Четвер, 2020-09-24, 5:09 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2020 » Квітень » 16 » До історії створення та функціонування системи охорони здоров’я в м. Галич (медичні заклади та персонал), ХVIII – ХХІ ст.
10:45 PM
До історії створення та функціонування системи охорони здоров’я в м. Галич (медичні заклади та персонал), ХVIII – ХХІ ст.

В сучасний період, коли багато людей за допомогою ЗМІ щоденно стежать за перебігом захворювань у державі і стараються захистити себе і оточуючих, є ті, хто здійснюють свою роботу для інших професійно. Це – медичні працівники. Багато з них популяризують гасло – «Ми працюємо. Ти залишаєшся вдома. Зупинимо Covid19 разом».

Жителі міста, які за потребою звертаються до основого медичного закладу, рідко задумуються з якого часу працює установа, хто в ній працював, яка її історія; дехто ще може згадати, де медзаклади працювали раніше – проте, ніхто не подумає, що їх історія є дуже давньою. Важливо відтворити бодай її основні сторінки за останні два століття – оскільки, сучасні заклади, попри нові методи роботи, нові кадри - продовжують тяглість своїх попередників і є їх наступниками у справі профілактики здоров’я та нерідко, врятування життя.

 

Австрійський період (1772 - 1918)

І. Лікарі та акушери

В період Австрійської, а згодом Австро – Угорської монархії, магістрат міста (орган місцевого самоврядування) складався з певної кількості осіб. До міських урядовців серед інших належали лікар та акушерка.

Впродовж майже 145 – річного перебування у складі Австрії, медичний штат міста складався тільки з двох працівників – лікаря та акушера; лише в останнє десятиліття існування Габсбургзької монархії кількість лікарів змінювалася (могли працювати одночасно двоє).

         Згідно, джерельних документів, лікарями в Галичі були: Йозеф Кордина (1780), Гетцлінгер Герман (1838 – 41), Зубрицький Ігнацій (1843 – 44), Росманн Антон (1846 – 48), Бояк Кароль (1850 – 1886),  Молчковський Діонізій (1887), Конаржевський Побог Ян, доктор медицини (1888), Кришталович Август, др. медицини (1892),  Зінс Клеменс, др. медицини (1898 – 1914), Шток Якоб (1910).

Посада акушерки вперше згадується в др. пол. ХІХ ст., ними були: Дубельовська Йозефа (1857 – 58), Віслоцька Катерина (1859 – 89), Вольська Розалія (1882), Обьорек Олімпія (1896), Місякевич Людвіка (1897 - 1905), Клецан Людмила (1906), Гутштейн Сара (1908), Тарнавська Юлія (1909).

         Лікар утримувався з коштів міської скарбниці. Станом на 1880 р. в краї було 90 міст та 208 містечок, з них 64 міста та 45 містечок добровільно утримували міського лікаря – серед них був Галич. Фактично, до 1900 р. в Галичі був тільки 1 лікар, а пізніше працювали два. Для порівняння - в Станиславові було на той час 37, в Калуші 6, Богородчанах – 2.

Галицькі міщани мали довіру до свої міських медиків і неодноразово висловлювали їм подяку. Ось декілька прикладів: «…Подяка. Вичитую часто в Додатках до Газети Львівської, що різні особи, з різних дефектів вилікувані, лікарям своїм прилюдно складають подяки, через це і я визнаючи важливість того звичаю, маю собі за обов’язок, скласти цим найретельнішу подяку пану Йозефу Россману, лікарю вільного міста Галича, який мене, маючого 70 років, з нервової слабкості і т.зв. гнилої горячки, коли інші лікарі про моє ви здоровлення сумнівалися, що божа ласка допоможе. При цьому не міг подумати, що той же шановний лікар багато вже дав прикладів своєї досконалості, як в околиці нашого міста, так і в самому місті; а особливо одного міщанина Яновича, який довго на водну пухлину терпів і вже опущений без жодної був надії, з того дефекту вилікував; побоюючись, щоб той міщанин як убогий, домашньою їжею не зіпсував свого лікування, з своєї кухні його опікував впродовж всього часу лікування, дозволеними для хворого напоями та стравами – і так з ласки тих доброчинців повернувся до цілковитого здоров’я. Честь і хвала тим поважним доброчинцям людства.

