У краєзнавчому музеї Калущини провели лекцію для слухачів Університету третього віку про діяльність калуського громадського діяча, політика, публіциста, прозаїка Михайла Козоріса.

Про його політичні погляди, арешти, літературну та історичну діяльність та співпрацю з відомими діячами ХХ ст. розповіли наукові співробітники меморіального музею «Калуська в’язниця» Галина Федюра і Олег Відливаний, інформують "Вікна".

Здобувши фах юриста у Львові, відомий калушанин набирався досвіду у містечку Делятин у відомого письменника й адвоката Марка Черемшини. Про це свідчить табличка, розміщена на одному із меморіальних будинків на Надвірнянщині.

За словами Галини Федюри, Михайло Козоріс належав до тієї частини інтелігенції, яка виступала проти реакційної політики Австрійського і польського уряду. З інвазією російських військ (1914) Михайла Козоріса разом з іншими українськими патріотами заарештували і вивезли до Росії.

На засланні він захоплюється марксисько-ленініськими концепціями та ідеями. Це впливає на його рішення залишитися в Києві і перебувати там у епіцентрі всіх революційних подій. Відтоді громадський діяч більше не повертається на західноукраїнські землі, зокрема і в Калуш.

Далі Михайло Козоріс співпрацює з урядом Павла Скоропадського, з яким у нього розбіжності. Це призводять до чергового арешту. Після звільнення — знову зміни в політичних поглядах і позиція більшовиків у складі Червоної українсько-галицької армії.

Меморіальна дошка Михайлу Козорісу на приміщенні центральної бібліотеки в Калуші

Попри активне громадсько-політичне життя відомий калушанин цікавився культурним, науковим життям, був творчо обдарованою людиною. Зокрема, працюючи в Умані, він познайомився з театром Леся Курбаса «Березіль», на вистави якого завжди приходив. Також Михайло Козоріс писав прозу, був редактором численних видань, зокрема працював і у редакції «Калуського листка», де публікувалися його твори, про які схвальний відгук залишив сам Іван Франко. Окрім того, після закінчення заочної аспірантури він почав займатися історичною діяльністю. Олег Відливаний зазначає:

"Не можна сказати, що він здобув фах історика, але йому вдалося поєднювати справу літературознавчу та наукову, яка була пов’язана з вивченням історією України. Його було призначено консультантом президії історико-філологічного відділу у Львові, згодом він був співробітником комісії історії Західної України у Всеукраїнській академії наук. Це були досить престижні і високі посади на той час".

У лютому 1933 року Михайла Козоріса засуджує так звана «трійка» при ДПУ УСРР на п’ять років виправно-трудових таборів за звинуваченням у тому, що «з 1924 р. входив до керівництва контрреволюційної організації УВО, працюючи в літературному об'єднанні «Західна Україна», вербував нових членів в організацію і провадив повстанську діяльність». Покарання відбував на Соловках.

9 жовтня 1937 року Михайла Козоріза розстріляли на підставі постанови «особливої трійки» УНКВС Ленінградської області в Сандармосі.

За словами наукового співробітника Галини Федюри, на жаль, постійна зміна поглядів, посад і залучення підтримки різної влади так і не змогли допомогти втілити власні суспільні погляди Михайла Козоріса, а, навпаки, — призвели до фатальних наслідків.