Милуючись історичною архітектурою, ми помічаємо, наскільки гармонійними і продуманими є окремі деталі давніх кам’яниць. Оригінальний декор можна знайти навіть під ногами, адже на підлогах у під’їздах ми бачимо ошатні квіти, гілля з плодами, жіночі голівки і дивовижних істот. Спробуймо дізнатися більше про ці маленькі скарби з минулого.

Вітання з Венеції

У 1905 році один із дописувачів газети «Кур’єр станиславівський» зазначив, що в тодішньому місті був поганий звичай, із яким, однак, ніхто не поспішав боротися.

На всіх балах і танцювальних вечірках було прийнято гуляти «до білого рана». Інакше вважалося, що захід не вдався, був настільки нудним і нецікавим, що гості поспішили покинути його якомога раніше.

У 1935 році поліція Станиславова затримала Якуба Провізора на прізвисько Куба, власника готелю «Східного» (раніше «Під трьома коронами»).

Газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що, згідно з результатами слідства, він утримував підпільний бордель, до якого вербував різних жінок, переважно працівниць державних установ, які втратили роботу чи просто хотіли підзаробити.

У міжвоєнній Польщі працівники державних установ зазвичай не могли похвалитися високими заробітками. За інформацією преси, під час облави затримали також двох юних гімназисток.

Мабуть, усі пам’ятають фільм «Чарлі і шоколадна фабрика», де хлопчик придбав шоколадку і знайшов у її обгортці золотий квиток, який гарантував отримання цінного призу. Однак мало кому відомо, що дуже схожі акції проводилися і у давньому Станиславові.

У 1920-х роках у популярній цукерні Владислава Кровіцького продавалися «щасливі шоколадки», в чиїх обгортках були сховані картки з назвами різноманітних невеликих, але цінних призів. Самі призи можна було оглянути тут же, в цукерні. Коли покупець купував шоколадку з відповідною карткою, він одразу ж забирав приз.

У спогадах осіб, чиї шкільні роки минули у давньому Станиславові, вчитель часто постає особою грізною і мало не всесильною. Ймовірно, таким він і був для заляканих учнів, адже довший час, до 30-х років минулого століття, у навчальних закладах дозволялися фізичні покарання. І лише скупі газетні відомості відкривають нам інший бік медалі. З них ми дізнаємося, що сприйняття вчителя тодішнім суспільством суттєво відрізнялося від сучасного.

Соціальний статус

В підготовці до ювілеїв з часу першої письмової згадки про Галич (1996, 2017, 2023) завжди з’являються окремі публікації автори яких стверджують, що «всі влади знищували місто, нівелювали його історичну роль» і т.д. – при цьому не говорять про політичні, суспільно-економічні, демографічні фактори, які впливали на розвиток міста. Поруч з цим реальністю є те, що окремі держави в складі яких знаходився Галич, розвивали його транспортне сполучення, електрифікували, регулювали ріки, забезпечували перед повенями та ін.; натомість саме окремі галичани спричинювалися до руйнації міста, втрати його історичної пам’яті.

Коломия подарувала Богданові Лепкому кохання всього життя – його Олександру, Лєнду, Лєню, з якою одружився всупереч вагомій перепоні – родинному зв’язкові, адже була його двоюрідною сестрою. Тож єднала письменника з Коломиєю ще й велика родина тестя й водночас батькового рідного брата о. Миколи. Ця родина відіграла помітну роль в житті української спільноти нашого міста, тому варто більше про неї розповісти.

Як за Австрії, так і за Другої Речі Посполитої професія залізничника була вельми престижною, адже добре оплачувалася і передбачала низку пільг.

Тож не дивно, що Василь Шлам, безробітний мешканець Станиславова, дуже зрадів, коли його знайомий Іван Іванишин у березні 1937 року пообіцяв влаштувати його на залізничну посаду.

Як стверджував приятель, він дуже добре знав директора станиславівської залізничної станції і мав із ним дружні стосунки. Він пізніше познайомив Шлама з самим «директором», за якого видав свого брата Михайла, шевця за професією.