Галич, 13 грудня 1846. Абрагам Леонович, Духовний Караїмів і Сеніор Репрезентант королівського вільного міста Галича».

Селянин з Крилоса А.Лужецький писав у жовтні 1888 р.: «Подяка. Цим висловлюю В.П. д-ру Молчковському, лікарю в Галичі, за вилікування моєї особи від тяжкої хвороби і визнаної лікарями за невиліковну хворобу і за щире зайняття моєю особою, не можучи інакше завдячити, складаю Тобі публічно «Бог заплатить!».

Також, про довіру до лікарів, їхню роль в житті міської громади, свідчить опис події з міського життя Галича (листопад 1896 р.), коли з міста виїздив його медичний опікун д-р А.Кришталович: «Відпровадження лікаря… Вістка про перенесення міського лікаря др. Авг. Кришталовича з Галича – кожного, хто знає цю симпатичну особисть, діткнула жалем.

В праці, радощах та забаві – скромний і щирий, готовий до присвяти, поважний і доступний для кожного – був тут душею нашого казино, того єдиного місця для прочитання часопису – відпочинку після праці. Мандрівка в ліс, вечір в казино, посвячення народної пам’ятки, пам’ятна відправа - це були справи доктора. Шкільна дітвора дуже тішилася його опікою. В період існуючої тут епідемії, мешкав справді серед хворих, бо бачили його в шпиталі і в кожній найубогішій хаті.

Не дивно, що вся місцева інтелігенція, зібрана одним почуттям, скромна проте, повна сердечного вислову почуття, прощала Вго др. Кришталовича, бажаючи йому «Щасти Боже» на новій посаді в Скалі, де з певністю повагу і серця всіх поверне до себе і свого милого гнізда, котре там собі постелить».

Якими були вимоги до кандидата на міського лікаря в Галичі у другій половині ХІХ ст.? Про це можемо довідатися з оголошень про вакансії на посаду галицького лікаря. Зокрема, претендент мав серед іншого мати відбуту 3 – ьох річну практику при громадській лікарні; також він не мав права будучи міським лікарем, займати посаду залізничного лікаря. Річна плата лікаря у Галичі становила 400 флоринів.

На початку ХХ ст. перелік вимог до кандидата на місце в Галичі, суттєво збільшився. Кандидати на посади повинні були представити:

1) право австрійського громадянства;

2) диплом доктора медицини, що дозволяє лікарську практику;

3) бездоганний характер;

4) знання крайових мов;

5) щонайменше дворічну практику у лікарській професії.

Річна оплата на той час становила 1000 кор., також додавалися 700 кор., як видатки на службові подорожі.

Відомо, що галицькі лікарі були активними в своїй професії, приймали участь в нарадах вищого рівня. Так, у крайовому з’їзді лікарів у Львові в липні 1888 р. приймав участь др. медицини Ян Конаржевський.

Восени 1894 р. галицькі медики старалися боротися з епідемією холери, яка розпочалася в місті – було проведено дезинфекцію шкільного приміщення, вівся нагляд за дорослими та дітьми. У описі факту наголошувалося, що якщо епідемія пошириться, то буде необхідним «другий лікар»; також констатувалося, що «лікарська допомога була – як завжди сумлінна і належна». Нерідко самі лікарі в Галичі могли захворіти під час епідемій. Так, у червні 1903 р. лікар д-р Цінс захворів на плямистий тиф.

Відомо, що в 1914 р. ряд галичан було вивезено за москвофільські симпатії в австрійський концентраційних табір Талєргоф. Цікаво, що в окремих таборових спогадах згадується про професійність галицьких лікарів: «…15 лютого 1915. …Прибув сюди лікар з Галича, др. Цінс (єврей) і взявся дещо енергійніше і сумлінніше доглядати за хворими. Всі ним задоволені. Він наказав хворим робити холодні компреси, давати пити чорну каву – все це досі не робилося…».

