Четвер, 2019-10-17, 6:09 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2019 » Червень » 3 » У міліції та «яструбках»: Маловідомі сторінки історії українсько-польського протистояння
4:24 PM
У міліції та «яструбках»: Маловідомі сторінки історії українсько-польського протистояння

Польсько-українська війна 1938-1947 років була зумовлена тим, що українці виступали за створення Української держави разом з західноукраїнськими теренами, а поляки прагнули відновлення Польщі в кордонах вересня 1939 року. На Прикарпатті це протистояння призвело до значних людських і матеріальних втрат.

Прихід радянської влади в 1944 році польське підпілля спочатку намагалося використати для придушення українського визвольного руху як самостійними акціями, так і в співпраці з представниками нової влади. Масовими були випадки вступу колишніх польських підпільників до винищувальних батальйонів чи міліції.

Винищувальні батальйони почали створюватися ще в перші дні німецько-радянської війни відповідно до постанови Ради народних комісарів СРСР від 24 червня 1941 року «Про заходи щодо боротьби з парашутними десантами і диверсантами противника у прифронтовій зоні». Відновлені в 1944 році батальйони, за задумом влади, мали перетворитися на «масовий народний рух проти оунівського бандитизму». Ці загони («істрєбітєлєй», або «яструбків») формувалися з колишніх партизанів, партійно-радянського активу, комсомольців, безпартійних, які були лояльними до радянської влади в період німецької окупації.

Для декого з польських учасників цих батальйонів вони стали можливістю продовжити війну з українцями. За даними Т. Збиша, з 50 тисяч учасників польської самооборони в Галичині майже половина (22 796 осіб) служила в цих формуваннях. Наприклад, на 1 січня 1945 р. на Дрогобиччині «яструбки» польської національності становили 22,75% від загальної кількості винищувальних батальйонів (натомість відсоток поляків в області становив лише 12,5%). Станом на 1 січня 1945 року із 4232 учасників винищувальних батальйонів Тернопільської області 1539 були українцями, 2310 – поляками, 248 – росіянами, 144 – представниками інших національностей. Перші групи винищувальних батальйонів у селах Станіславщини теж були створені переважно з мешканців польської національності. Проте груп, сформованих виключно з поляків, було мало, оскільки, аби не допустити національної різні, до їх складу включали демобілізованих солдатів-українців.

Як згадував ветеран Армії Крайової (АК) Болеслав Мечковський, в Коломиї керівництво місцевої АК домовилося з більшовиками і загін польського підпілля був перейменований у винищувальний батальйон та розташований у приміщенні довоєнного 49-го Гуцульського піхотного полку. Над ворітьми казарми навіть помістили напис: «Військо Польське».

З 70 поляків сформувався винищувальний батальйон і в райцентрі Богородчани, а в Ланчині з 50 «яструбків» 30 були поляками. Під прикриттям радянських каральних органів поляки продовжували протистояння з українцями. Наприклад, підрозділ у м. Коломиї заарештував українців у селах Пилипи (Коломийський район) та Трач (Косівський район). У селі Стопчатів поляки зруйнували церкву і Народний дім. Першого травня 1944 р. вони вбили студента Львівської політехніки Мирослава Григорчука і поранили його сестру.

21 серпня 1944 року поляки спільно з більшовиками (всього понад 300 осіб) напали на село Тумир Галицького району. Вони спалили близько 300 господарств, «у звірський спосіб, повідрубувавши голови, знищили одного чоловіка, жінку і двоє дітей». Натомість 28 серпня 1944 р. відбулася організована НКВС акція пацифікації села Грабовець. Участь у ній взяв «істрєбітєльний батальйон», у складі якого були поляки з Надвірної. У результаті акції було спалено 300 господарств, вбито 85 і заарештовано 70 українців.

