоні українських січових стрільців (УСС), у бойових діях на теренах Галичини й центральної України протягом 1918—1920 рр., полони і втечі, робота в Галицькому бюро при РКП(б) у Москві й резидентурі радянської розвідки за кордоном, загибель на Соловках — це далеко не повний перелік життєвих віх цієї людини. Але водночас в її долі — й надто багато загадок і таємниць... 
Так деякі дослідники української історії XX століття пишуть про вихідця із сучасної Верховини — Осипа Букшованого (псевдо — О. іванович), відомого галицького й українського військового і громадсько-політичного діяча, журналіста, видавця. Вже із скупої хронології його життя видно, якою непересічною постаттю був наш краянин. Він народився в родині священика 1 червня 125 років тому. 1908-го закінчив Коломийську гімназію, а 1913-го — Львівську політехніку. Служив в австро-угорській армії, з якої демобілізувався незадовго до війни у званні поручника. В УСС — із серпня 1914 р. Пройшов шлях від команданта сотні, бригади до командира ударної групи «Схід» Української Галицької Армії, до якої влилося чимало «усусів».

З полоненого — у ватажки курдів
О. Букшований брав участь чи не в усіх карпатських кампаніях січових стрільців. А поранений у бою 29 травня 1915-го в Лісовичах на Болехівщині, потрапив до російського полону. Опинився в таборі військовополонених у Ташкенті. Та вже в липні 1915 року разом зі своїм другом — лікарем УСС хорунжим Володимиром Свідерським утік з полону. За одними даними, на кордоні з Персією (так до 1935 року офіційно називали іран) вояків затримали й доставили до в’язниці в Тегерані, звідки їх згодом звільнили завдяки втручанню представників тутешньої німецької місії. Відтак Букшований і Свідерський нібито вступили на контрактну службу до турецької армії, яка, нагадаємо, воювала на боці Німеччини й Австро-Угорщини, і в її складі брали участь у боях проти корпусу російських військ генерала Баратова. 
Проте є й інша цікава інформація. Начебто в горах на межі Туркменистану й ірану Букшований та Свідерський опинилися серед курдів. і гуцул із Жаб’я навіть очолив кількатисячний загін вояків із цього народу, котрий тоді якраз боровся проти турків, англійців, росіян за створення власної держави. Погодьтеся, що це доволі-таки крутий зигзаг у долі нашого краянина. Вже через це одне його ім’я можна занести до книги пам’яті про тих малознаних, а то й невідомих подвижників української воїнської касти, яких життя розкидало світами, але всюди й завше вони зоставалися воїнами з великої літери, тими бійцями проти поневолювачів людства, для котрих слава й честь були понад усе. 
До речі, вперше дізнавшись у роботі над цим матеріалом про те, що верховинець О. Букшований імовірно командував курдськими повстанцями, відразу згадав безіменного козака часів Запорозької Січі, котрий опинився було аж на Мадагаскарі й там кілька років поспіль очолював армію негрів в їхній доволі тоді успішній боротьбі проти португальських колонізаторів. Досі там з покоління в покоління передають перекази про ті звитяжні часиѕ 
Втім, хоч як, а достеменно відомо, що на початку 1916-го Букшований і Свідерський прибули до Туреччини й воювали на тамтешньому Месопотамському фронті на боці держав Центрального Союзу. За виняткову хоробрість їх навіть нагородили орденами Залізного хреста й Півмісяця — найвищими державними відзнаками тодішніх відповідно Німеччини й Туреччини. Восени того ж року в ешелоні турецьких військ, які рухалися через Болгарію та Угорщину, «усуси» повернулися до Відня, де діяли станиця й бойова управа УСС. А наприкінці 1916 р. О. Букшований нарешті прибився до Галичини й подався до рідної військової формації. Очолив сотню. Брав активну участь в галицько-польській війні 1918—1919 рр., зокрема в Чортківській офензиві (історична назва однієї з найвизначніших наступальних операцій УГА), яка тривала з 7 по 28 червня 1919 року. А 19 червня в бою неподалік с. Гиновичів біля Бережан на Тернопіллі знову був поранений.

На службі у червоних...
На початку 1920-го О. Букшований перейшов у складі УГА до Червоної армії. Брав участь у боях проти білополяків. Але того самого року в зв’язку із заколотом у 2-й і 3-й бригадах так званої Червоної УГА його, як старшину галицького війська, заарештували й вивезли до Одеси, потім перевезли до Харкова. Втім, є відомості, що в підсумку Букшований опинився у відомому концтаборі в Кожуховому під Москвою, в якому тримали тисячі галичан і в якому він пробув упродовж червня—липня 1920 року.