На малюнку з модного журналу за 1880 рік ми бачимо трьох пань на фоні зимового пейзажу, і одна з них тримає в руках якийсь дерев’яний футляр на ремінці.

В такому футлярі колись носили ковзани, які на зламі ХІХ і ХХ століть кріпилися до звичайного зимового взуття, а не були спеціальними черевиками з полозами для катання.

Газета «Кур’єр станиславівський» у січні 1904 року рекомендувала вибирати ковзани висотою 45–50 мм, під каблуком на 3–4 мм менше. Вістря ковзанів мало бути не надто вузьким та викривленим, бо це ускладнювало катання.

Образ суворого на вигляд дідуся, худорлявого, але зі стрункою поставою, у «професорських» окулярах (із круглими скельцями) – це одна з тих небагатьох картин, які й досі зберігаються свіжими в моїй уяві ще з дитинства. І судячи з усього, вона зоставатиметься в пам’яті такою самою немеркнучою, доки житиму.

У селі Підмихайля на Калущині облаштували могилу учнів Станіславської торговельної школи, яких розстріляли німецькі окупанти у 1943 році. 12 розстріляних юнаків залишаються невідомими.

У далекому сорок третьому, майже 80 років тому, у селі Новиця приблизно біля того місця, де зараз побудована греко-католицька церква, відбувся розстріл дванадцятьох юнаків родом із Надвірної, учнів торгівельної школи, розповіла староста Добровлянського старостинського округу Леся Красько, інформують “Вікна”.

У підвалі 2-поверхового будинку у Рогатині, що на Івано-Франківщині, мешканці знайшли написи, які, ймовірно, залишили колишні в’язні НКВС. Зі слів істориків, у 40-х роках XX століття в цьому домі розташовувався комісаріат. Як люди натрапили на знахідку та про що вона свідчить, читайте у репортажі Суспільного.

Написи на стінах в підвалі будинку можуть свідчити про розташування там катівні НКВС. Мешканець дому Богдан Шмотолоха каже, помітив надписи, коли збивав штукатурку зі стін. З його слів, є вони лише в кімнаті при вході.

В Іванівцях відкрили оновлений пам’ятник Михайлу Москалюку “Спартану” – сотенному УПА, який боровся за волю України та був справжнім жахом для ворогів. Погруддя не просто покращили, його також перенесли із приватної території у центр села. Тож тепер кожен охочий будь-коли зможе віддати шану славному упівцю.

Повідомляє Facebook-сторінка голови Коломийської громади Богдана Станіславського.

У міжвоєнному Станиславові відомою і шанованою була родина Шарферів, які володіли великою кам’яницею і кав’ярнею.

Довгі роки справи у Шарферів процвітали, аж ось у їхньому житті настала чорна смуга. Пана Шарфера переслідували невдачі у ділових оборудках, тож незабаром він втратив практично всі родинні статки. Врешті-решт він помер, залишивши сім’ю практично у злиднях.

У міжвоєнний період у Станиславові були дуже популярними праці історика Леона Штрайта, який друкував статті у польськомовній єврейській газеті «Слово», а також видавав книги, присвячені історії єврейської громади. В його працях оживають найдавніші сторінки минувшини міста, з них ми дізнаємося багато маловідомих фактів про життя Станиславова. Пропонуємо вашій увазі кілька особливо цікавих уривків зі статей та більших праць цього відомого історика.

Коли євреї оселилися в Станиславові?

У 1937 році станиславівська газета «Слово» повідомила, що «12 жовтня комісаріат у Станиславові провів на території всього міста облаву на роверистів, у результаті якої затримали 18 чоловік, чиї ровери не були зареєстровані. На 39 роверистів були відправлені донесення до староства за брак гальм чи дзвінків на роверах, дванадцятьох оштрафовано на місці затримання».

Ще одна облава відбулася 20 жовтня того ж року, під час неї було оштрафовано 16 осіб і ще на 19 роверистів відправлені карні донесення до староства.

