Минулої суботи, 22 січня, близько сотні франківців, незважаючи на погану погоду, вийшли на акцію «Новий ланцюг єдності». Дорослі й малі утворили живий ланцюг, як і 32 роки тому, від готелю «Дністер» і до Києва. Але цього разу – до франківського «Києва», тобто бізнес-центру на стометрівці.

У такий спосіб вирішили відзначити День злуки, а також нагадати владі й громаді про необхідність вирішення проблеми нахабної реконструкції історичної пам’ятки – готелю «Дністер», пише Репортер.

Він розказує всій Україні, хто такий Довбуш. Митець віднайшов хату, у якій загинув народний герой, переніс її на власне подвір’я і перетворив на музей.

Михайло Дідишин майже 50 років приймає туристів у Космачі Івано-Франківської області. Скульптор та етнограф все життя збирає легенди про Довбуша, пише “ШоТам”.

У його колекції 500 предметів побуту. І зброя є! Тут бартки, топірці, кептарі, череси і ще вишивки, а поряд з музеєм стоїть пам’ятник, який він створив власноруч.

140-річний ювілей Дмитра Макогона був 28 жовтня, а 7 жовтня минула 60-та річниця від дня його смерті, проте через карантинні обмеження довелося відтермінувати аж на грудень відкриття в Літературному музеї Прикарпаття виставки, присвяченої цьому українському письменникові, педагогові, громадсько-освітньому діячеві. Набагато більше відома в українському красному письменстві його дочка Ірина Вільде – Шевченківська лавреатка, яка казала, що батько був для неї одним із найважливіших літературних авторитетів. На виставці представлено прижиттєві видання його творів із фондів музею та надіслані з Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, матеріали про життя і творчість учителя й водночас прозаїка, публіциста, поета.

У франківському видавництві “Лілея-НВ” вийшла перша цьогорічна новинка – книжка у серії “Моє місто”.

Сто років тому жінкам було значно легше приховати недоліки фігури. Талія затягувалась корсетом, а широка спідниця надійно прикривала надто пишні стегна. Незважаючи на всі ці "маскувальні засоби", тодішні дами дуже переймалися виглядом своїх форм.

В січні 1910 р. газета “Кур’єр станиславівський” надрукувала лист одного з читачів, який різко критикував методи схуднення, якими користувалися жінки.

Герой романтичної голлівудської комедії «Щасливого Різдва» постійно закликав свою дівчину дивитись не під ноги, а догори – мовляв, там значно цікавіше. Якщо прислухатись до його поради, то можна побачити багато деталей, про існування яких раніше не здогадувались, хоч проходили там сто разів.

Візьмемо, наприклад, будинок № 22 на вулиці Чорновола. Нині там обласна бібліотека, а ще є лев, пише Репортер.

Косівчанин Мирослав Близнюк багато років захоплюється творчістю Миколи Сеньковського. Каже, нічого кращого про Гуцульщину, як його листівки і фотографії, нема, хоч минуло вже сто років. Чоловік шукає рідних тих людей, яких фотографував Сеньковський, аби розказати їхню долю і так віддати їм шану.

Недавно вийшов набір листівок «Хто є хто». З одного боку фото, з іншого – людська історія, пише Репортер.

Умів бачити, як ніхто інший

Про те, що Станиславів був столицею ЗУНР, у Франківську знає, напевно, кожен школяр. Сьогодні ця епоха здається якоюсь епічною сагою, коли вулицями нашого міста крокували постаті з підручників історії. Про цей період багато написано, але час від часу з’являються нові цікаві факти.

Наприклад, спогади одного з діячів тої славетної республіки – Івана Боберського, пише Репортер.

Дуже спортивний професор

У високогірних селах, де живуть гуцули, весілля мало свою обрядовість. Нареченим шили головні убори заміжні майстрині, а у самого свята був порядок — весілля починали опісля того, як нареченій одягнуть вінок, а гості танцювали лише після батьків молодят. Традиції гуцульського весілля показали у фільмі Суспільного Буковина "Цидулки про гуцулів".

Вінок, який зберігають усе життя

У середині ХІХ століття призов до австрійської армії здійснювався у брутальний спосіб. Рекрутів часто хапали просто на вулицях чи приходили по них ночами, їх годинами тримали у тісних приміщеннях без їжі і води.

Ближче до кінця ХІХ століття ситуація значно покращилася, зокрема юнакам, які досягли 21 року, надсилали  так звані «поборові визвання», тобто повістки. Але охочих «відкосити» від служби все одно було більш ніж достатньо. І цим користувалися спритні ділки, які наживалися на потенційних рекрутах.

Фабрика фаянсу в Пацикові під Станиславовом славилася своїми виробами на всю Австро-Угорську імперію, а потім і Польщу.