Букшованого, як і багатьох інших, звільнили з того полону завдяки діяльності так званого Галицького бюро при ЦК РКП(б), в якому, між іншим, працювала й Ніна Кухарчук — майбутня дружина Хрущова. Галбюро, створене 26 лютого 1920 року ухвалою Політбюро за підписом самого Леніна, за задумом більшовицького керівництва мало вести організаційну і політичну роботу серед вихідців з Галичини, які різними шляхами осіли в Росії. За приблизними підрахунками, таких осіб, які проживали в різних місцевостях — як не в концтаборах, то у спецпоселеннях, налічувалося майже 50 тисяч. Це були передусім колишні солдати, котрі воювали у складі австрійського війська й опинилися на території «єдіной і нєдєлімой» як військовополонені. А також ті галицькі вояки, які після поразки ЗУНР влилися у з’єднання Української Галицької Армії й воювали з більшовиками та потрапили в полон до них. Опинилися в тому числі й чи не всі три з гаком тисячі заколотників зі згадуваних двох бунтівних бригад ЧУГА. А ще ж були біженці з різних фронтів громадянської війни, які котилися Україною то взад, то вперед. Так-от, цю масу людей, чимало з яких були громадянсько активні й національно мотивовані, зверхники червоної Росії прагнули за допомогою Галбюро інтегрувати в  постреволюційне суспільство як силу, котра служила б «робітничо-селянській» владі.
Якийсь час і сам О. Букшований працював у цьому осередку Галичини під самою Москвою. Та потім перейшов на роботу до «Всевобучу», як скорочено називали мережу «Всєобщєго воєнного обучєнія», створеного в Росії ще 1918 року. Відтак навчався на якихось підозрілих, принаймні доволі незрозумілих дипломатичних курсах у Москві. Власне, звідси й починаються чи не всі головні загадки гуцула з Жаб’я в післявоєнний період. Наприклад, з одних джерел відомо, що він протягом 1922—1926 рр. нібито жив у Харкові. 
Втім, там нічого не сказано, чим О. Букшований займався у тодішній столиці червоної України. Але з інших свідчень дізнаємося, що ще 1921-го він працював у наркоматі освіти. Та вже з наступного року Осип — на нелегальній комуністичній роботі у різних країнах Європи. Зокрема, у травні 1922 р. очолив Закордонне бюро допомоги Комуністичній партії Східної Галичини (в СРСР її йменували як Компартія Західної України — КПЗУ) у Празі — законспіровану розвідувальну резидентуру. В серпні легалізувався в Берліні як кореспондент з документами чеського громадянина. Від жовтня вже у Відні грав роль кореспондента журналу «Наша правда», рупора ЦК КПЗУ. А з січня 1923-го по липень 1924 р. працював у Берліні в комуністичному видавництві «Космос». Відтак повернувся до УРСР і влаштувався на посаду помічника головного редактора Держвидаву в Харкові. Водночас нібито був членом Компартії Західної України (КПЗУ) й навіть делегатом її другого з’їзду, що відбувся 1925 року.
Зрештою, з переїздом у квітні 1925 р. до Києва на роботу в тамтешній структурі того самого Держвидаву життя Букшованого ніби налагодилося. Та 25 липня 1926 року його арештував польський патруль у Заліщиках при спробі перетину кордону з документами на чуже ім’я. Наразі невідомо, з якою метою Осип прямував на захід — утікав від червоних чи, навпаки, виконував завдання головного політичного управління радянських спецслужб. Але достеменно знаємо, що в лютому 1927 р. відбувся суд над ним, під час якого його адвокатом виступав колишній комбриг Золочівської бригади УГА отаман Степан Шухевич із тих самих Серафинців на Городенківщині, що й Роман Шухевич, для котрого він був стрийком. 
Звільнили Букшованого з ув’язнення 1928 року. На якийсь час він осідає у Львові, працює в редакціях газет «Наше слово» та «Сельроб-єдність», часто виступає на політичному подіумі. Зокрема, відомо, що він начебто підтримував лінію Кагановича в тому конфлікті, який розколов КПЗУ. Так чи інакше, та за участь у КПЗУ і «шпигунство на користь СССР», як свідчать судові вердикти, він кілька разів опинявся у польських в’язницях, з яких, правда, щоразу незабаром виходив. Востаннє польська поліція арештувала його 1932 р. і за ухвалою суду випустила під заставу в 4000 злотих. 
Невідомо, хто вніс за нього такі гроші. Але після цього трапунку, рятуючись од переслідування з боку поляків, Букшований виїхав до УРСР. Це був його останній перетин кордону, який розмежовував Україну на східну й західну частини. Бо 1933 р. його, як і більшість галичан, що перейшли до УРСР і працювали там на різних посадах, заарештували «енкаведисти». Букшованого засудили на 10 років і заслали на Соловецькі острови. А 1937-го з нагоди 20-ї річниці Жовтневої революції розстріляли. Проте через два десятиліття його посмертно реабілітували.

