Інколи ми захоплено спостерігаємо за героями фільмів, які на машині часу потрапляють у далеке минуле. І нам теж хочеться дізнатися, як жили люди у давні часи, зокрема в нашому рідному місті. Поки машину часу не винайшли, звернімося до праць давніх літописців, які збереглися до наших днів. Особливо важливими є «Пам’ятки міста Станиславова», автором яких був давній краєзнавець Садок Баронч. У своїй книзі він наводить багато докладної статистичної інформації про життя міста у 1854 р. Що ж змінилося за півтора століття?
Літописець давнього Станиславова Садок Баронч народився 29 квітня 1814 р. у Станиславові в родині небагатого вірменина Григорія Баронча. Навчався у Станиславівській гімназії, потім на філософському факультеті Львівського університету. Після закінчення навчання працював учителем в Отинії. У 1835 р. Баронч вступає до католицького ордену домініканців, згодом оселяється в монастирі. В монастирських архівах він вивчав стародавні рукописи, а крім того, ще й розпитував старожилів і занотовував свої власні спостереження. Помер 2 квітня 1892 р. Його перу належать 30 монографій та близько 70 статей. Але найбільш цінними для нас є «Пам’ятки міста Станиславова», які були видані у 1858 р. Наведемо цитати з цієї книги й порівняємо їх з даними про життя сучасного Івано-Франківська.
Населення 1854 р.: «Людність міста, згідно останнього конскрипційного перепису, за винятком війська і студентів, становить у цілому 11 тисяч душ. Між ними прийшлими є 1400 єврейських родин, які разом складають 6000 душ». Наші дні: Згідно з даними Обласного управління статистики станом на 1 серпня 2012 р., у місті й передмістях проживало 238 713 осіб, в області 1 378 458 осіб. Найчисленнішими національними меншинами міста є росіяни (1,77%), поляки (0,13%) й білоруси (0,10). Євреїв у нашому місті залишилося небагато — лише 0,03% від загальної кількості населення. Це пов’язане передусім з масовим винищенням євреїв у часи Другої світової війни, а також з пізнішою еміграцією.
Освіта 1854 р.: «…Учнів різних гімназій приблизно 260, у нормальних школах навчаються 400 учнів, у школі для дівчат 60 учениць, учителів публічних шкіл є 13 …» Наші дні: Нормальними школами у ті часи називали учбові заклади, в яких готували здебільшого вчителів початкових класів, тобто щось на кшталт педагогічного училища. За півтора століття наше місто стало справжнім центром освіти і науки. Зараз в Івано-Франківську функціонує 40 денних загальноосвітніх шкіл, де навчається 21 863 учні. В місті зареєстровано 7 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, в яких навчається понад 40 тис. студентів. Наше місто у своїх вищих навчальних закладах навчає більше тисячі молодих людей із понад сорока країн світу. Найбільше на Прикарпатті навчається іракців, поляків та росіян, а також громадян Туркменістану. Приїжджають до нас на навчання і з далекого Еквадору, Китаю, Нігерії та Індії.
Відпочинок 1854 р.: «Громадських місць для прогулянок у місті нема ніяких. Окрім малого парку, званого Краттерівкою, та Липової вулиці, обсадженою старими розлогими липами, яка веде до давнього Звірниця. Однак і цю приємність щораз більше скорочують будинки, збудовані при тій вулиці». Наші дні: Давнього парку Краттерівка, відкритого у 1827 р. за ініціативою тодішнього австрійського старости Франциска Краттера, вже давно немає. На цьому місці зараз знаходиться Вічевий майдан. І хоча дерев там залишилося зовсім небагато, він усе ж залишається улюбленим місцем відпочинку жителів міста. Вулиця Липова досі знаходиться на карті міста, щоправда, з 1961 р. вона носить назву Шевченка. На жаль, невідомо, хто вперше посадив тут історичні липи, які й дали назву вулиці. Минулого року деревам загрожувала смертельна небезпека — їх повинні були зрубати у рамках реконструкції міста. На щастя, небайдужим активістам громади вдалося їх урятувати. Залишилися й рештки Звіринця чи Звіринецької діброви — колись густого лісу, де водилося багато диких звірів. Це парк культури і відпочинку імені Шевченка.
