25 лютого минуло 140 років Якову Оренштайну — коломийському євреєві, котрий до початку Першої світової війни був монополістом видавничої справи в Галичині і ввійшов у історію як український патріот.
«Увійшов у історію» — явне перебільшення, бо мало кому відомо про життя цього загадкового чоловіка, котрий загинув за українську справу у варшавському гетто. Ми зустрілися з івано-франківським професором Іваном Монолатієм, який досліджує долю Оренштайна ще з гімназійних літ.
"Зацікавлення єврея Оренштайна недолею українців виникло не на порожньому грунті, тому що недоля єврейська і українська, чи доля двох бездержавних народів, — дуже подібні. Наука доводить, що націоналізм цих двох народів близький, бо вони боролися проти спільного ворога. Яків Оренштайн є свідченням позитивної українсько-єврейської співпраці, тому що він спричинився до того, що українська культура в Галичині стала вже не таким поняттям загумінковим чи суто регіональним, про неї почали говорити в усьому світі, передовсім у Європі. Читати українські книжки, видані Оренштайном, стало модно. Була дуже серйозна поліграфічна база, щоб творити якомога якісніший матеріал, він друкував книжки в Ляйпцігу, де були хороші поліграфічні можливості. Він був таким комунікатором, який шукав і налагоджував культурні зв’язки. Так, на першому місці стояли фінансові справи, але також — і питання української справи як такої. Бо листування з Петлюрою, Винниченком, згадки про нього Грушевського і Лепкого свідчать про те, що це була непересічна особистість у культурному просторі тогочасного українства», — переконує іван Монолатій.
Яків Оренштайн усе життя займався видавничою справою, і хоч видавав книжки польською і навіть російською (скажімо, єдиний примірник казки «Красная Шапочка» нині зберігається в бібліотеці Конгресу США), та найбільшим його здобутком і натхненням були українські книжки. Із видавців першої половини XX століття він чи не найбільше видав українських книжок — класики, перекладів на іноземні мови. Кажуть, Оренштайн виявився найбільшим євреєм — українським націоналістом, бо за те, що він видавав українську книжку і відстоював права українців, його переслідувала і польська поліція в міжвоєнний період, і російська влада, і гестапо.
Загалом відомостей про Якова Оренштайна нині не так багато. іван Монолатій, перебуваючи торік влітку на стажуванні в Єрусалимі, в Національному меморіалі «Яд Вашем», де акумульовано найбільший архівний фонд щодо світового єврейства, виявив, що 12 вересня 1942 року Якова Оренштайна розстріляли у варшавському гетто.
Приблизно до 90-х років XIX століття біографія видавця Оренштайна дуже складна, бо немає або не виявлено документів, де він вчився і який рід занять обрав. У пізніших документах згадується, що він був єврейським купцем, радше — торговцем, комерсантом, котрий мав дрібний бізнес. Його батько Саул був продавцем книжок і паперу в Коломиї — і про це є свідчення на кількох книжках, котрі зберігаються в бібліотеці Івана Франка. Одну із цих книжок в нього колись купив іван Франко, перебуваючи в Коломиї. Також є дані, що його мама походила з Косівщини, зокрема з Кутів, а її родина Готлібів також займалася книготоргівлею.
Згодом молодий Яків чомусь опиняється у Ряшеві (теперішній Жешув), де знайомиться зі своєю майбутньою дружиною і якийсь час, можна припустити, там живе. Там і народжується їхня перша донька Реріна. Дуже цікаво, що всі імена своїм трьом дітям він давав на польський манір — очевидно, далася взнаки полонізація галицьких євреїв. Родина Оренштайнів не була заможною. Про вищу освіту самого Якова, каже Іван Монолатій, досі немає документів, а хотілося б знайти докази, що він мав якусь фахову друкарську або видавничу освіту.
Але попри все у 1902 році Оренштайн починає видавничу справу в Коломиї, значить, повернувся з Ряшева, зрозумівши, що поле діяльності у Коломиї широке. Насправді Коломия тоді була другим видавничим центром у Галичині після Львова, ці міста постійно конкурували. Фактично коломийське теперішнє краєзнавство зросло на ррунті дослідження друкованого слова і видавничої справи, вважає і. Монолатій. Згодом Яків Оренштайн став таким собі майстром видавничої справи в Коломиї.
Із 1903 року він активно починає видавати українські книжки, називаючи свій проект і видавництво «Галицька накладня Якова Оренштайна». Цей український проект став надзвичайно вигідним. Передусім — фінансово. Яків Оренштайн спілкувався і листувався з Богданом Лепким, Олександром Сімовичем, Олександром Барвінським. Очевидно, знав Франка, бо використовував його видавничий досвід і поради. Пізніше він листувався і з Володимиром Винниченком, і з Симоном Петлюрою, і з Михайлом Грушевським. Євген Чикаленко залишив про нього спогади. Тобто він став фігурою загальнонаціонального масштабу, яка намагалася, як він писав пізніше на допитах у польській поліції, сповідуючи принципи поваги до інших націй, розбудовувати культурну націю. Напевно, українську.
