Спадщина зодчого церков - 9 Серпня 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
П`ятниця, 2016-12-02, 9:45 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2015 » Серпень » 9 » Спадщина зодчого церков
11:12 AM
Спадщина зодчого церков

Минає 130 років від дня народження Євгена Нагірного, видатного українського архітектора, ім’я якого було нерозривно поєднане з архітектурою храмів Церкви, до того ж Церкви, тривалий час забороненої, — Української Греко-Католицької.  Життя і творчість Євгена Нагірного тісно пов’язані з Прикарпаттям, тому спогад про цього непересічного архітектора напередодні його ювілею не буде зайвим.
Євген Нагірний народився 5 серпня (за деякими джерелами — 13 серпня) 1885 р. в с. Рудному біля Львова у сім’ї Василя Нагірного, архітектора, будівничого, активного учасника кооперативного руху, громадського діяча, близького приятеля івана Франка. По закінченні гімназії Є. Нагірний у 1903 році вступає на архітектурний факультет Львівської політехніки. Визначальний влив на формування молодого архітектора мав видатний зодчий і підприємець, засновник галицької архітектурної школи українського модерну, уродженець м. Долини іван Левинський. Згодом на творчі погляди Євгена  безпосередній вплив мав його батько, у проектно-будівельному бюро якого він працював.
Події Першої світової війни внесли свої корективи у нетривалу творчу співпрацю батька й сина. Архітектора заарештували і відправили на заслання. Після повернення із заслання Є. Нагірний займався відбудовою зруйнованих споруд і очолював відповідне бюро в м. Долині Станіславської області. Саме тут йому судилося пережити особисту трагедію — смерть батька і молодої дружини — і залишитись із маленькою донечкою Вірою на руках.
У 1922 р. він повернувся до Львова і заснував власне архітектурне бюро. У своїй творчості — в пошуках українського архітектурного модерну — Є. Нагірний орієнтувався як на європейську класичну спадщину, так і на народну, особливо дерев’яну архітектуру. У його доробку в міжвоєнний період — багатоповерхові житлові будинки у Львові, приміські вілли, храмові споруди в містечках Комарно, Кам’янці-Струмиловій, у національному стилі Нагірний проектує читальню «Просвіти» в Княгининій Колонії та ін. Неодноразово звертаючись до національних архітектурних прийомів, він використовує мотиви «української арки», вишитих рушників, стрімких дахів із заломами, фасадні розписи тощо. Прикладами цього можуть слугувати громадські споруди Є. Нагірного у Львові, Дрогобичі, Косові, Тростянці, Медиці і Сяноку (Польща) та в багатьох інших містах, містечках і селах краю.
Однак найповніше талант Є. Нагірного проявився в архітектурі зведених ним культових споруд. Для галичан Церква у той час була чи не єдиним місцем, де панували українська мова та мистецтво, тому духовні потреби і відповідні матеріальні обставини диктували свого роду бум культового будівництва в Галичині у  20-30-ті роки ХХ ст. До спорудження церков заохочував, матеріально підтримував їх проектування і будівництво митрополит Андрей Шептицький. Євгенові Нагірному вдалося виконати близько 175 проектів церков, дзвіниць, каплиць. Географія такого будівництва вражає: від околиць Кракова на заході до річки Збруча на сході, від карпатських перевалів на півдні до Волині на півночі.
З-поміж інших, прикладом високої ландшафтної культури зодчого та його вміння в організації храмового простору є церкви в Делятині (1935 р.), Косові (1925 р.), в с. Ріпному (20-ті роки ХХ ст.). Визначною спорудою Є. Нагірного є церква івана Богослова в Богородчанах, збудована 1937 р., яку він спроектував 1926 року. Чотиристовпна, з трьома круглими апсидами й чотирма трикутними фронтонами, що завершуються пружними бетонними поясами карнизів, церква зазнала варварського нищення в комуністично-атеїстичні часи. На центральному фасаді храму височіло шість декоративних тосканських колон, які утримували балкон з вишуканою ажурною металевою решіткою. Саме до цього фасаду в 60-ті роки минулого століття було прибудовано типовий двоповерховий універмаг, а саму церкву перетворено на склад. Через 30 років, до 1000-ліття хрещення України, склад із храму забрали, і 7 липня 1988 р. в церкві вдалося провести Богослужіння. Згодом було розібрано й універмаг, і тепер храм архітектора Євгена Нагірного є окрасою центральної частини Богородчан.
Для культової архітектурної творчості Нагірного характерні аскетичні, без нарочитого декору, невеликі за розмірами споруди, розраховані на 200 — 300 парафіян, хрестові у плані, одноверхі з необхідними прибудованими приміщеннями. Нерідко майстер використовує криті галереї опасання, застосовує традиційний принцип будівництва в українській народній культовій архітектурі «восьмерик на четверику». Своєрідність кожної з церков визначають куполи, які, як правило, є трансформацією восьмикутної піраміди з заломом — «ковніром» в основі, шоломовидні цибулястої форми з пружними переходами до ще меншого купола, який увінчується промальованим архітектором хрестом. 
Продовжуючи традиції галицького народного зодчества, архітектор будував не лише кам’яні, а й дерев’яні церкви. Їх споруджували на місці старих або поряд із ними. Розміри церкви збільшувалися з максимальним збереженням вигляду попередньої. Прикладом такого будівництва можуть слугувати такі храми, збудовані зодчим на Прикарпатті, як церква Святої Параскеви в с. Фітькові (1928 р.), церква Воскресіння Господнього в Старих Богородчанах (1926 р.), церква Святого Миколая в с. Нижньому Струтині (1926 р.), церква Святої Трійці в Косові (30-ті роки ХХ ст.), церква Введення Пресвятої Богородиці в с. Дубшарах на Рожнятівщині (1924 р.) та ін. На жаль, більшу частину дерев’яної архітектурної спадщини Євгена Нагірного знищено. 
Окрім архітектурних споруд, йому доводилося займатися й малими архітектурними формами: надмогильними пам’ятниками, придорожніми культовими знаками, хрестами, цвинтарними огорожами тощо. У 1939 р., після приєднання Західної України до УРСР, Нагірний долучився до створення Львівської організації Спілки архітекторів, став її членом і до кінця життя був заступником голови, керував сектором охорони пам’яток архітектури у Львівському облвиконкомі, викладав у Львівській політехніці. З 1947 року був завідувачем кафедри Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв). Його книгу, присвячену архітектурним пам’яткам Львова, схвалила вчена рада інституту і 1951 року звернулася з клопотанням до ВАКу СРСР про надання Є. Нагірному вченого звання професора. Та рішення він уже не дочекався. 8 липня 1951 р., напередодні свого 66-річчя, архітектор Євген Васильович Нагірний відійшов у засвіти, залишивши нащадкам близько 500 спроектованих і 300 збудованих об’єктів. Похований зодчий церков на Личаківському цвинтарі у Львові.

Володимир ЛУКАНЬ


Переглядів: 164 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016