Територіальні громади Івано-Франківщини нині зайняті утворенням нових адміністративних одиниць, так званих ОТГ. Процес проходить складно, що цілком зрозуміло, адже існуючі межі формувалися десятками, а в багатьох випадках – й сотнями років. Остання значна територіальна реформа краю була проведена радянською владою рівно півстоліття тому. В поданому нижче матеріалі «ЗК» оглядає, як змінювалася мапа Прикарпаття впродовж останніх століть.
Австрія
Перший поділ краю відбувся майже 250 років тому. Галичина саме увійшла до складу Габсбурзької (Австрійської) монархії. В серпні 1772 року цісарева Марія Терезія заявила про необхідність облаштування Галичини на зразок Чехії та Моравії. Наприкінці 1773 року територію провінції було поділено на 6 циркулів (округів).
Cучасна Івано-Франківщина увійшла до Галицького циркула (центр – місто Галич). Він також включав частину теперішніх земель Львівщини (Жидачівщина) та Тернопілля (Чортків, Монастириська). Циркули ділилися на дистрикти. Центрами дистриктів були Долина, Тисмениця, Товмач (Тлумач), Снятин, Надвірна, Уторопи (нині – село Косівського району), Делятин і Косів.
Як бачимо, наприкінці ХVIII століття сучасний адміністративний центр краю не мав тієї ваги, поступаючись сусідній Тисмениці. Втім, вже через десять років, коли було скасовано дворівневу систему поділу (ліквідовано дистрикти),саме Станиславів став центром краю, перейнявши естафету у Галича.
У 1850-60 рр. було введено новий адміністративний поділ – в межах циркулів встановлено повіти. Перед І світової війною на території сучасної Івано-Франківщини діяло 11 повітів з центрами у Рогатині, Долині, Калуші, Станиславові, Богородчанах, Тлумачі, Коломиї, Надвірній, Городенці, Снятині і Косові. Згадані міста донині виконують функції адміністративних центрів, а тодішні повіти майже повторюють своєю конфігурацією сучасні райони Івано-Франківщини.
Вищим органом виконавчої влади на Галичині було Галицьке намісництво у Львові, запроваджене у 1849 році. Очолював його призначуваний австрійським імператором намісник. Намісництву підлягали поліція, крайові, повітові, міські і сільські органи управління. Представницько-законодавчим органом провінції був Сейм, створений в 1861 р.
Польща
По завершенні воєнних дій Галичина ввійшла до складу Польщі. На її території 23 грудня 1920 року було утворено п’ять воєводств. Станиславівське мало площу понад 18 тис. кв. км і складалося з 16 повітів. До складу воєводства входила частина сучасної Львівщини (Стрий, Сколе, Жидачів, Журавно, Миколаїв).
На Івано-Франківщині центрами повітів залишилися ті ж 11 містечок, що й за Австрії, до яких долучився Печеніжин. У 1929 році Печеніжинський повіт ліквідували і приєднали до Коломийського. В 1932-му перестав існувати Богородчанський, територію якого розділили між Надвірнянським та Станіславівським повітами. Наприкінці 1930-х Станиславівщина нараховувала 14 повітів, 12 з яких знаходилися на території сучасної області (два – на Львівщині).
Повіти ділилися на гміни, найменшу адміністративну одиницю в Польщі. Гміну могло творити одне або кілька міст, містечок, село або група сіл. До прикладу, Станиславівський повіт, що обіймав територію сучасного Тисменицького, частини Галицького і Богородчанського районів ділився майже на 90 гмін. Парадоксально, але центр повіту, Станиславів, творив одну гміну, а приміром, в Угринові їх було одразу три.
Втім, в 1934 році відбувся новий адміністративний поділ, за яким у Станиславівському повіті залишилося лише дев’ять сільських гмін, центрами яких були Пасічна (нині район обласного центру), Угорники, Лисець, Єзупіль, Ляхівці (нині – Підгір’я), Старі Богородчани, Черніїв, Маріямпіль, Делеїв, Блюдники і Боднарів.
