Цю кінохроніку вдалося викупити в одному з німецьких архівів. Її запримітив краєзнавець і пошуковець Сергій Петрицький, а Франківська мерія допомогла фінансово здійснити купівлю цього, насправді, безцінного відео.

Кілька років тому було презентовано кінохроніку, датовану 14 серпнем 1941 року, інформує "Вежа".

Сьогодні, 23 червня, в Івано-Франківську відбулись електронні торги, на котрі виставили комунальні приміщення площею 187, 7 кв. м на вулиці Гетьмана Мазепи, 28.

Про це повідомляють у Департаменті комунальних ресурсів міської ради.

Початкова ціна лоту становила 2 700 690,00 грн (без ПДВ). Участь у торгах взяло четверо учасників. Переможцем аукціону став Кузик Володимир Іванович, який запропонував найбільшу суму за приміщення - 4 562 880 грн (без ПДВ). Кошти, отримані від продажу нерухомого майна, найближчим часом надійдуть до місцевого бюджету Івано-Франківської громади.

Напередодні свята Трійці, яке у народі називають Зелені свята, у селі Нижній Струтинь, що на Рожнятівщині, в ніч з суботи на неділю місцеві парубки на сільському майданчику встановили “Віху” – високу жердину, на кінці якої прив’язали деревце берізки, прикрашене різнокольоровими стрічками.

Унікальну дерев’яну бруківку знайшли у дворі будинку-пам’ятки на вулиці Січових Стрільців,7.

Про це у мережі повідомила заступниця міського голови Вікторія Сусаніна, передає Галицький кореспондент.

“Виготовлена з дуба, частково збереглась у дворі будинку-пам’ятки. Вибір такого мощення, ймовірно, був зумовлений тим, щоб цокіт копит, гуркіт возів та карет не гримав та не заважав попід вікнами”, – йдеться у повідомленні.

2021-го минає 880 років з часу виникнення Галицького князівства. Історія його появи – а постало це державне утворення завдяки твердій позиції галицьких князів, котрі змогли покласти край нескінченній експансії на наші землі то польських королів, то київських правителів, – доволі повчальна для нинішнього покоління українських державотворців. Власне, про це і йшлося в Івано-Франківському історико-меморіальному музеї Олекси Довбуша під час зустрічі його працівників і групи прикарпатських літераторів.

В старому Станиславові Зелені свята відзначали двічі – за українським та польським звичаєм. І кожне свято мало свої цікаві традиції.

Коли мені було три роки, бабця повела мене на цвинтар, що був за готелем «Україна». У пам’ять врізалися старовинні надгробки, потемнілі від часу фігури святих та ангелів на порослих мохом постаментах. Незабаром цвинтар знищили. Пізніше мені не раз траплялися фото з видами некрополя, але на них він був якийсь незнайомий. І лише нещодавно побачив світлини, що немов перенесли мене у дитинство.

На відміну від попередніх, вони були кольорові, і пам’ятники на них виглядали так само, як у нині далекому 1981 році, пише Репортер.

Нащадкам на згадку

У 2011 році мене, як історика, рекомендували українсько-німецькій режисерці Уті Кільтер аби я показав і розказав про будівлі та визначні місця Франика. Ну якщо чисто технічно, то її скоріше цікавила «станиславівська» архітектура, а не «іванофранківська» забудова.

Тоді я ще не мав чарівного браслета-крокоміра, але, думаю, ми находили тоді багато. Відстані від Княгинина до Майзлів і від Лепкого до Шевченка ніби й не катастрофічні, проте й немалі.

Речі, якими ми користуємося, відображують не лише наш спосіб життя та особистість, а й певну епоху. І якщо сучасна людина звикла до багатофункціональності, то наші предки були оточені цілим набором речей зі своїм специфічним призначенням. Деякі з них успішно пройшли випробування часом і з певним удосконаленням ввійшли і в наш побут. Однак були й артефакти, цілком незвичні для сучасної людини.

Бальний карнет

Місцеві кажуть, що у них Малі Карпати, а туристи називають це село наддністрянською Швейцарією. Городенківське Незвисько – справді унікальне,  тут археологічна скарбниця, де можна відстежити зміну культур впродовж десяти тисяч років.

Є що розглядати

Любителі сплавів Дністровським каньйоном добре знають Незвисько. Річка робить півколо біля села, огинає його підковою. Туристи люблять тут перепочити, набрати в селі води чи купити їжі. Колись давно тут навіть була переправа поромом до сусіднього села.

На території замку Краснодвір в місті Надвірна проходять археологічні дослідження.

Мета археологічної практики — дослідження підземного переходу між руїнами вежі, ознайомлення студентів з сучасними методами польових археологічних досліджень, набуття ними навичок роботи в експедиціях, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Місто".