Представники громади караїмів Галича мобілізувалися до лав цісарського війська і відбували військову службу у медичних частинах монархії. Окремі з них були відзначені в період першої світової війни Срібною медаллю Червоного хреста з військовим відзначенням (Silberne Ehrenzeichens vom Roten Kreuz).

 

ІІ. Медичні заклади

На жаль, немає інформації в яких приміщеннях в перші роки австрійського володарювання містом вони здійснювали свою діяльність. Відомо, що в 1844 р. висловлено пропозицію про придбання будівлі Кулаковського в центрі Ринку (яка згодом була куплена і пристосована під міську ратушу) для потреб розташування найважливіших міських служб, в т.ч. «лікарні» та «станції» (помешкання) для хірурга. Цей задум не був втілений в життя.

Через 20 років (у 1864 р.) місто Галич оголосило конкурс на будівництво міської лікарні. Чи була вона побудована, яким був її вигляд та устаткування – невідомо; хоча в описі міста (1871) згадується серед інших будівель «…лікарня та пошта становлять головні будинки сучасного міста…».

Достовірно відомо, що міська лікарня в Галичі була побудована на поч. ХХ ст. У серпні 1901 р. місто Галич запланувало побудувати гмінну лікарню. Крайова рада здоров’я (вищий орган охорони здоров’я в краї) на своєму засіданні надала позитивну згоду щодо цього рішення. У травні 1902 р. відбулося посвячення новозбудованого приміщення. Згідно тогочасних описів, лікарня «була взірцево обладнана, з правдивим комфортом, згідно всіх вимог новочасної медицини». Керівництво лікарнею здійснював д – р Зінс Клеменс,  а обслуговування і піклування над хворими вели Сестри Служебниці Найсвятішої Панни Марії. Заклад був розрахований на 6 ліжкомісць.

Вже через 5 років своєї діяльності у функціонуванні нового закладу трапилися певні проблеми, часопис повідомляв: «…Сумною новиною є те, що гмінна лікарня в Галичі була впродовж цілого 1907 року зачинена, хоча це одна з найбільших гмін в краї, оскільки місто має 1140000 корон маєтку…».

Під час Першої світової війни у Галичі перебували військові госпіталі монархії Габсбургів. Це були наступні частини: Mobilen ResSpit. Nr. 2, Feldspital Nr. 10/1, Feldspital Nr. 10/1, Feldspital 1/13, Feldspital 1312, Spit. Nr. 3/6. Відомо, що стаціонарний госпіталь знаходився у будівлі гімнастичного товариства "Сокіл".

 

Польський період. ІІ Річ Посполита (1918 – 1939)

В період польського панування система охорони здоров’я в місті продовжувала функціонувати, при цьому було введено певні зміни, збільшилася кількість лікарів. Окремі з них вели свою практику приватно, інші працювали, як міські функціонери і отримували кошти від міста. Також, в Галичі на початку 20 –их років був залізничний лікар, який обслуговував залізничну дистанцію на протязі 30 км.

Основними вимогами до кандидатів на лікарську посаду на той час було: громадянство Польщі, дозвіл на здійснення лікарської практики, відповідне резюме, знання з акушерства. Галицькі лікарі, окрім ведення фахової роботи, були активними членами громадських організацій, зокрема «Просвіти».

Професійна діяльність медиків Галича високо оцінювалася пацієнтами, свідченням чого є особисті подяки неодноразово надруковані в тогочасних часописах; громадянство дякувало за «дуже вмілу і сумлінну лікарську допомогу при пологах складаємо сердечну подяку».

Наприкінці 20 –их років ХХ ст. в Галичі вели діяльність міський лікар, д – р Облер Вольф та д – р Володимир Мулькевич. Через десять років (станом на 1938 р.) кількість лікарів суттєво збільшилася; чітко виокремилася їхня спеціалізація. Медичну опіку над населенням здійснювали 3 лікарі у своїх приміщеннях: др. Вольф Облер (вул. Ринок, 40); д-р Володимир Мулькевич (вул. Караїмська, 5); д-р Шекета Михайло (вул. 3-го Мая, 12); у місті працював 1 лікар – стоматолог: Генрик Метцегер (вул. Пілсудського, 8) та 3 акушерки: Клецанова Людмила (вул. Караїмська, 8), Денегова Петронеля (вул. Ринок, 37), Боксер Гольда (вул. Пілсудського, 2).

