Великий Станиславів. Дев’яносто років тому обласний центр вийшов на береги обох Бистриць - 6 Лютого 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
П`ятниця, 2016-12-09, 5:26 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728
 
Архів новин
Головна » 2015 » Лютий » 6 » Великий Станиславів. Дев’яносто років тому обласний центр вийшов на береги обох Бистриць
4:36 PM
Великий Станиславів. Дев’яносто років тому обласний центр вийшов на береги обох Бистриць

За свою багатолітню історію столиця Прикарпаття неодноразово змінювала власні межі. Найбільш значущим стало приєднання села Княгинин у січні 1925 року, внаслідок чого площа міста зросла одразу у п’ять разів, і воно досягло берегів обох Бистриць. До скрижаль історії згадана подія увійшла, як утворення Великого Станиславова.
На початку ХХ сторіччя Станиславів був звичайним повітовим містечком Галичини, яке, щоправда, бурхливо розвивалося. Місто було великим залізничним вузлом (в 1905 році станиславівський вокзал щодня приймав і відправляв понад два десятки пасажирських потягів у п’яти напрямках), а за кількістю телефонних номерів Станиславів поступався лише Львову та Кракову. 
Водночас площа Станиславова заледве перевищувала 4 кв. км, на яких постійно мешкало понад 30 000 цивільного населення та 3 000 військових! Міську забудову творили кілька кварталів довкола ратуші. На південь від них простягнулися сучасні вулиці Мазепи, Чорновола та Бандери. Залізничний вокзал, до якого від ратуші, як кажуть, рукою подати, й той стояв на землях приміського села Княгинин. 
Княгинин оточував Станиславів з трьох сторін. В багатьох місцях два сусідні населені пункти давно злилися в один. Межі між ними були доволі умовними. І все ж, з огляду на тодішній устрій, вони були різними адміністративними одиницями і послуговувалися в своїй щоденній діяльності різними статутами. Це створювало чимало незручностей.
Формально Княгинин, де мешкало майже 20 тисяч осіб, був селом. Однак насправді мав всі ознаки міста. Тут працювали залізничні майстерні, чотири гарбарні (фабрики з вичинки шкіри), дві фабрики мила і свічок, два спиртзаводи та ін., через що галицький сейм перед І світовою війною наділив Княгинин міськими привілеями.
Попри все, Княгинин і Станиславів подавали чіткі ознаки до злиття. Газета «Кур’єр станиславовський», друкуючи дані статистичного бюро Відня (Галичина, нагадаємо, на правах автономії входила до Австро-Угорщини) щодо населення галицьких міст, наприкінці незмінно сумувала дані «сусідів». Внаслідок нехитрої операції Великий Станиславів з населенням у понад 50 000 чоловік виходив на третю позицію за Львовом та Краковом (вони тоді налічували до 200 000 мешканців).
По завершенні І світової війни галицькі землі увійшли до складу Польщі. На їх території було утворено чотири воєводства. Найбільш висунутий на південний схід район Покуття «очолив» Станиславів. Станиславівське воєводство постало 23 грудня 1920 року. Воно дещо переважало за площею сучасну Івано-Франківську область, оскільки включало в себе також Стрийський, Сколівський та Жидачівський повіти (нині – територія Львівщини). Таким чином місто отримало новий імпульс до подальшого розвою.
Станиславів не був найбільшим містом воєводства, поступаючись за кількістю мешканців Коломиї та Стрию. Під час світової війни фронт тричі проходив через Станиславів. Відтак місто зазнало значних руйнувань. Було пошкоджено більше половини житлових будинків (майже 1000), знищено мощення вулиць, зелень... Водночас новий статус вимагав від міста відведення чималих площ під адміністративні будівлі.