«Мені здається, він шукав, на чому б зупинитися і що стане найвигіднішим. І виявилося, що це українська книжка. Бо його книжки серії «Загальна бібліотека», а видавництво називалося «Галицька накладня Якова Оренштайна», десь до 1915 року видало 115 томиків — ошатних, невеликого формату, які були дешеві і доступні для простих людей. Уперше в цій серії вийшли переклади українською Анатоля Франса, «Так мовив Заратустра» Ніцше, твори пригодницького жанру, наприклад, вперше з’явилася «Собака Баскервілів» Конан Дойля, але називалася книжка «Пес Баскервілів», і її можна знайти в приватних збірках. Цілий перелік німецьких авторів — філософів і соціологів українською. і, звичайно, величезний перелік українських авторів, котрі склали канон нашої літератури. Він видавав також і ноти, і карти, і поштові листівки. Найцікавішими є листівки за творами Тараса Шевченка, вони збереглися і їх нині досліджує Валерій Ковтун, відомий коломийський краєзнавець», — розповідає Іван Монолатій.
Яків Оренштайн не ділив українських письменників на галицьких і українських, ішлося, як би ми сказали тепер, про соборну Україну. Оренштайн підбирав цікаву автуру і перекладачів, бо був переконаний, що мають бути високоякісні переклади і поліграфія.
Про поліграфію є багато спогадів його сучасників, хоч ці книжки нині — бібліографічна рідкість. Вони зберігаються в наших колекціонерів — Петра Арсенича, Зеновія Жеребецького, івана Вишиванюка з Коломиї. Більшою мірою ці раритети акумульовані в бібліотеці Франка у Львові. Але найбільшою збіркою нині володіє бібліотека університету в Торонто. Якимось дивом ті книжки опинилися в еміграції, і дуже добре, що їх там усіх оцифровано.
Оренштайн починав без будь-якої видавничої бази, пізніше, напевно, мав чималі прибутки і зміг закласти свою друкарню. Але її зруйнували російські війська, які прийшли в Коломию.
іван Монолатій наголошує, що Оренштайн був і дуже активним у політичному сенсі, — захотів бути головою коломийської єврейської громади. Під час Першої світової війни прагнув цього, а російська окупаційна влада всіляко намагалася його усунути, і він так і не став головою громади, але мав величезний авторитет і серед коломийських євреїв, а згодом і серед українців. Найбільшими противниками його активної громадської позиції стали коломийські поляки. Приміром, під час виборів до коломийського магістрату 1917 року кандидатами були представники трьох найбільших громад — поляків, українців та євреїв, але поляки запротестували проти його кандидатури. На противагу їм єврейська громада просто вийшла із зали і цим підтримала Оренштайна.
Період Першої світової війни є надто загадковим з огляду на джерела, каже іван Монолатій. Бо у своїх свідченнях Яків Оренштайн пише, що 1916 року його вивезли як цивільного в’язня до Росії. Російська окупаційна влада його пограбувала, знищила справу його життя — друкарню і фактично поставила хрест на видавничій діяльності. Але через рік йому вдалося повернутися до рідної Коломиї, хоч є документи, котрі засвідчують, що Оренштайн якийсь час жив у Відні, був навіть представником міністерства освіти Української держави гетьмана Павла Скоропадського. І як особа офіційна, маючи дипломатичні повноваження, їздив за кордон «у Німеччину, Австрію і Швейцарію як представник уряду налагоджувати контакти, щоб поширювати українську книжку в світі», читаємо в посвідченні, котре іван Монолатій відшукав в архівах.
Взагалі цікавий момент: Оренштайн, куди б його не закинула доля, окрім Росії, скрізь намагався видавати книжки. Коли жив у еміграції в Німеччині, то в Ляйпціру заснував друкарню «Українська накладня» — сама назва уже свідчила про його загальноукраїнські завдання. і ця друкарня була створена не лише для того, щоб видавати українські книжки і робити їх на якісно новому рівні, але і щоб поширювати українську книжку, навіть не свого видавництва, по всьому світові. Напевно, тому, що це було його справжнє покликання, йому це вдавалося. Оренштайн зав’язав контакти з українською еміграцією у США і в Канаді. Навіть їздив туди в 1921 році. Певно, подорож була продуктивною, бо за Оренштайном постійно стежили агенти польської поліції, розповідає мій співрозмовник.