Міська лікарня функціонувала у приміщенні (тепер відомому, як «стара» лікарня по вул. Ярослава Осмомисла) збудованому в 1936 році польським священиком Генріком Ангером.

Наказом міністра соціальної опіки ІІ Речі Посполитої від 21 квітня 1939 р. Галич було віднесено до переліку міст, де проживало менше 5000 мешканців, - проте, в них лікарі могли відбувати свою 2 - ох літню лікарську практику.

 

Період УРСР (1939 – 41 рр.)

З вересня 1939 р. і до липня 1941 р. місто Галич перебувало у складі УРСР. У грудні 1939 р. місто стало одним з районних центрів Станіславської області. Відповідно, значна частина міських установ здійснювала координацію та організацію роботи по відповідних напрямках в межах району – міська лікарня в Галичі отримала статус районної. Вона й на далі розміщувалася у будівлі, в якій працювала міська лікарня в польський період володіння містом.

Лікарня мала кілька відділень, в тому числі хірургічне. Всі радянські туристичні путівники 60 – их та 80 – их років повідомляють з гордістю про функціонування лікарні в місті, подаючи її, як один з зобутків радянської влади, забуваючи про цьому що перший медзаклад був відкритий у місті в австрійський період і працював у польські часи (1918 – 1939).

Головний лікарем закладу було призначено Михайла Шекету. Він народився 20.11.1897 р. у с. Поплавники. Навчався в сільській школі, закінчив гімназію в Рогатині. Був добровольцем в УСС, пізніше служив в УГА. Навчався в Українському університеті у Львові на медичному факультеті. У 1923 - 26 роках закінчив медичний факультет Карлового університету (Прага, Чехія). З початку 30 - их рр. почав лікарську практику у Галичі, член Українського лікарського товариства (Львів).

Новопризначений керівник лікарні, маючи великий досвід попередньої роботи, зумів організувати в нових умовах її ефективне функціонування. Про лікарський склад установи та кількість місць на той час інформації не маємо.

 

Період німецької окупації (1941 – 44)

В липні 1941 р. місто Галич було окуповане німецькими військами. Лікарня (на той час німецькою krankenhaus) продовжувала свою роботу. Вона розміщувалася на вул. 1 листопада, 3 і була телефонізована (номер телефону 2). Керівник закладу Михайла Шекета залишився в Галичі і продовжував свою фахову діяльність. Натомість інший відомий галицький лікар, д – р Володимир Мулькевич у червні 1941 р. був мобілізований до більшовицького війська.

Вся координація роботи здійснювалася М.Шекетою. Відомо, що в цей час він здійснював і підпільну роботу - надавав допомогу пораненим воякам Червоної армії (1941), врятував від загибелі лікаря єврейської національності (1942), організував у Галичі санітарні курси для УПА (1943), а в 1944 р. подібні курси для цілого Галицького повіту.

В липні 1943 р. в м. Галичі проведено військово - лікарський перегляд добровольців до Стрілецької Дивізії «Галичина». У приміщенні школи в Галичі у 1944 р. перебував німецький військовий госпіталь, де лікували поранених військовиків вермахту.

Таким чином, можна ствердити, що і в період німецької окупації лікарня в Галичі виконувала свої основні функції, а її ресурси не рідко спрямовувалися для допомоги національно – визвольному руху.

