Ще 1972 року облвиконком своїм рішенням затвердив перелік об’єктів міста Коломиї, які перебувають на державному обліку, тобто пам’ятки історії та монументального мистецтва місцевого значення. Їх 35. Крім пам’яток місцевого значення були ще дві пам’ятки національного значення: церква Благовіщення та дзвіниця цієї церкви. Щоправда, в той час не було великої потреби щось робити з цими пам’ятками. Як-не-як, місто було радянське і основний наголос робився на промисловому потенціалі та виробничій перспективі. А туристів у період СРСР до Коломиї не допускали.
Тому місто залишалося сірим, невиразним, хоча будівлі ніхто не нищив. Натомість появилися еклектичні моменти в нашій міській забудові. Мов Пилип з конопель вигулькували споруди соцреалізму — пошта, універмаг «Коломия», будинок побуту, будинок торгівлі, які створювали міську дисгармонію, архітектурний несмак. Однак старе мусило співіснувати з новим, пише Дзеркало Коломиї, передають ”Вікна”.
У 1981 році львівські науковці досліджували історичну частину Коломиї (200 га), обстеживши понад 150 будівель, та дали свої вартісні рекомендації. У 2014 році Міністерство культури України затвердило пропозицію «Укрзахідпроектреставрації» і внесло до пам’яток місцевого значення 120 архітектурних об’єктів. Та за 24 роки Незалежності пропав промисловий розмах Коломиї і містові залишилася одна перспектива — туристична. Тому після виборів у нас говорять про туристів. Нібито втілюються якісь проекти, нібито і влада, і громада хочуть розвитку туризму. Але є в нас серйозні перешкоди — дороги і невпорядковане місто та його невідреставровані архітектурні споруди та будівлі назагал.
Так, як колись містяни й гості були звикли до головного міського кінотеатру ім. Мирослава Ірчана, так вони вже звикли до руїн  цього кінотеатру, а достеменніше — до спроби перетворення цього кінотеатру на хтозна що.
Туристи, які прибувають на стоянку поблизу площі Вічевого Майдану, зустрічають зруйнований кінотеатр ім. Ірчана. Добре, що туристи не знають, що в міському парку ім. Кирила Трильовського донедавна стояв ще один кінотеатр з химерною, як на таку споруду, назвою «Комсомолець». Це була  пам’ятка модерної гуцульської архітектури (автори І. Боднарук та А. Шаєрман). З цієї пам’ятки залишився уламок. Хто її знищив і чому — таємниця.
За парком стоять горезвісні військові казарми або як колись казали — касарні. Їх руйнація дещо зупинилася після галасу, який зчинила громадськість, заступившись за цісарську споруду, що є типовим взірцем військової австрійської архітектури ХІХ ст. Тепер ці касарні, мов серед води…
Коли готували новий туристичний довідник по Коломиї, то один з авторів не подав до переліку міських архітектурних об’єктів  будівлю на вул. Петлюри, 11. Донедавна там містився Молодіжний центр, а перед тим — міський будинок культури, Старшинська школа УГА. Первісно це — осідок польського спортивного товариства «Сокіл», збудований 1895 р. Колись це була чудова, м’яка за характером, споруда, яка збагачувала архітектурну панораму міста. В ній використали й орнамент коломийської кераміки, і дерево, і черепицю. Треба було аж 100 з гаком років, щоби власники цієї архітектурної перлини занедбали її та не мали ідеї, в який спосіб її врятувати.
Є ще одна «фронтова» споруда — будинок на розі вул. Драгоманова і вул. Франка, в якому в останній період містилися служби Коломийської районної виконавчої влади, а в 1920-30-і була семикласова польська чоловіча школа ім. Коперника. Гіди вважають за краще промовчати в той момент, коли туристи крокують попри цей застиглий сірий дім.
Низка архітектурних пам’яток місцевого значення має видимі й приховані рани. Приміром, Коломийська міська бібліотека №1 на бульварі Лесі Українки, де колись жили багаті містяни-євреї. Така й подібні коломийські будівлі потребують ретельної реставрації, а не чергового заляпування. Мабуть, нам треба в таких випадках вдаватися щонайменше до польських реставраторів, які здобули великий досвід за останній період і за кошти Євросоюзу відновили стару Польщу.
Окремішньо можна говорити про коломийські споруди — не пам’ятки архітектури. Їх число теж зростає. Наприклад, котельня на вул. Шипайла, яка перетворилася на неофіційний гуртожиток для місцевих жебраків та пияків. А є ще будинки, де уламками відпадає штукатурка, де не зачиняються двері чи вибиті вікна, де проламується дах чи гниє стіна. Не кажучи про міську вбиральню, яку треба б збудувати насамперед, а вже потім — сміттєпереробний завод.
Велика будівельно-архітектурна господарка Коломиї потребує доброго господаря і, безперечно, фінансів. Щодо останнього, то тут нам традиційно заважають війна та вибори, які пожирають великі кошти. Кошти і державні, і меценатські та спонсорські. А є ще міжнародні ґранти, які також можна залучити до Коломиї. Правда, для цього треба мати імідж порядного і чесного народу. Тому ми й повинні працювати над таким іміджем. Оскільки наразі нам це не вдається, то необхідно робити те, що можливе. Не смітити, не бруднити, підтинькувати фасади, вкласти двері, зашклити шибку, і не дозволяти чинити архітектурне беззаконня. Інакше коломийські архітектурні рани й далі будуть кровоточити, а туристична привабливість Коломиї залишиться солодкою нездійсненною мрією…