Одним із напрямів господарчої діяльності митрополита Андрея був природоохоронний, що мав різні форми: раціональне ведення господарства; виявлення цінних природних об’єктів і проголошення їх заповідними; сприяння природоохоронній роботі національних наукових інституцій, освітніх закладів, громадських організацій; широкомасштабна пропаганда природоохоронних ідей. Насамперед старання митрополита зводилися до ррунтовної всебічної підтримки різноманітних наукових проектів за поданням провідних українських науковців. І значне місце у справі охорони природи в першій половині ХХ ст. займало збереження цінних природних об’єктів — цілих лісових масивів та окремих вікових дерев. УГКЦ на своїх землях у 20—30-х роках ХХ ст. організувала низку заповідників, першим з яких був кедровий заповідник біля с. Осмолоди в Горганах. 
А створенням у серпні 1934 р. на землях УГКЦ першого українського заповідника було започатковано визначення цілої серії цінних природних об’єктів, які згодом було об’єднано в перший Український національний парк природи.
У травні 1931 р. у Станиславові відбувся краєзнавчий з’їзд, на якому обговорили питання заповідання цінних природних об’єктів, зокрема і карпатського кедра. Українські науковці члени НТШ Всеволод Левицький, Богдан Лучаковський, Олена Мриц, Володимир Бригідер та інші звернулися до митрополита Андрея з проханням виділити в лісах маєтності «Перегінсько» Столових дібр УГКЦ ділянку кедра і закріпити за нею заповідний статус. У відповідь митрополит дав дозвіл на створення такого заповідника, про що Центральна адміністрація Столових дібр у Львові офіційно повідомила воєводський уряд у Станиславові. З 1933 р. в урочищі «Льолинське Яйце» біля Осмолоди почалися роботи з організації заповідника. 12 серпня 1934 р., в неділю, відбулося урочисте відкриття кедрового заповідника, на якому були присутні митрополит Андрей Шептицький, науковці, численні гості. Через місяць, 20 вересня 1934 р., за рішенням станиславівського воєводи ділянку розповсюдження сосни кедрової європейської в ўорранах юридично визнали заповідником.
Було виділено низку об’єктів, що займали площу 18 кв. км і пропонувалися як заповідні: ялицевий, ільмово-яворовий, сосновий, буковий, урочище «Ставки», що об’єднувало три високогірні ставки, окремі торфовища і скельні резервати та урочище «Підлюте» («Живець», «Підлюте» і «Палата»). Ці об’єкти було віднесено до категорії охоронних лісів, і вони підпадали під заповідно-охоронний режим господарювання. Матеріали щодо виділених заповідних об’єктів, які об’єднувалися у перший Український національний парк природи, в січні 1938 р. направили на затвердження воєводі в Станиславів. Але через початок Другої світової війни ці матеріали так і не було затверджено і перший Український національний парк природи так і не був офіційно проголошений. 
Завдяки активній підтримці митрополита Андрея ще одна унікальна ділянка степової реліктової рослинності — урочище «Чортова гора» біля м. Рогатина — була виділена на землях Церкви як природний заповідник. Місцевий парох о. Феодосій Кудрик виявив у 1935 р. ділянку степової реліктової рослинності. Згодом науковці-ботаніки, вивчаючи флору цього об’єкта, підтвердили її унікальність, і за згоди та підтримки митрополита Андрея він був оформлений як заповідник «Чортова гора». 7 липня 1936 р. греко-католицький Митрополичий Ординат у Львові надіслав на адресу воєводського уряду в Станиславів листа з повідомленням про створення на землях греко-католицької парафії в Рогатині заповідника «Чортова гора» і віддачу його «під опіку НТШ у Львові для наукових дослідів». 
інший природоохоронний об’єкт митрополита Андрея — це заповідник в урочищі «Касова гора» біля с. Бовшева в околицях м. Галича. 24 січня 1939 р. митрополит отримав звернення комісії охорони природи НТШ щодо заповідання цього урочища. Як свідчать архівні матеріали, вже навесні 1939 р. розпочалися роботи щодо оформлення цього об’єкта як заповідного.
Виділення лісових площ під заповідники УГКЦ проводила на своїх землях і в інших районах Галичини, зокрема в маєтності «Зарваниця» Підгаєцького повіту на Тернопіллі. Серед архівних документів виявлено лист від 28 квітня 1939 р. Центральної адміністрації Столових дібр Митрополії до скарбового уряду в Підгайцях з проханням «...звільнення ррунтів під лісами в с. Зарваниці від ррунтового податку, яко узнаних за охоронні». і там же додається пояснення: «Як виходить з залученого рішення воєводського уряду тернопільського з дня 11 березня 1939 р., воєводський уряд признав за охоронні ліси Зарваниця, положені в гмині Вишнівчик в повіті Підгайці на поверхні 155 га 10 акр., становлячи власність греко-католицької Митрополії у Львові». 