Розпорядження Ради Міністрів Польщі за №937 під назвою «Про розширення меж гміни міської Станиславова» побачило світ 17 листопада 1924 року. Згідно з ним, площа міста збільшувалася більше ніж у п’ять разів – з 415 до 2 275 гектарів. Найбільший «внесок» належав Княгинину-Селу (включало в себе мікрорайони Бельведер, Княгинин і Гірку) – 770,9 га. Княгинин-Колонія, що був окремою адміністративною одиницею, додав до міських меж майже 200 га.
Станиславів збільшувався і за рахунок інших сіл. Опришівці «схудли» на понад 200 га, Крихівці – на 360. В межах міста опинилася і частина Угорників, Микитинців, Загвіздя та Пасічної, які знаходилися по тепер вже «міські» боки Бистриць. Разом із землями містянами несподівано стала й понад тисяча осіб, що на них проживали. Загалом, за підрахунками «Кур’єра станиславовського», Великий Станиславів нараховував майже 57 000 чоловік без війська (з військом – 60 000).
Розпорядження про нові межі Станиславова набуло чинності з 1 січня 1925 року. Бургомістром (згодом – президентом) Станиславова був Вацлав Хованець (1924–1935). На початку 1925 року рада міста подала ініціативу під назвою «Великий Станиславів», метою якої була інтеграція району середмістя з новими дільницями і в перспективі створення великого міста. В липні утворено 18-особовий комітет розбудови міста. Виконання регуляційного плану доручили видатному професорові урбаністики Львівської політехніки Ігнатію Дрекслеру, причетному до розробок планів Кракова та Львова.
Попри все, воєнні рани загоювалися важко. Приміром, до відбудови зруйнованої в часи світової війни ратуші (тут був спостережний пункт, через що будинок часто обстрілювався, а відтак перебував в катастрофічному стані) змогли приступити тільки через десять років по бойових діях. Закінчення робіт планували на 1932 р., однак через господарчу кризу будівництво затяглося аж до кінця 1930-х років.
Одним з перших в рамках проекту «Великий Станиславів» був зведений чотириповерховий будинок польського зв’язку колійовців (1925-27 рр.) за сучасною адресою Грушевського, 19 (поряд з «білим будинком»). В 1928-29 рр. перебудовано міський театр на пл. Міцкевича (нині – обласна філармонія). В 1927 р. згорів будинок польського гімнастичного товариства «Сокіл». Оскільки він був застрахований, то товариство змогло не тільки відбудувати, але й розширити його. Так постав найбільший в місті кінотеатр «Тон» з глядацьким залом на 600 осіб.
Загалом у міжвоєнний період було зведено кілька нових шкіл, міську електровню, пожежне депо та ряд нових публічних об’єктів. Започатковано асфальтування вулиць. Прокладено майже 20 км каналізації. Відновлено зелені насадження та закладено новий парк на вул. Галицькій (тепер парк Воїнів-інтернаціоналістів), де раніше було торговисько. Його, з огляду на санітарні норми, перенесли на периферію, у район сучасного НТУНГу.
Кількість вуличних газових ліхтарів зросла з 61-го у 1920 р. до 700 в 1927-му. В 1934 р. Станиславівський округ ЛОПП (Ліга оборони повітряної і протигазової) приступив до побудови летовища в урочищі Діброва, де згодом організували другу у Польщі школу пілотів. Зростало будівництво житла. Населення міста збільшилося з 28,2 тис. в 1921 р. до 59,6 тис. в 1931 р. i понад 70 тис. в 1939-му.
Подальше розширення обласного центру відбувалося вже у радянський період. У 1950-60-х роках до міста було приєднано мікрорайон Софіївка, села Пасічна та Опришівці. Востаннє межі Івано-Франківська змінювалися у 1982-му. 16 березня виконком обласної ради народних депутатів постановив підпорядкувати Івано-Франківській міськраді Вовчинецьку, Крихівецьку, Угорницьку (разом з селом Микитинці, сільраду у Микитинцях відновили у 1991 р.) і Хриплинську сільські ради. Без п’яти своїх сіл Івано-Франківськ займає площу у майже 40 кв. км. Це вдвічі більше, ніж було у Великого Станиславова. Водночас це одна з найменших цифр серед усіх обласних центрів України.

Володимир ГОРОЩАК


Переглядів: 194 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016