Громадські заклади 1854 р.: «Окрім шкіл, інших публічних закладів немає. Приватних закладів є три: казино, засноване у 1842 р. із майже 300 членами, Товариство доброчинних дам для утримання міських убогих, утворене в 1847 р. стараннями дам вищого світу, парової лазні з ванними, заснованою у 1845 році приватним підприємцем по вулиці Фердинанда». Наші дні: Казино у місті немає жодного, оскільки з 2009 р. в Україні діє заборона грального бізнесу. Проте ще до заборони містом ходили чутки, що казино в Івано-Франківську мали відкрити на вул. Незалежності. Кілька років тому депутати Верховної Ради подали законопроект, згідно з яким казино в країні мають бути легалізовані вже в цьому році. Однак він ще до кінця не затверджений, а тому невідомо, чи відкриється колись казино в Івано-Франківську. Та й чи потрібне воно місту — питання спірне. Що стосується лазні, то вона щасливо збереглася до наших днів. Це будинок № 5 на вул. Низовій (колишня вул. Фердинанда). Ця найдавніша в нашому місті лазня навіть увійшла в історію національного руху. В її залі очікування Іван Франко у червні 1892 року провів віче місцевих радикалів, бо використовувати інші приміщення місцева влада заборонила.
Торгівля 1854 р.: «…Торгових складів — 3. Великих крамниць прянощів та галантереї — 4, малих — 48. Здебільшого вони єврейські. Зрештою місто має одну друкарню, 1 книгарню, 2 аптеки, 2 цукерні, 2 трактири, майже 30 заїжджих домів та шинків...» Наші дні: Сучасний Івано-Франківськ часто називають містом торгових центрів і аптек. На 1 тис. жителів нашого міста станом на першу половину 2012 р. припадає 184 м2 торгової площі (для порівняння: у Києві — 285 м2). На 2 тис. жителів міста припадає одна аптека, а кількість аптек в області станом на 2012 р. складає аж 698. Тому 2 аптеки (це на 11 тис жителів!) і 48 малих крамниць на ціле місто можуть викликати в сучасного івано-франківця лише іронічну посмішку. На жаль, з книгарнями ситуація менш райдужна. В 2004 р. відкрився книжковий супермаркет «Буква», незабаром ще один — «КС» тобто «Книжковий супермаркет» і нарешті книгарня «Є». Перші два, на жаль, закрились, а «Є» досить успішно функціонує й зараз. Сьогодні найстаршою книгарнею Івано-Франківська є магазин «Букініст», який знаходиться на вул. Незалежності, 19. Він безперервно діє з кінця 40-х років минулого століття. Є у місті й кілька невеликих книгарень, наприклад, «Учітеся», «Українська книга». Проте для більш ніж двохсоттисячного міста це — крапля в морі.
Промисловість 1854 р.: «Місто має також чотири броварні, фабрику лікерів, ґуральню, порядний готель Сакса з гарною бальною і театральною залами, фабрику шкір, фабрику ножів, фабрику свічок і мила, а на передмістях — 5 цегелень і 12 водяних млинів». Наші дні: Аж сумно стає, коли читаєш ці рядки — у нашому місті колись було аж чотири броварні! Причому перша з них була заснована ще в 1767 р. Пивзавод у нашому місті продовжував успішно працювати ще навіть за Радянського Союзу. Вже за часів незалежності, відзначивши 230-ту річницю, він збанкрутував. Приміщення викупила фірма «Гаразд Україна», яка зобов’язалась до 2009 р. відновити пам’ятку архітектури. Всередині мали відкритися кафе, музей пивоваріння та міні-броварня, де б на очах туристів варили пиво. Проте на практиці відбулося банальне знесення цеху для варіння та зведення нової споруди. Втім, традиції пивоваріння в Івано-Франківську остаточно не зникли. Сьогодні у місті є дві комерційні фірми, які займаються виробництвом пива. Це броварня «Ягер-ІФ» та ресторан «Баварія» біля міського озера.
Замість висновку За півтора сторіччя наше місто з малого й глибоко провінційного містечка Австро-Угорської імперії перетворилося на справжню окрасу Прикарпаття. Однак деякі проблеми, неначе хвіст, продовжують тягнутися з глибини віків. Сто п’ятдесят п’ять років тому Садок Баронч написав, що новобудови скорочують кількість зелених насаджень, а як сучасно це звучить! Неначе читаєш не давню книгу, а свіжий випуск місцевої газети. Щороку в нашому місті все більше хаотичної забудови, все менше скверів, клумб, дерев. І страждає від цього не лише місто, а й його мешканці, їхнє здоров’я. Складається суб’єктивне враження, що жителі древнього Станиславова були значно здоровіші, ніж сучасні іванофранківці. Ну недаремно ж у них було лише дві аптеки, зате аж тридцять заїжджих домів і шинків та ще й два трактири? Мабуть, тому, що вони жили у значно зеленішому й більш екологічно чистому місті, ніж ми. Може, одвічні проблеми Івано-Франківська пощастить вирішити наступним поколінням? Олена БУЧИК |