 

Період УРСР (1944 – 1991)

Для відбудови Галича зруйнованого у Другій світовій війні, одразу після приходу радянської влади було взято зобов’язання щодо віднови об’єктів до 1 травня 1945 р. Впродовж неповного року вдалося відновити і запустити в роботу важливі об’єкти міської інфраструктури – зокрема, відкрито лікарню та пологовий будинок. Ці всі роботи також були здійснені завдяки невтомній праці М.Шекети, який вчергове був призначений головним лікарем (працював до 1957 р.). На охорону здоров’я держава витратила тоді 843 900 карбованців

У лікарні тоді було 50 ліжко - місць, а відділення перебували в різних пристосованих приміщеннях. Після війни зусиллями М.Шекети Галицька лікарня стала районною навчальною базою для студентів Станіславського медичного інституту. На визнання заслуг головного лікаря у 1952 р. йому було присвоєно почесне звання «Заслужений лікар УРСР». Помер М.Шекета 11.06.1969 року, похований на старому цвинтарі в м. Галичі. 

Головним лікарем Галицької ЦРЛ з 1961 р. став Володимир Чемеринський. В Галицькій лікарні було на той час 6 лікарів, а сама лікарня продовжувала розміщуватися у старих пристосованих приміщеннях.

В.Чемеринський народився в с. Поплавники, закінчив Поплавницьку та Галицьку школи, а згодом Станіславський медичний інститут (1956).  Працював лікарем у с. Вигода Долинського р-ну, згодом очолював тут відділ охорони здоров’я. Був талановитим хірургом, провів за три десятиліття значну кількість операцій, в тому числі дуже важких. Заслужений лікар України (1975). Відправлений на пенсію в період «оксамитової революції» (1990), помер 07.02.1996 р.

В 1964 р. в Галичі працювало 12 лікарів і 32 працівники середнього медичного персоналу, а в 1968 році в місті вже діяла лікарня на 100 ліжок (в 1964 – на 75 ліжок), тубдиспансер, поліклініка. Всі лікарські кабінети обладнано на­йновішою апаратурою. В лікар­ні працювало 28 лікарів і 59 працівників середнього медичного персоналу, серед них 5 відмінників охорони здоров'я, які дбали про здоров'я всіх жителів міста і сіл району. Багато з медичних працівників - жителі міста й сіл Галицького району. При лікарні працювала дво­річна школа   медсестер,   яку закінчили понад 40 осіб.

В період керівництва В.Чемеринського було добудовано третій поверх приміщення старої лікарні (за це він отримав строгу догану), побудовано нове приміщення дитячого відділення та поліклініки, зведено стіни і накрито дахом новий хірургічний корпус. У галицьких селах відкрито близько 20 медпунктів та амбулаторій - Галицький район став базою передового досвіду щодо надання медичної допомоги сільському населенню. В 1983 р. керівник Галицької лікарні В.Чемеринський та міський голова Галича Антон Іваночко заклали першу цеглину у масштабну будову нової Галицької районної лікарні. На згадку про роботу В.Чемеринського в Галичі та районі на стіні районної поліклініки було встановлено барельєф.

       

Період Незалежної України

До ювілею 1998 р. (1100 – річчя з часу першої згадки) урядом було заплановано побудову районної лікарні на 220 ліжок. Районна лікарня потребувала значно більше інвестицій, ніж первинно планувалося, тому первинно заплановане, вдалося втілити в життя лише через десятиріччя.

З 2000 року Галицьку ЦРЛ очолював хірург першої категорії, Заслужений лікар України Мирон Матейко.

Завдяки спільним зусиллям органів державної влади та місцевого самоврядування, тільки на початку 2017 р. лікарня з хірургічним та акушерсько-пологовим відділеннями відкрила свої двері перед пацієнтами, маючи все необхідне для всебічної медичної допомоги. Роль нового закладу підкреслив своїм візитом Президент України П.Порошенко. Урочисто відкриваючи хірургічний корпус, глава держави назвав його закладом європейського рівня.

На даному етапі, в світлі адміністративної реформи, відбувається значний вплив на функціонування медицини в Галичі – зокрема, в плані її фінансування, визначення опорного закладу. Ці питання вже тепер є важливими для працівників даної сфери, мешканців міста, а також тих, хто досліджуватиме ці питання.

Почесний краєзнавець України

А.Чемеринський

 

* друкується зі скороченнями


Переглядів: 36 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020