Вона розташовувалася  неподалік дороги, яка вела від Загвіздя до Пацикова, що полегшувало перевезення сировини і готових виробів. Для виробництва використовувалася пациківська глина з додаванням крейди та піску. Основними виробами були фаянсові статуетки, декоративні лампи, фаянсові рамки для годинників, вази, тарелі і горнятка. Фабрика виробляла до 50 тис. одиниць продукції у рік, а її вироби навіть експортували до різних країн Європи.

У суботу, 22 січня, о 12:00 в Івано-Франківську відбудеться акція “Новий ланцюг єдності”: франківці утворять живий ланцюг від будівлі готелю “Дністер” до бізнес-центру “Київ”.

У такий спосіб небайдужі мешканці міста хочуть нагадати владі й громадськості про необхідність збереження унікальної пам’ятки архітектури – готелю “Дністер”. Тут 3 січня 1919 року підписали Акт Злуки між Українською Народною Республікою (УНР) та Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР).

На 103-тю річницю Акта Злуки і 32-гу річницю ланцюга "Дністер"—Київ у Івано-Франківську організовується ланцюжок "Дністер"—"Київ" між двома будівлями Фредерика Януша (Шевченка, 1 — Незалежності, 6) на підтримку нашої історії та єдності. Бо великою Україну робить не лише об’єднана територія, а й взаємовідповідальність – найяскравіше це довели події в Києві 2014 року.

В Івано-Франківську хочуть створити макет Тисменицької брами Станіславської фортеці.

Про це йшлося на робочій нараді, яка відбулася днями у Департаменті містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, повідомляє Фіртка з посиланням на інформацію пресслужби Департаменту.

Як було зазначено, ескізи макету розроблені відповідно до досліджень та в співпраці з істориками, які вивчали історичні брами аналогічних часів та міст, з врахуванням вимоги інклюзивності для громадських просторів.

У Івано-Франківську відбувся перегляд фільму "Шлях поколінь". Разом зі всіма на прем'єрі побував герой фільму — голова Калуської станиці братства вояків ОУН-УПА Степан Петраш.

Фільм заснований на реальних подіях. Стрічка поєднує сюжетні лінії, які показують часи боротьби УПА та сьогоднішню російсько-українську війну, інформують "Вікна".

Минулого тижня в Івано-Франківську відкрився Музей українського одягу та побуту. Його створили «сестри за шлюбом» – Любов Дрогомирецька та її невістка Олена Яцинович.

Музей відкрили в магазині та арт-просторі «Тобівка» – місці, присвяченому українській вишивці, пише Репортер.

Одяг, прялки й тарілки

Греко-католицьке святкування Водохреща у Станиславові було яскравою подією й привертало до себе увагу всього міста.

Урочистості зазвичай починалися 19 січня о 9.30 ранку зі святкової служби у греко-католицькому храмі. Після церковної служби громада виходила на площу Франца-Йозефа (нині Майдан Шептицького), де відбувалося освячення води.

У наш час нерідко доводиться чути про аварійний стан історичних будівель Івано-Франківська та й спостерігати таку ситуацію на власні очі.

Дивна річ, але про поганий стан деяких давніх будівель Станиславова писали ще у місцевій пресі доби Другої Речі Посполитої.

У Криворівні на Франківщині створили музей гуцульської художниці, фотографині та етнографині Параски Плитки-Горицвіт. 16 січня його презентували громаді, а у 95 річницю з дня народження мисткині — 1 березня — музей відкриють для відвідувачів. Про це Суспільному повідомив настоятель храму у Криворівні Іван Рибарук.

"Ідея виникла на прохання самої Параски Плитки-Горицвіт. Ми тоді у неї вдома були троє — десь, може, за рік до її смерті. І Параска Плитка-Горицвіт сказала, що хотіла б, щоб у хаті був музей і щоб її спадщина залишилася у Криворівні. Ці всі роки ми працювали над цим, проводили різноманітні виставки", — розповідає Іван Рибарук.

Представники Національного реєстру рекордів України зареєстрували найбільшу в Україні колекцію значків, жетонів та медалей із зображенням Тараса Шевченка — 1933 екземпляри.

Досягнення зареєстрували в Івано-Франківську. Володимир Бащак збирає колекцію майже усе життя — перший значок із зображенням Кобзаря з’явився у нього, ще школяра, після екскурсії до Канева. Нині значки, жетони та медалі вишуковує у магазинах та на аукціонах, а також обмінює в однодумців. Рекордну колекцію експерти подумують представити своїм колегам з Книги Гіннеса, інформує "ТСН".