У місцях компактного проживання поляків «польська міліція» шукала «військові речі» в селах Коломийського району (Торговиця, Закрівці, Ворона, Угорники, Голосків); Тлумацького (Гринівці, Грушка, Королівка, Надорожна, Братишів, Колінці, Вікняни); Тисменицького (Старі Кривотули); Надвірнянського (Молодків).

Показовою в цьому відношенні є і скарга керівництва сільської ради Височанки Галицького району від 19 листопада 1944 року до керівництва районної ради. У ній повідомлялося, що о 9 годині ранку 18 листопада в село зі Станиславова прибуло 30 чоловіків міліції, які були лише поляками, під керівництвом офіцера Червоної армії, який не хотів показати своїх документів.

Цей загін із пострілами пройшов через ціле село, озброєні чоловіки заходили в хати, питали за військові речі, проводили ревізії і перевірку документів. Двох мешканців села важко побили і покалічили та кричали на них: «Ти, кабанє, хочеш радянської України».

У сільраді «охоронці порядку» відібрали 4 підводи, 5 мішків картоплі, горілку, а у 8 селян забрали речей на 5 тисяч карбованців (пилу, сорочки, хустки, блюзи, плащі, рукавиці, спідниці). Крім того, польські-радянські міліціонери попередили, що за кілька днів знову прийдуть.

Навіть окремі керівники репресивних органів визнавали наявність проблем через присутність поляків у винищувальних батальйонах. Так, начальник Дрогобицького УНКВС генерал-майор О.Сабуров висловлював підлеглим незадоволення «яструбками»-поляками і дорікав, що вони «шляп польських набрали у винищувальні батальйони».

Як зазначає український дослідник історії визвольних змагань В. В’ятрович, «очевидно, деякі польські політики намагалися продовжити звичну для них від часів німецької окупації практику боротися з українцями за допомогою окупантів чи їхніми руками. Вони сподівалися, що радянська влада тимчасова і після її відступу треба буде з’ясовувати питання з українцями».

Місцеві поляки, які добре знали населення і топографію місцевості, були використані для розкриття і знищення структур українського підпілля. У зв’язку з участю поляків у винищувальних батальйонах, загони УПА після проходження фронту посилили свої атаки проти польського населення. Як свідчать документи і матеріали, в 1944-1945 pоках точилися запеклі бої між винищувальними батальйонами і відділами УПА. Зокрема, 16 квітня 1945 року в селах Битків і Пасічна Надвірнянського району винищувальний батальйон поляків вступив у бій з великою групою оунівців.

Зрозуміло, радянська влада в Західній Україні не збиралася визнавати ці землі польськими. На противагу еміграційному уряду було створено маріонеткову структуру – Польський комітет національного визволення, який розглядали як офіційне представництво польського народу. Репресії проти поляків наростали, діячі польського підпілля – ще недавно радянські союзники – самі стали мішенню для каральних органів. До того ж частина польських «правоохоронців» була мобілізована до Першої польської армії чи до Червоної армії.

Подальшому загостренню антирадянських течій серед польського населення Західної України сприяло започатковане у вересні виселення поляків та посилення репресій НКВС проти членів польського підпілля, особливо помітне в останні місяці 1944 року.

Наприкінці 1944 року та впродовж 1945-го НКВС проводив чистку «яструбків» від поляків, яким часто і небезпідставно закидали причетність до Армії Крайової чи розбійницьке поводження з місцевим населенням.

Виселення поляків із Галичини остаточно припинило польсько-українську війну. Незначна кількість тих, що залишилися, не ставили собі за мету продовження боротьби за «польськість» цих територій, а тому й не розглядали українців як ворогів. Так само й представники українського підпілля не бачили в них загрози, ба навіть трактували їх як можливих союзників у антирадянській боротьбі. Однак збройні сутички між українським і польським населенням знекровили, виснажили обидві нації, зробили їх слабшими перед комуністичним тоталітарним режимом.

Сергій АДАМОВИЧ


Переглядів: 25 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019