1924 року Оренштайн робить вдалу спробу вкотре повернутися до Галичини. Напевно, еміграційні умови були важкі, і він починає планувати повернення. На жаль, проти була коломийська влада. Мотивували це тим, що в нього погане реноме в коломийській громаді. Закінчилося все тим, що він не зміг відсудити своєї власності — він її втратив. У міжвоєнний період головні звинувачення польської влади були в тому, що Оренштайн активно підтримував ЗУНР, що він безпосередньо виступав на мітингах, підтримував державницькі прагнення галицьких українців, що він фінансував ЗУНР і видавав, як вважали, ворожі щодо Польської держави книжки.
«Взагалі в польських документах він проходить як найбільший ворог Польської держави. Це, певно, характерне звинувачення для того часу, навіть не для українця, а для єврея, який стверджував прямо, що він не політик, а підприємець, але хоче примирити між собою два найбільші народи в Галичині — українців і поляків. Бо теж відомий сюжет: коли відбувся замах на президента Польщі Станіслава Войцеховського 1924 року в Львові і нападником вважали львівського єврея Станіслава Штайрера, котрого засудили, то Українська військова організація, яка не може похвалитися великими симпатіями до євреїв, залучала Якова Оренштайна як медіатора між українською і польською сторонами. Про це є цікаві спогади відомих діячів УВО. Зеновій Книш описав це так: «В Берліні до представників української військової еліти в відомому «Романішес-кафе», що мало славу богемного, де свого часу зустрічалися Стефан Цвайр, Томас Манн, підійшов Яків Оренштайн, бо там мав великий вплив. Однак коли він накреслив свій розвиток подій і запевнив діячів УВО, що американсько-єврейська організація зможе також на міжнародній арені допомогти, вони відмовилисяѕ» В архівних даних цього не знайдете, крім цих спогадів Зеновія Книша. Можливо, відмовились тому, що УВО була конспіративною підпільною організацією, можливо, ще чогось не знайдено. Але це такий цікавий сюжет, що підтверджує стосунок Якова Оренштайна до української визвольної боротьби», — додає іван Монолатій.
Донедавна вважалося, що після 1925 року про Оренштайна нема відомостей взагалі. Але вдалося їх відшукати у федеральному архіві Німеччини. З’ясувалося, що німецькі архіви мають ціле досьє на Оренштайна періоду 1920—1940 рр.
Як Оренштайн опинився на Заході? Можливо, коли поляки окупували Західну Україну після невдалої для галичан українсько-польської війни і проголошенння ЗУНР, він опинився в еміграції завдяки керівникам Української держави, зокрема Петрушевичу, Винниченку і Петлюрі. Хоча на допитах у польській поліції Оренштайн ці зв’язки заперечував.
Після 1924 року, коли в’їзд у Галичину і в Польщу йому заборонили, Оренштайн опинився в Берліні, де вперше побував ще 1919-го. Тут для потреб українського видавництва посольство УНР віддало йому свою кам’яницю на кілька поверхів. нині цей будинок у центрі Берліна не зберігся, каже Іван Монолатій. Там Оренштайн згідно з угодою з українським посольством мав влаштувати українське видавництво і представництво України в Берліні. Це йому вдалося якнайкраще, бо, як засвідчують німецькі архівні документи, жив там до 1938 року. Весь цей час він видавав українські книжки, мав величезні запаси виданої літератури, та не міг перевезти її до України, яку вже окупували більшовики. За ним, звісно, шпигували. Є цікаві дані, що львівське товариство «Просвіта» було чи не найбільшим фінансовим боржником перед Оренштайном за отримані книжки.
А після приходу до влади нацистів Оренштайн знову зазнав утисків, а відтак і переслідувань як єврей, йому наказували ліквідувати видавництво. Він як міг протестував. Казав, що праця його лише культурна і видає він українські книжки, але це нацистську владу не цікавило. Видавництво збанкрутувало, багато книжок залишилося на складах, можливо, в Берліні, можливо, в Ляйпцігу.
із 1938 року є поодинокі згадки в архівах про його перебування в Берліні, а останні листи, які є в розпорядженні дослідників, — за 1940 рік. Певний час вважалося, що 1938 року він переїхав із сім’єю до Варшави, де знов-таки заснував книгарню. І там міг перебувати до початку війни. Однак документи у варшавських архівах засвідчують, що книгарню там заснував уже його син Йосип. Пізніше його син тікає до Львова, де і загинув уѕ львівському гетто. Дуже трагічна доля цієї родини, бо частина дітей загинула з батьком і матір’ю у варшавському гетто, а син і донька із зятем — у львівському через рік.
Чи є сліди Оренштайна в Коломиї? Іван Монолатій каже, що частина його видань зберігається в Музеї Коломиї. А в Івано-Франківському архіві до дня народження Оренштайна відкрили виставку архівних документів. Зібрати з цієї нагоди видані в «...Накладні Якова Оренштайна» книжки наразі непросто, але видавництво «Лілея НВ» недавно видало книжку «Місто без властивостей. Коломийська фуга великої війни» авторства Івана Монолатія, де відновили логотип легендарної друкарні Якова Оренштайна.
Леся Тугай |