Результати розкопок мають стати підґрунтям для подальших досліджень і створення нової історичної карти Надвірної.

Восени 1989 року в урочищі Дем'янів Лаз поблизу Франківська провели розкопки. Тоді знайшли останки 524 людей, яких влітку 1941 розстріляли військові НКВС — про це свідчать знайдені документи. До того жертв катували — били струмом, забивали у голови цвяхи.

До 80-ї річниці загибелі жертв комуністичної влади Суспільне Карпати дізнавалося, як відбувалися розкопки, чиє ім'я вдалося встановити та як проходило одне з наймасовіших перепоховань в історії України.

“Оцифрований Франківськ” – програма про Станіславів-Франківськ, місто, що збереглось на кіноплівці.

Це одна із найстаріших кінохронік нашого міста, подає ТРК Вежа. Хоч вона триває всього 1 хвилину, але є надзвичайно важливою історично.

На території Палацу Потоцьких у Франківську відкрилась виставка фотографій та архівних документів часів військового госпіталю, яка присвячена Дню медика.

На світлинах можна побачити працівників медичної структури того часу, розповіли організатори. Збереглися і окремі артефакти шпитального періоду. Частину з них було знайдено на горищі корпусу Ж (колишній офіцерський клуб) під час проведення архітектурних обмірів. Також на одній зі стін цього корпусу знайдено напис «…(прізвище) коліно 1906 р.»

Пісня «Два кольори» давно стала народним хітом. Вперше її виконав знаменитий Дмитро Гнатюк. Також у його творчому доробку такі пісенні шедеври, як «Києве мій», «Марічка» й «Рідна мати моя».

Пік популярності артиста припав на 1960-ті, коли він багато гастролював. Під час одного турне Гнатюк завітав на Прикарпаття. Як зустрічали київську зірку, згадує колишній перший секретар міськкому Івано-Франківська Ярослав Федорчук в автобіографічному романі «Волинянин», пише Іван Бондарев у Репортері.

Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області відхилило пропозицію ТОВ «Галактивбуд» щодо благоустрою території Історико-меморіального музею ім. Степана Бандери у с. Старому Угринові.

ТОВ «Галактивбуд» запропонувало на тендері найменшу ціну серед усіх учасників торгів — 16,46 млн. гривень. Проте, замовник відхилив пропозицію як таку, що не відповідає вимогам тендерної документації. Зокрема, учасник не надав довідку про наявнiсть в учасника вiдповiдного обладнання та матеріально-технічної бази необхідної для виконання робіт, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Галичина".

Радянські поштівки видавали великими накладами, тому їх важко назвати раритетами. Але набір, який у 1965 році випустило видавництво «Мистецтво», колекціонери вважають рідкісним. Він був повністю присвячений Івано-Франківську і мав символічне значення.

Совіти ніби підводили підсумки свого двадцятирічного панування. Отже, якими об’єктами поповнилось наше місто протягом 1945-1965 років? Про це пише Репортер.

На початку ХХ століття в багатьох європейських країнах ввійшли в моду спіритичні сеанси. Ставлення до них було різним – хтось сприймав їх серйозно, а хтось вважав легковажною розвагою і засуджував.

Загалом спіритичні сеанси стали модною світською забавою, яка практикувалася, коли товариству набридали танці та розмови про поезію. Новою розвагою захопилася не лише еліта, а й представники буржуазії і навіть міщанства.

На початку ХХ століття громадським транспортом Станиславова були однокінні і двокінні фіакри. Міські жителі часто нарікали на якість перевезень і скаржилися, що фіакри були обшарпаними і брудними, а візники неввічливими. Крім того, оплату за проїзд час від часу підвищували, а пізно ввечері перевізники не вмикали світло, тож доводилося їхати в темряві.

Інколи траплялося також, що візники не дотримувалися місць стоянок, а кружляли навколо людних місць.Однак історія, яка сталася в липні 1902 року, перейшла всі можливі межі, адже тоді візник фіакру напав на поліцейського.

Ярослава Ткачук – генеральний директор Національного музею Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського у Коломиї. Її життєвий шлях ще з дитинства визначили непримітні для ока знаки долі. Тому вона переконалася, що ангел бере людину за руку і веде її за покликанням.

Хотіла бути журналісткою

142 роки має штучна гребля (клявза) у гірській Перкалабі, що збереглася до наших днів.

Збереглася не надто добре і все через повінь у 2008 році. Cьогодні вона єдиний свідок зародження лісової промисловості Австро-Угорщини у Карпатах і її занепаду, пише «Галицький кореспондент» з посиланням на Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства.