...Чи виконував завдання Коновальця?
Хоч як, а дуже незрозуміле оте «на користь СССР», як звинувачувала жаб’євського гуцула дефензива (польська спецслужба) та пишуть про нього деякі дослідники. Чому переконаний галичанин раптом почав служити Москві? і мова тут не про службу в лавах червоної УГА, а про вступ до КПЗУ й закордонну діяльність на більшовиків. Враження таке, ніби Букшованого завербували, коли його як одного з лідерів УСС протримали на своєрідному засланні в Росії з 1920-го по 1922-й. Але, з другого боку, є свідчення, що на законспіровану роботу на користь Кремля він легко погодився лише тому, що насправді виконував відповідне завдання полковника Євгена Коновальця — інтегруватися в більшовицьку систему, щоб руйнувати її зсередини. 
і це правдоподібно, оскільки з провідником ОУН Букшований перетинався кілька разів на різних фронтах. Зокрема, після підписання 28 листопада 1919 року угоди між УНР та Добровольчою армією Денікіна про спільні дії проти більшовицьких військ «отаман Букшований, не хотячи погодитись із сучасним станом речей, віддалився з кількома старшинами і сто людьми кудись на Староконстантинів — правдоподібно, аби сполучитися з відділом отамана Коновальцяѕ» — писала тодішня преса.
Зрештою, ось що інкримінували Букшованому на судилищі 1933-го: «За завданням закордонного центру УВО був перекинутий на Україну, де разом з керівництвом УВО на Україні і, зокрема, Коссаком Г., був одним з організаторів військового шпигунства в Червоній армії». Про це ж пише й історик ОУН Петро Мірчук. Зокрема, у своїй праці наводить цитату з доповіді Косіора, опублікованої в «ізвєстіях» за 2 грудня 1933 р.: «Після приходу до влади Гітлера в Німеччині на Україну був перекинутий один із найповажніших організаторів УВО, колишній отаман Січових Стрільців, Букшований, безпосередньо зв’язаний з Коновальцем».
Чи справді Букшований був агентом Коновальця в УРСР? Сказати складно... Згадки про нього в доступних джерелах з історії ОУН чи УВО обмежуються суто процесом 1933 року, немає жодних підтверджень того, що він справді отримував якісь завдання від Коновальця. Той же П. Мірчук, з одного боку, каже, що «безсумнівним здається організаційне пов’язання з ОУН бодай частини тих, котрі були репресовані большевиками за належність до ОУН». При цьому він прямо називає Букшованого. А далі пояснює: «Осип Букшований як отаман I Бриради Українських Січових Стрільців був знайомий з Коновальцем і зустрічався з ним на чужині перед своїм виїздом на підсовєтську Україну. Отож є цілком правдоподібне, що його виїзд до УССР відбувся з доручення полк. Коновальця — у пляні праці УВО-ОУН на східніх українських землях». 
З другого боку, П. Мірчук визнає: «Очевидно, що не всі засуджені тоді большевиками за належність до УВО-ОУН були справжніми членами Організації». Не дає однозначної відповіді на те, був чи не був О. іванович членом УВО, й український історик, методист архівної справи, один із провідних дослідників українського національно-визвольного руху XX ст. член робочої групи при комісії Кабміну з вивчення діяльності ОУН Анатолій Кентій. До того ж добре відомо, якими майстрами з клепання фальшивих інкримінацій були кати з ГПУ—НКВС. «Звичайно, більшість звинувачень не базувалася на конкретних фактах і доказах антирадянської націоналістичної діяльності, а виходила з вимушених під загрозою і тортурами зізнань заарештованих або ж свідків...» — зауважує той же А. Кентій. Тому цілковито стверджувати те чи інше тут неможливо. 
Та головне не це. Нашого краянина-«усуса» більшовики підло стратили передусім як військового старшину-галичанина, чим він, власне, і був страшний для них. Тож важливо, щоби про Осипа Букшованого знали і шанували пам’ять про нього як теперішні, так і наступні покоління свідомих українців. Надто ж на Верховинщині. А вченим-історикам та дослідникам-ентузіастам ще належить дослідити «труди і дні» нашого славного земляка й доповнити чи, можливо, виправити, а то й переписати цю більш-менш зв’язану схематичну розповідь про нього, складену з окремих штрихів, узятих з різних джерел, які за своїм змістом нерідко суперечать одні одним. Але в будь-якому разі Україна має знати всіх своїх героїв — як нинішніх, так і тих, хто вірою і правдою служив їй у ті чи інші періоди її багатовікової минувшини й на різних фронтах.


Переглядів: 111 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016