Понеділок, 2018-11-19, 1:44 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Березень » 9 » Де ночував цісар або Готелі старого Станиславова
9:06 PM
Де ночував цісар або Готелі старого Станиславова

Мало хто знає, що термін «готель» походить від французького «hôte», тобто «господар». Раніше так називали добротні будинки, хазяї яких тримали кілька кімнат для заможних гостей. Прості ж мандрівники ночували на сіні у придорожніх корчмах. А як зароджувався готельний бізнес Станиславова?

Прообразом першого готелю був… палац Потоцьких, пише “Репортер”.

Саме там зупинялись поважні гості міста. Є відомості про перебування тут короля Яна ІІІ Собеського, угорського князя Ференца Ракоці, коменданта хотинської фортеці Колчака, гетьманського сина Григора Орлика. Але всі вони були гостями Потоцьких, тож цілком природно, що господарі розміщували їх у резиденції. А де ночували подорожні, які не мали честі бути особисто знайомими з власниками міста?

Для них існували заїзди. Це такі великі будинки, що стояли на головних шляхах перед міськими укріпленнями. Там можна було поїсти, переночувати, пристроїти коней. Зрозуміло, що про комфорт і гастрономічні витребеньки не йшлося – ніч перекантувався і бувай здоровий.

Першу згадку про прообраз готелю зустрічаємо у праці історика Венедикта Площанського «Галицько-Руське місто Станиславів з достовірних джерел». Він пише, що у XVIII столітті місто закінчувалось одразу за костелом Святого Йосифа, а з обох боків Тисменицької дороги були поля. Сьогодні ця локація відповідає перехрестю Незалежності і Шашкевича. Після Барської конфедерації, тобто громадянської війни 1768-1769 років, євреї збудували там три заїзди. Відтоді дільниця отримала народну назву «При трьох домах».

Можливо, в одному з них, а може, десь по сусідству, трапилась цікава історія. В «Анекдотичних спогадах часів короля Станіслава Августа» Людвіга Цєшковського згадується, що у 1780-х роках австрійськийцісар Йосиф ІІ об’їжджав нещодавно приєднану Галичину. До програми туру був включений Станиславів. Його власниця Катерина Коссаковська підготувала для монарха один із павільйонів своєї резиденції, який оздобили найдорожчими меблями, килимами й гобеленами.

Цісар відвідав палац, пообідав, похвалив інтер’єр, але ночувати не лишився. На превеликий подив багатьох, він зупинився у жидівському заїжджому дворі перед Тисменицькою брамою. Будинок був старий, із прогнилим дахом, який немилосердно протікав під час дощу. Імператор прожив у заїзді три дні і, схоже, йому там сподобалось. При від’їзді він подарував господарю 2000 ринських злотих на ремонт будинку. Аби не відставати від монарха, Коссаковська пожалувала євреєві достатню кількість лісу, аби той звів новий будинок. Він так і зробив, а над дверима прибив таб­личку – «Тут був цісар Йосиф ІІ».

 

Сакс гарантує порядність

Історик Садок Баронч пише, що у 1857 році у Станиславові налічувалось 30 заїжджих домів і шинків, а також один «порядний готель Сакса»…

Цей заклад у 1830-х спорудив заможний землевласник Леон Сакс. Двоповерхова споруда стояла правіше нинішнього головного корпусу медуніверситету, а знищили її обстріли під час Першої світової. Довшим фасадом, що налічував 11 вікон, будинок виходив на теперішню Галицьку, ще чотири вікна дивились на вулицю Сотника Мартинця.

Сакс був досить підприємливою особою і швидко вийшов за рамки суто готельного бізнесу. У 1846-му він обладнав простору бальну залу, де відбувались майже всі урочисті події старого Станиславова. Незабаром поруч відкрили театральну залу, куди частенько навідувались мандрівні трупи. Вона служила головною сценою міста до побудови стаціонарного театру у 1891 році. Під час австрійської революції 1848 року готель ледь не розтрощили гарматами, оскільки там засідала Окружна рада, сформована із бунтівних поляків.

У 1850-х заклад купив Абрахам Гальперн, який перейменував готель у «Європейський». Цей добродій не був новачком у готельному бізнесі. Перший станиславівський літописець Грибович писав у 1847 році, що в місті на увагу заслуговує «заїжджий дім Гальперна при вулиці Галицькій, в якому міститься порядний трактир». Він стояв на місті сучасного універмагу «Прикарпаття» і був знесений перед його побудовою наприкінці 1960-х. Таким чином, Гальперн захопив усі стратегічні точки, адже його заклади розташовувались при в’їзді до міста на двох основних шляхах.