Архітектор Сергій Кравцов у статті «Станиславів у XVII-XVIII ст. Просторова композиція та її символіка» прийшов до цікавого висновку. Вже від моменту заснування наше місто було багатонаціональним. При чому громади селились не вперемішку, а мали свої чітко окреслені дільниці.

Наприклад, поляки займали західну частину Станиславова, навколо колегіального костелу. Вірменам виділили схід, українцям – південний-схід. Євреїв поселили на півночі – в районі теперішнього базару «П’ятачок». На початку 1670-х вони спорудили там божницю, дозвіл на яку треба було брати аж у львівського латинського архиєпископа, пише Репортер.

Надвірнянський проєкт "Театр замку Краснодвір: інтерпретація спадщини міста Надвірна" став фіналістом всеукраїнського конкурсу "Наша громада". Про це Суспільному повідомив голова ГО "Надвірнянський туристично-інформаційний центр" Володимир Гринішак.

"Це буде дуже конкурентноздатний культурно-туристичний продукт "Театр замку Краснодвір", де ми хочемо інтерпретувати історію міста і розказати людям про те, чим воно славиться. А це – і дуже добра випічка, і добрі м’яса, та інші історії, які ми маємо довкола замку. В межах проєкту ми хочемо наблизитися до створення цього продукту", – каже Володимир Гринішак.

На Прикарпатті триває реставрація храму XIХ століття. У пам’ятці архітектури місцевого значення вже укріпили стіни та відновили старовинний іконостас. Про це Суспільному Карпати розповів парох церкви Різдва Христового Василь Смицнюк.

В Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби відкрили виставку до 130-річчя від дня народження Євгена Коновальця. Серед експонатів — фотографії та речі, які символізують пам’ять про першого голову ОУН, пише Суспільне Карпати.

Всього у музеї представили понад 150 експонатів, які збирали декілька років, каже його директор Ярослав Коретчук.

Окрім стендів з фотографіями, на виставці є речі, створені для вшанування пам’яті Євгена Коновальця.

Рожанковські походили із давнього шляхетського роду з Бойківщини. Їх родовим гніздом було село Рожанка на Сколівщині. Найвідомішим представником цього роду був Теодор Рожанковський – перший командант легіону Українських січових стрільців.

Сотню років тому ці вироби з бісеру прикрашали шию та груди жінок. Носили їх і чоловіки, бо вони оберігали від злого ока та могли розказати про достаток родини. Свого часу їх навіть забороняли носити. Нині ґердану хочуть надати статус нематеріальної спадщини України.

Та спершу буде рекорд – найбільша виставка ґерданів у Франківську, пише Репортер.

17 червня – 17 майстринь

Цьогоріч в Івано-Франківську планують відреставрувати низку об'єктів.

Про це повідомили у Департаменті містобудування та архітектури. Зокрема, зараз реставрують вхідні двері будинку на вулиці Бачинського, 3 та на Січових Стрільців, 11.

28 травня 2021 року на XXII Пленумі правління ОО НСКУ відбулося обговорення кандидатур на здобуття премії імені Володимира Полєка в галузі краєзнавства.

За вагомий внесок у справу вивчення, збереження і популяризації історико-культурної спадщини Прикарпаття, враховуючи здобутки краєзнавців минулих років, було визначено ряд кандидатів на премію імені В. Полєка. В результаті колективного рішення членів Правління ОО НСКУ на розгляд комісії з призначення премії будуть подані наступні кандидатури членів Івано-Франківської організації НСКУ:

У 1927 році директором української гімназії в Станиславові фактично став Данило Джердж, хоч офіційно він був затверджений на цю посаду лише 26 січня 1929 року.  Як згадували його учні, директор користувався загальним авторитетом, мав добре почуття гумору і вмів знайти підхід до учнів.

Данило Джердж очолював гімназію до 1933 року. В 1938 році в його сім’ї сталася трагедія, яка глибоко вразила жителів Станиславівщини. В Данила Джерджа і його дружини Марії було троє дітей – син Михайло і доньки Меланія та Софія. В лютому 1938 року, перебуваючи в гостях у свого діда, обидві доньки директора покінчили життя самогубством.

17 вересня 1933 року весь Станиславів облетіла звістка про страшний злочин, який трапився у будинку на вул. Рейтана, 62 (нині вул. Тичини). В цьому будинку мешкало подружжя Готвортів, які нещодавно повернулися до рідного міста з Аргентини і відкрили ресторацію.

Повідомляли, що Славка Готворт, яку в місті пам’ятали як справжню красуню і помічницю одного з місцевих адвокатів, убила свого чоловіка. Самуель Готворт був у Станиславові дуже відомою особою – ніхто не знав, з чого він жив, але в нього завжди було багато грошей. Подейкували, що він був кримінальним «авторитетом».