Ще однією важливою складовою природоохоронної діяльності митрополита Андрея була охорона окремих вікових дерев як цінних пам’яток природи, про що свідчать численні архівні документи. Приміром, у відповідь на постанову V з’їзду НТШ щодо охорони вікових дерев як цінних пам’яток природи митрополит видав розпорядження про охорону старих дерев при церквах: «Оцінюючи велику вагу того діла Єпископський ординат розпоряджує всечесному Духовенству: 1. Охоронювати й не винищувати самовільно які-небудь пам’ятки природи на церковних ррунтах, а особливо старі пам’яткові дерева при церквах і на приходствах без окремого на це дозволу Єпископського ординаріату. 2. Заінвентаризувати всі старі дерева при церквах і на приходствах по зложеному Комісією охорони природи квестіонарі ѕ до кінця 1937 р.». 
Цікавою є інформація щодо охорони трьох шашкевичівських дубів, що росли біля церкви у селі Підліссі біля м. Галича. У березні 1937 р. голова комісії охорони природи НТШ Олена Мриц звернулася до митрополита Андрея з проханням про охорону цих дубів. Шашкевичівські дуби одразу було взято під охорону місцевого пароха, біля церкви якого вони росли. і таких звернень до митрополита Андрея з проханням посприяти охороні та збереженню рідкісних рослин, тварин, а також окремих цінних природних об’єктів серед архівних матеріалів виявлено досить багато. 
Крім сприяння природоохоронній роботі в Галичині, Андрей Шептицький проводив і низку інших заходів, що опосередковано сприяли охороні природи. Серед архівних документів знаходимо численні листи — прохання митрополита до різноманітних інстанцій щодо втілення в життя окремих заходів, які так чи інакше впливали на збереження природи краю.
Зокрема, з метою надання більших можливостей для навчання української молоді у Львівській політехніці і здобуття ними рільничо-лісівничого фаху, поліпшення рівня навчання та розширення матеріально-технічної бази інституту доцент кафедри ботаніки Андрій П’ясецький організував професорсько-викладацький склад факультету і вони звернулися по допомогу до митрополита Андрея. У відповідь в 1938 р. митрополія купила чотири тисячі гектарів лісу біля с. Янова, на базі якого було створено інститут «Лісовий Фонд Львівської греко-католицької єпархії», який мав у своєму складі дослідне Янівське лісництво та лісову наукову станцію. Але з приходом німецьких військ над цінними янівськими лісами нависла загроза знищення. і знову Андрій П’ясецький звернувся по допомогу до митрополита Андрея. Разом із 17 науковцями-лісівниками він пише 12 серпня 1941 р. 
А. Шептицькому листа з проханням заступитися перед німецьким командуванням щодо янівських лісів: «... піддержати заходи на вдержання Українського лісового науково-дослідного інституту у Львові з метою бути осередком науково-дослідної праці та виховання фахових сил для лісівництва у Галичині». У відповідь наступного ж дня, 13 серпня 1941 р., митрополит Андрей звернувся до німецького командування: «Бажанням моїм було би і пропоную, щоби ця корисна праця українських лісовиків, розпочата з Божим Благословенням, була дальше проваджена, тому прошу забезпечити дальше існування українського науково-дослідного інституту у Львові та дослідного лісництва у Янові з метою ведення дослідних праць і вишколу фахових сил, як це в моїй ініціативі з 1938 р. було подумано». Після розстрілу німецькими окупантами Андрія П’ясецького (1909—1942) — міністра лісів в уряді Ярослава Стецька — митрополит Шептицький особисто почав опікуватися роботою науково-дослідного інституту. 
Церква плідно співпрацювала з національними організаціями (туристичним товариством «Плай», культурно-просвітницькими організаціями «Діточа оселя», «Вакаційна оселя», скаутською організацією «Пласт» тощо), поєднуючи туристично-рекреаційну діяльність з охороною довкілля. Усім організаціям, що займалися рекреаційно-туристичною діяльністю на території маєтності «Перегінсько», було поставлено низку вимог щодо норм функціонування таборів, зокрема впорядкування виділеної території, проведення окремих охоронних заходів на місцевості та ін.
Таким чином, одним із аспектів діяльності УГКЦ та митрополита Андрея була постійна і цілеспрямована природоохоронна діяльність. Як бачимо, Шептицький постійно приділяв значну увагу охороні природи рідного краю й всебічно підтримував природоохоронну діяльність різних верств української спільноти Галичини. Це сприяло національному відродженню галичан й засівало зерна природоохоронних ідей та любові до рідної землі. 

Олена ГАЙДУКЕВИЧ.

Кандидат історичних наук,

доцент кафедри українознавства та філософії

Івано-Франківського медуніверситету