Гміна Пасічна охоплювала всі села понад лівим берегом Бистриці-Солотвинської – від Пацикова (Підлісся) до Ямниці, а також Павлівку і Рибне. До гміни Угорники належали села над Бистрицею Надвірнянською – від Микитинців до Вовчинця, а також Добровляни, Узин та Колодіївка. Міські гміни існували у Станиславові, Богородчанах і Галичі.
На чолі воєводств стояли воєводи, яких призначав Міністр внутрішніх справ Польщі. В період з 1931 по 1939 рік Станиславівське воєводство мало десять очільників. Найдовше затримався на цій посаді Жиґмонт Яґодзіньський – з вересня 1930-го по січень 1936 року. Натомість четверо воєвод не пропрацювало на посаді й одного року…
Радянський Союз
Зі встановленням радянської влади воєводство 4 грудня 1939 року було перейменоване в область. Щоправда, за новою транскрипцією адміністративний центр краю став Станіславом, а отже, й область отримала назву Станіславська. Райони сучасної Львівщини, що входили до складу нашого воєводства у 1920-30 рр., перейшли до новоутвореної Дрогобицької області (існувала до 1959 р.).
По завершенні ІІ світової війни область розділили на понад 30 районів. Райцентрами в той час були навіть такі невеличкі містечка, як Більшівці, Войнилів, Чернелиця, Солотвин, Гвіздець, Букачівці, Жовтень (нині Єзупіль), Обертин та ін.
4 січня 1965 року відбулося нове районування Івано-Франківської області, яке з незначними змінами дійшло до наших днів. Спершу було утворено 12 районів, однак в грудні 1966-го з Косівського району виокремився Верховинський. Тоді ж із частини сіл Богородчанського і Тлумацького районів сформували Івано-Франківський район. Згодом до нього увійшов Єзупіль (тоді це було селище Жовтень) з довколишніми селами. Раніше вони належали Галицькому районові. Івано-Франківськ пробув райцентром до 1982 року, після чого виконавчі органи влади перевели у Тисменицю.
В 1958 році в СРСР з’явилася нова категорія населених пунктів – міста обласного підпорядкування. Такий статус спершу присвоювався промисловим центрам з населенням понад 50 000 мешканців. Однак згодом його стали отримувати й інші населені пункти. На початку 1970-х статус міста обласного підпорядкування отримали Калуш і Коломия, в останні дні 1977-го – Яремче, якому підпорядкували селище Ворохту і низку прилеглих сіл.
В березні 1982 року до складу Івано-Франківської міськради увійшло п’ять довколишніх сіл, що раніше належали Тисменицькому району. Коригували території й інших адмінодиниць. Приміром, селище Гвіздець почергово відносили то до Городенківського, то до Коломийського районів…
Україна
Невірно казати, що за часів незалежності в нашій країні не відбувалися територіальні зміни. Ще на початку 1990-х, у жовтні 1993 року, від Долинського району відокремилася Болехівська міськрада, у підпорядкування котрої віднесли одинадцять сіл. Тоді ж статус міста отримав Бурштин. У березні минулого року бурштинці стали шостим за ліком містом обласного підпорядкування.
Наразі Івано-Франківська область складається з 14 районів та 5 міст обласного підпорядкування. Всього ж в області 15 міст, 24 селища міського типу і 765 сільських населених пунктів, які підпорядковуються 477 сільським радам.
За останнім варіантом нового територіального поділу, який нещодавно затвердила обласна рада, на Прикарпатті нараховуватиметься 63 об’єднані територіальні громади. До Івано-Франківська ОТГ мали б увійти сам обласний центр, підпорядковані йому села Вовчинець, Крихівці, Микитинці, Угорники, Хриплин, а також одинадцять сіл Тисмениччини – Рибне, Підпечери, Підлісся, Підлужжя, Колодіївка, Добровляни, Черніїв, Чукалівка, Березівка, Угринів і Загвіздя.
Володимир ГОРОЩАК |