Що найбільше пов’язувало Богдана Лепкого з нашим містом? Численна родина батькового брата чи коломияни, з якими довелося спілкуватися, а може його твори, що видавалися в коломийських видавництвах? Все це також, але найціннішим скарбом, який подарувала йому Коломия, було кохання всього життя письменника – його Олександра, Лєнда (так назвала себе в дитинстві), Лєня, як звертався до неї сам Б. Лепкий. Та починалося все дуже непросто.

79 років тому 4 листопада на центральній площі міста Калуша нацисти привселюдно розстріляли 11 учнів Калуської торговельної школи.

Гестапівці жорстоко вбили юнаків, яким було від 14 до 19 років, та батька одного учня, тільки за те, що всі вони були членами ОУН. Про поховання загиблих досі не відомо нічого. В роки незалежності нашої держави на честь загиблих студентів торговельної школи площа отримала назву Героїв, інформують "Вікна" з посиланням на Калуську міську раду.

4 листопада 1861 року з Відня до Львова прибув перший пасажирський потяг, який називався "Ярослав". Цей день вважається початком історії залізниць в Україні. З 1868-го починається активна розбудова мережі залізниць.

У Надвірнянській громаді планують демонтувати пам’ятники радянського тоталітарного режиму. Про це заявив голова Надвірнянської громади Зіновій Андрійович.

«Символам радянського тоталітарного режиму в Надвірнянській громаді не місце! Розпочали процес демонтажу «Обеліску слави» та пам’ятного знаку невідомого солдата, який знаходиться на старому кладовищі», - зазначив З.Андрійович.

За словами Андрійовича, демонтаж проведуть як тільки пам’ятники будуть вилучені з реєстру.

Єфросинія Малиновська на псевдо Розетка із села Рунґури на Прикарпатті у дитинстві та юності допомагала воїнам Української повстанської армії. За це енкаведисти арештували її, утримували у в'язницях, допитували, а суд виніс вирок — 10 років заслання в таборах ГУЛАГу.

Попри залякування та репресії Єфросинія не втратила віри в ідеї, за які боролася, і нітрохи шкодує, що стільки років молодості провела в ув'язненні. Після звільнення з табору жінка створила сім'ю, якій досі передає свою любов до країни.

У Коломийський музей передали старовинну амфору пізньоримського періоду.

Її віднайшли ще у 1990 році у Товмачику на Коломийщині, інформує “НТК”.

Донедавна знахідку зберігали у Києві. Тепер її передали у Музей історії міста Коломиї.

У лютому 1926 року в Станиславові сталося сенсаційне пограбування, яке широко обговорювалося не лише в місцевій, а й загальнодержавній пресі.

Близько десятої ранку в під’їзді кам’яниці на вул. Третього Мая, 30 (тепер вул. Грушевського) невідомі бандити напали на пана К. Г., директора консуму (магазину споживчих товарів). Зваливши директора з ніг кількома сильними ударами боксерською рукавичкою в обличчя, вони вкрали в нього гаманець, де було близько п’яти тисяч злотих готівкою, і зникли в невідомому напрямку.

Життя сучасного іванофранківця – це суцільний стрес, адже часи зараз направду нелегкі. На зламі ХІХ і ХХ століть мешканці міста жили значно спокійніше, але нервові розлади все одно були доволі поширеними. Втім, наші предки вміли давати собі з ними раду і вважали, що немає нічого кращого для здоров’я нервів, ніж відпочинок на лоні природи, фізична праця і… келишок доброго вина.

Хвороби багатих

У хлопців міжвоєнного Станиславова була улюблена забавка – так званий корковець. Це був іграшковий пістолет, який стріляв кулями, що були схожі на корки, звідки й походила назва.

Зазвичай такі пістолетики були не дуже майстерно виготовлені і мало нагадували справжню зброю. Незважаючи на це, власникам корковця шалено заздрили однолітки, а дістати тим корком по нозі – то було щось цілком звичне для станиславівських пустунів.