 

Книжки, арфістки і деревний промисел

Ще одним патріархом готельної справи був заклад, назва якого в історичній літературі зустрічається у трьох варіантах: «Під залізною дорогою», «Під залізничною колією», «Під залізницею». Найцікавіше, що він відкрився в середині ХІХ століття, коли у Станиславові залізницею навіть не пахло. А коли рейки проклали, виявилось, що стоїть він далеченько від вокзалу – на місці теперішнього будинку на Мазепи, 2, де нині кав’ярня «Профітролі».

У місті він вважався простішим за «Європейський», як і більшість міських готелів, належав якомусь єврею, а в народі називався «Заїзд у Хаїмка». Якщо Сакс і Гальперн брали театральним мистецтвом, то Хаїмка заманював клієнтів літературою. Тут у 1869 році відбувся перший вечір пам’яті Тараса Шевченка, а в 1875-му запрацювала книгарня пана Глуховського.

Через дорогу стояв Хаїмковий конкурент – готель «Під чорним орлом». Від 1877 року там функціо­нував найдавніший міський обмінник Ефраїма Канера, де, крім валютних операцій, займались і цінними паперами.

Ще один «орел» стояв за пару десятків метрів – на Бельведерській, 10. Готель називався «Під золотим орлом» і мав кав’ярню, де вечорами грали не пропиті лабухи, а … тендітні арфістки.

Майже до самого кінця ХІХ століття єдиним триповерховим у місті був готель Камінського, що стояв на стометрівці та належав бургомістру. Донедавна вважалось, що його збудували у 1874-му, але крає­знавець Олена Бучик віднайшла стару газетну рекламу за 1873 рік, де новозбудований заклад уже рек­ламується. Хоча, будинок тільки називався готелем, а по суті був офісним центром. Крім номерів, там були різні торгові установи, школа деревного промислу, навіть станиславівське староство.

 

Заклади з підмоченою репутацією

Усі перелічені готелі вважались пристойними та були розраховані на середній клас. Менш заможні клієнти шукали щось дешевше – і знаходили. Інколи разом з пригодами на відоме місце.

Справжньою міською легендою вважався готель «Під трьома коронами» (тепер там радянська багатоповерхівка на Незалежності, 6). Під його дахом успішно функціонував прихований бордель, який поліція неодноразово закривала, але він, майже як фенікс із попелу, регулярно відроджувався. Мінялися власники і вивіски. У різні часи він називався «Англійський», «Східний», але в народі готель вперто називали «Під трьома цицьками». І це тільки додавало йому популярності.

Недобру славу мав готель «Бель Вю», що розташовувався поблизу вокзалу. Там регулярно хтось вішався, постояльців грабували, поліція періодично проводила облави і заарештовувала якихось мутних осіб.

Порядні мешканці намагались триматися осторонь від готелю і ресторації Штріка, що на вулиці Майзельса – теперішньої Лесі Українки. Він відкрився у 1870-х і швидко зарекомендував себе як місце, де легко отримати в чоло. Особливо бойовим хлопцем був тутешній кельнер, який прославився як ініціатор масової бійки на сусідній площі Міцкевича.

На початку ХХ століття готель купив Соломон Гюбнер, який дав йому назву «Бристоль», але зірочок це закладу не прибавило. У травні 1909 тут помер постоялець, завдяки чому будівля автоматично стала пам’яткою історії. Покійним виявився перший професійний композитор Галичини Денис Січинський. Він хворів раком шийних бородавок, відчував постійний брак грошей, тому останнім притулком музиканта став брудний і вогкий номер дешевого готелю.

А через кілька місяців поліція затримала у «Бристолі» Аарона Ліфт­мана. Як пише Олена Бучик, цей добродій прибув сюди з Аргентини та вербував повій для роботи за океаном. Не встиг.

Як бачимо, репутація у закладу була ще та. Будинок знесли як аварійний наприкінці вісімдесятих, а в 1999-му тут звели гуртожиток готельного типу. На щастя, в сучасних поліційних зведеннях він не фігурує.

Далі буде.

Іван Бондарєв


Переглядів: 35 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018