Минуле багатьох давніх кам’яниць нашого міста цікавіше за будь-який роман, адже воно пов’язане не лише з важливими історичними подіями, а й із любовними історіями. В стінах цих будинків наші предки переживали сильні почуття і страждали від любовних невдач. Тут призначалися і відбувалися довгождані зустрічі з непередбачуваним фіналом.

Будинок Германа Басса (вул. Незалежності, 19)

Як за Австрії, так і за Другої Речі Посполитої судові інстанції Станиславова вкрай рідко виносили смертельні вироки, і кожен такий випадок ставав справжньою сенсацією.

Так, у березні 1925 року до кари смерті засудили місцевого жителя Стефана Старчука за вбивство коханки – єврейки Тауби Корнспанн. Слідство з цієї справи тривало довго, аж поки вона не потрапила на розгляд суду присяжних.

Цікавий історичний факт став відомий цими днями: в мережі оприлюднили документ КГБ про калушанина Ігоря Микитюка, який під впливом українського культового фільму написав і повісив у школі листівку із закликом до самостійності України.

Пост із архівним звітом КГБ виклав екснардеп Андрій Іллєнко, син кінорежисера Юрія Іллєнка.

У давній пресі знаходимо багато згадок про те, як мешканці Станиславова святкували Новий рік.

«Єдина ніч у цілому році, коли місто Ревери, солідне і поважне, не спить, а розважається у кнайпах і рестораціях, – писав «Кур’єр станиславівський» у 1905 році. – Зазвичай мешканці міста уже в десятій годині солодко засинають, завернувшись у ковдри, а цього вечора вони чекають, поки годинник проб’є дванадцяту і нарешті настане Новий рік.

На початку березня 1882 року в місті відбувалися дивні речі. На вулицях поліція та агенти в цивільному пильно приглядались до бородатих чоловіків в окулярах. Деяких навіть затримували та вели до постерунку. Щоправда, потім відпускали.

Зрозуміло, що вони когось шукали, але кого? Виявилося – Михайла Драгоманова, пише Репортер.

09.01.2022 р. відійшов до вічності відомий краєзнавець та гід Леонід Андрійович Орел. Прощання з померлим  відбудеться 10 січня у міському «Будинку Смутку» за адресою вул. Ребета,3 о 19.00.

Похорон відбудеться 11.01р. з Костелу Христа Царя (вул. Вовчинецька, 92) на міське кладовище(с. Чукалівка).
Початок похорону о 11.30.

Завершується реалізація проєкту щодо ліквідації аварійності та збереження пам’ятки архітектури місцевого значення у Городенці — Вірменського костелу.

Ініціатива втілюється в рамках Програми підтримки ініціатив місцевих карпатських громад, яку реалізує Асоціація «Єврорегіон Карпати – Україна», інофрмують у міській раді.

Зараз перекрили частину даху, який знаходився у вкрай аварійному стані, і міг, за думкою експертів, не витримати до наступного року.

Михайлові Стефураку – уродженцю і жителю села Тисменичан – cповнилося вже 88. Він чинний член ОУН, сибірський виселенець і племінник відомого станичного УПА «Довбуша», який віддав своє життя за волю України. Розмова з ним – то спогади про ті життєві дороги, які довелося пройти, і головно про людей, з якими Господь його звів у буремні воєнні і післявоєнні часи минулого століття.

– Михайле Івановичу, будь ласка, хоч епізодично згадайте найбільш пам’ятні моменти Вашого життя.

Впродовж кількох останніх років у Івано-Франківську біля ратуші заливають ковзанку, яка, хоч і створює скандали з бюджетними грошима, але таки збирає людей. Нашим предкам на початку ХХ століття вдавалося краще: ковзанка тоді була улюбленою і дуже популярною розвагою.

Більшість іванофранківців радіє теплій січневій погоді, хоч деякі й трохи сумують за снігом. Проте погодні сюрпризи характерні не лише для нашого часу: в історії міста їх було чимало.

Як бачимо, в повідомленні “Кур’єру Станиславівського” йдеться про снігопад, і воно навряд чи звернуло б на себе увагу, якби не дата виходу газети – 5 травня 1912 р. “Примхлива погода спричинила, що в середу (тобто першого травня, – авт.) часом падав лапатий сніг, який через кілька секунд перетворювався у холодні сльози дощу. В четвер потепліло і небо випогодилося”.

У Мистецькому домі Тобівка на Тринітарській, 6 в Івано-Франківську відкрили Музей українського одягу та побуту.

Музей сформований на основі родинної колекції Яциновичів, повідомив у мережі один із відвідувачів, заступник міського голови Франківська Петро Шкутяк.

У музеї представлені речі з Опілля, Бойківщини, Гуцульщини, Покуття та інших регіонів України.