Нещодавно під час виконання поточних ремонтно-реставраційних робіт на аварійній опорі під господарською брамою огорожі комплексу колишнього палацу Потоцьких натрапили на частину підпружної арки, яка може бути як фундаментом для опори, так і частиною фундаментів старих будівель чи підземних комунікацій. Знахідка неабияк зацікавила археологів і істориків, які запевняють, що вся історія палацу є саме під землею. Проведення робіт було призупинене для формування дозвільної документації на проведення археологічних досліджень та складання індивідуальної програми розвідок і розкопок.

У селі Вістова на Івано-Франківщині демонтували пам'ятник радянському солдату. Про це на Facebook-сторінці повідомив директор обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери Ярослав Коретчук.

Пам'ятник радянському "визволителю" з надписом "загинув від рук українських буржуазних націоналістів" демонтували 27 жовтня.

Завершуються роботи по консервації та ознакуванню археологічних залишків Тисменицької брами Станіславської фортеці. Про це повідомили в Департаменті архітектри та містобудування Івано-Франківської міської ради.

«Проводиться благоустрій на роздоріжжі вулиці Галицької та Лесі Українки в м. Івано-Франківську. Супровід робіт веде міська архітектура та розробник проєктної документації КП Архітектурно-планувальне бюро (АПБ-ІФ). Основна причина перерви в роботі – широкомасштабне вторгнення неадекватних сусідів в Україну», - йдеться у повідомленні.

У міжвоєнному Станиславові дуже відомою була велика гуртова фірма Воліна і Шраєра, що знаходилася на площі Міцкевича і торгувала текстильними товарами.

У червні 1936 року гуртівня переїхала у будівлю на вул. Шидловського (тепер частина вул. Грушевського). У грудні 1936 року тут сталася майже шпигунська афера. До місцевого Скарбового управління, яке займалося контролем над сплатою податків, надійшов анонімний лист, автор якого повідомляв про грандіозні податкові зловживання та махінації у гуртівні Воліна і Шраєра і вимагав провести ревізію на цьому підприємстві.

Начинка по-коломийськи заслуговує стати нематеріальною культурною спадщиною України, повважали в Коломийській міській раді. І подали цю страву Покуття на внесення до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Про це у мережі повідомив голова Коломийської громади Богдан Станіславський.

В Івано-Франківську, у музеї мистецтв Прикарпаття, вручили премію в галузі краєзнавства імені Володимира Полєка. Її впродовж 11 років присуджують визначним прикарпатцям за вагомий внесок у вивченні, збереженні та популяризації культурної спадщини.

Про це повідомили на Facebook-сторінці обласної військової адміністрації.

Почесні знаки та дипломи цьогорічної обласної премії імені Володимира Полєка отримали:

У франківському видавництві “Discursus” вийшла нова книжка із серії “Цікава історія” – “Поляки у Станиславові” авторства Петра Гаврилишина.

У виданні автор розкриває маловідомі сторінки історії римо-католицьких костелів давнього Станиславова (з 1962 р. Івано-Франківська). Оскільки ця спадщина отримана від польської громади, то принагідно подані також і невеликі біографії відомих поляків – як народжених в місті, так і тих, які певний період свого життя провели в Станиславові, теж доклавшись до його розвитку.

Нещодавно у популярній краєзнавчій інтернет-спільноті «Ретро Франківськ Груп» краєзнавець Сергій Петрицький виклав цікаву поштівку, на якій зображений благодійний заклад «Геброн», заснований Теодором Цьоклером, духовним лідером станиславівських німців.

Він знаходився поряд із лікарнею для хворих дітей «Сарепта» (нині вул. Цьоклера, 11). Це був притулок для хлопчиків, названий на честь міста Геброн (чи Геврон) на західному березі ріки Йордан. Це одне з найдавніших міст світу, де знаходиться Печера Патріархів, яка є святинею для юдеїв, християн і мусульман.