Про наше місто написано багато – хто б сперечався. У польських бібліографічних джерелах кількість публікацій перевершує чотири сотні. Левова частина – це порівняно невеликі статті у газетах. А чи написані про місто книги? Такі, де від першої і до останньої сторінки йшлося б саме про Станиславів? Те, що є, легко поміститься на одній полиці. Сьогодні пропонуємо добірку австрійських раритетів.
Історія в анекдотах Перша історія Станиславова вийшла з‑під пера польського дослідника Грибовича в 1847 році. Але то була рукописна праця – на книгу вона не тягнула. «Першодрукарем» історії міста став уродженець міста, монах-домініканець Садок Баронч. Його праця «Пам’ятки міста Станиславова» побачила світ у Львові в 1858 році. Книга була у твердій обкладинці та мала 192 сторінки. Мова – польська. Баронч описує зародження й розвиток Станиславова, доводячи його до 1854 року. У книзі наведено багато документів – привілеїв, фундаційних актів, які не дійшли до наших часів. Автор активно черпає матеріал з міського фольклору, перемежаючи історичні відомості анекдотами, легендами та байками. Вийшло дуже непогано. У 2000‑х роках видавництва «Сімик» та «Лілея-НВ» перевидали працю цього призабутого історика українською.
Досі не перевершений При всіх своїх перевагах праця Баронча більше тяжіє до аматорського краєзнавства. А першу професійну монографію написав викладач місцевої гімназії професор Алоїз Шарловський. Це «Станиславів і Станиславівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного» 1887 року видання. Книга мала кишеньковий формат і була майже вдвічі товстішою за роботу Баронча – 356 сторінок. Цінним джерелом є карта тогочасного Станиславова, яка була вклеєна у книгу. Гімназіальному професорові вдалося створити справжній шедевр. Його працю й сьогодні багато хто вважає чи не найкращим дослідженням історії Станиславова. Легка для читання мова, великий фактаж, чітка структуризація – ось її головні переваги. Шарловського перевидали у 2009 році, в сьомому випуску краєзнавчої серії «Моє місто».
Настільна книга єзуїта На початку ХVIII століття Юзеф Потоцький запросив до Станиславова єзуїтів. Орден тут прижився: збудував костел, відкрив колегіум. Але папа Клемент ХІV розігнав єзуїтів. Вони повернулись у місто лишень у 1883 році. Першим завданням було побудувати костел, оскільки в їхньому старому храмі вже містилася греко-католицька катедра. Освячення нового костелу відбулося 6 листопада 1895 року. На церемонії був єзуїт Станіслав Заленський – штатний історик ордену. Під час своєї проповіді він пообіцяв віддячити мешканцям міста, які долучилися до побудови святині. І не збрехав! 1896 року у видавництві Товариства Ісусового, що в Новому Сончі, вийшла його книга «Отці єзуїти в Станиславові». У передмові автор робить коротку промоцію: «Невелика то праця, але старанна, базована на народних джерелах, на не знаних досі рукописах. Розповідає вона про діяльність монахів мого згромадження, але й часто згадує про міські події, бо орден не стояв осторонь, а вріс, ужився в громаду, серед якої існував і функціонував». Дійсно, Заленський наводить такі факти, яких не зустрінеш у Шарловського чи Баронча. Першим з сучасних дослідників «Отців єзуїтів» відкрив професор Володимир Полєк. Він навіть переклав уривки з неї, які опублікував в 1999 році у збірці наукових праць «Українознавство: документи, матеріали, раритети». Через 11 років повний переклад книги вийшов у вже згаданій серії «Моє місто».
Перший путівник Усі попередні видання страждали одним недоліком – браком ілюстрацій. Але згодом і Станиславів отримав книжку з картинками. То був цілий фотоальбом чи навіть путівник. Повна назва звучала дещо офіційно – «Види міста Станиславова. Пам’ятка ІV-го зльоту окружного Соколу в Станиславові, дня 11 червня 1905 року». Видання містило аж 27 чорно-білих фото, що давали достатнє уявлення про наше місто. Частина фотографій дубльована в листівках, втім є й унікальні кадри. Наприклад, зображення знищеного пам’ятника Діви Марії перед колегіатою чи інтер’єри того самого Соколу (нині обласна дитяча бібліотека). Як і всі путівники, цей був густо набитий рекламою. Втім краєзнавцям буде цікаво його переглянути. Відкриває книжку стислий нарис історії Станиславова, а в додатку подані перелік усіх вулиць, розклад потягів і навіть схема глядацьких місць у театрі Монюшка. Цей путівник є в інтернеті, його можна скачати за посиланням: http://www.sbc.org.pl / dlibra / docmetadata?id=49.
Маленькі, але цікавенькі За Австрії надрукували також кілька брошур, присвячених різним аспектам минулого Станиславова. Найдавніша з них – «Список творів закладу міської бібліотеки Станиславівської в пам’ять про вигнанців, що повернулись до Краю» 1875 року. Нагадаємо, що трьома роками раніше сюди з Парижа приїхав польський повстанець проти царату Вінцент Смагловський. Він подарував Станиславову 14 скринь з фоліантами. «Список творів» є каталогом бібліотеки, яка налічувала 1037 назв у 1854 томах. Серед них траплялися видання початку ХVI століття. На жаль, 99% цих книжок до нашого часу не збереглися. Цікавою є книжечка, видана Товариством учасників Польського повстання 1863 року «Спочинайте і вставайте!», яка побачила світ у 1906 році. Тут зібрані короткі біографічні дані про учасників польських повстань (1831, 1848, 1863), які поховані на Станиславівському цвинтарі. Тому самому, що знесли в радянські часи. Станиславівському театру присвятив свою книжечку краківський історик Кароль Естрейхер. У ній доводиться, що театральне життя в нашому місті вирувало й до побудови театрального будинку в 1891 році. А директор міської бібліотеки Юстин Сокульський видав історичний нарис «Станиславів у 1809 році». Тут йдеться про події австро-французької війни, коли міська фортеця прийняла свій останній бій. Якщо каталог книжок і список повстанців є бібліографічною рідкістю, то твори Сокульського та Естрейхера можна без проблем прочитати й сьогодні. Вони увійшли до антології «Літературний StanislawІФ», яку до 350-ої річниці нашого міста видало видавництво «Фоліо». | 
