Чому не пощастило Іванові Мирону? - 3 Листопада 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
П`ятниця, 2016-12-02, 9:47 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2014 » Листопад » 3 » Чому не пощастило Іванові Мирону?
8:05 PM
Чому не пощастило Іванові Мирону?

Перед наближенням чергової річниці утворення ЗУНР я замислився над тим, чи достатньо навіть у нашому місті, яке якийсь час було столицею цієї держави, пошановано її діячів. Так, в Івано-Франківську є оригінальний пам’ятник на честь проголошення ЗУНР. Відкрито його було рівно десять років тому перед Будинком правосуддя, в якому 1919 року містився державний секретаріат (тобто уряд) галицько-української держави. У чотирьох нішах постаменту автор пам’ятника Володимир Довбенюк розмістив барельєфи видатних діячів ЗУНР: Євгена Петрушевича (1863—1940), Дмитра Вітовського (1887—1919), Льва Бачинського (1872—1930) і Костянтина Левицького (1859—1941), а над ними встановив стилізовану фігуру січового стрільця. Однак цього недостатньо.
Нагадаємо, що, крім Д. Вітовського, державними секретарями (читай: міністрами) ЗУНР були Михайло Мартинець (земельні справи), Іван Макух (внутрішні справи) та Іван Мирон (шляхи, пошта і телеграф), долі яких були тісно пов’язані зі Станиславівщиною. Цікаво, що в Івано-Франківську є вулиці, названі на їхню честь, крім Михайла Мартинця. Щоправда, є в місті вулиця Сотника Мартинця, але — Теодора, уродженця Богородчан, військового діяча УГА. Разом з тим, як на мене, належним чином на своїй малій батьківщині вшановані ті діячі, яким споруджені пам’ятники: Д. Вітовському — у Медусі Галицького району, І. Макуху — в Тлумачі, де він працював адвокатом, М. Мартинцю — у Луквиці Богородчанського району, де той похований.
Не пощастило в цьому плані тільки І. Мирону, уродженцеві с. Залукви біля Галича. Кілька років тому в середовищі місцевої інтелігенції виникла було ідея встановити йому пам’ятник, однак безрезультатно. Більше того, там навіть не спромоглися перейменувати вулицю, хоча іван Мирон, безперечно, на це заслуговує передусім як один із найбільш знаних вихідців із села. Не зумів завершити задуманого і спорудити погруддя чи меморіальну дошку в с. Дорі на обійсті, де мешкав колишній міністр, і його родич Гальовський із Галича. 
Я, може б, також не порушував цього питання тепер, але недавно, відвідуючи курси підвищення кваліфікації учителів, щодня проїжджав і попри вокзал. Й одного разу, коли автобус на якийсь час зупинився у заторі, я побачивѕ місце, де міг би стояти пам’ятник (чи погруддя) Іванові Мирону. Це лівий бік головного корпусу будівлі вокзалу (там якраз провадили ремонтні роботи). На ньому є частина стіни без вікон, де колись мали зробити додатковий вихід. Перед нею є достатньо місця, щоб встановити пам’ятник і, розмістивши обабіч дві невеликі клумби, окультурити територію.
Чому мені таке спало на думку, не знаю, може, це був якийсь знак згори. Адже постать І. Мирона мені не байдужа. Кілька років тому ми разом із тепер уже покійним земляком міністра Миколою Скаврінком фактично заново відкрили його славне ім’я. До виходу в світ нашої спільної книги «Іван Мирон — міністр ЗУНР» (Івано-Франківськ, 2007 р.) про нього мало хто знав. Чому пам’ятник І. Мирону має стояти перед будівлею вокзалу, пояснення просте. Як було сказано вище, він, по-перше, був міністром шляхів (такою була його перша посада в уряді ЗУНР без додатку «пошта і телеграф»), а по-друге, він тривалий час працював інженером залізничної служби та надрадником дирекції залізниць у Станиславові. Також він вписав в історію міста свої яскраві сторінки, бо був активним у громадському і політичному житті. 
Звичайно, у цей час важко знайти такого мецената, як Володимир Войцюк з Єзуполя, що за свій кошт збудував згаданий на початку статті пам’ятник ЗУНР в Івано-Франківську. А може, хтось таки відгукнеться на цю пропозицію. Та якщо не знайдуться меценати, то цю ідею мала б зреалізувати або міська влада, або управління залізниць. Це стало б великим плюсом для міста. Адже щодня повз будівлю вокзалу проходять тисячі людей і хтось із них, незважаючи на свою заклопотаність, таки звернув би увагу на постать міністра, який «весь свій труд, знання і маєток віддав на услуги улюбленому народу». Бо пам’ятники таким великим людям і споруджують.

Іван ДРАБЧУК. Історик, член НСКУ


Переглядів: 188 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016