Дослідник кам’яного архіву Галицько-Волинського королівства - 23 Липня 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Субота, 2016-12-03, 11:49 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2015 » Липень » 23 » Дослідник кам’яного архіву Галицько-Волинського королівства
9:58 PM
Дослідник кам’яного архіву Галицько-Волинського королівства

З давніх-давен мандрівників заворожувала своєю таємничістю скеляста місцевість поблизу села Урича Сканівського району на Львівщині. Але тільки визначному українському архітектору й археологу Михайлові Рожку вдалося розчистити від накипів легендарних бувальщин фрески історичної правди. Наприкінці 70-х років минулого століття він встановив, що в давньоруський період тут була могутня наскельна фортеця Тустань.

пошуку істини молодий львівський учений зібрав довкола себе не просто гурт однодумців, а фанатиків, які виконували на археологічному об’єкті кропітку роботу, що нерідко межувала з небезпекою для життя, адже в процесі дослідження треба було здійснювати й альпіністські підкорення таємниць скарбів історії.
В один із таких археологічних сезонів Михайло Рожко привіз всю експедицію на Крилоську гору, щоб ознайомити своїх помічників з архітектурними пам’ятками княжого Галича. У ході екскурсії М. Рожко запросив керівника галицької експедиції визначного археолога Вітольда Ауліха на імпровізовану вечерю біля Митрополичих палат. Для нас з однокурсником Ярославом Грицаком було приємно і почесно потрапити до такого товариства, де були улюблені учні Михайла Федоровича — нині відомі дослідники старої української архітектури Юрій Лукомський, Роман Сулик та Віктор Сусак.
— Хочу представити вам, Вітольде Вітольдовичу, студента Львівської політехніки Юрка Лукомського, — звернувся до авторитетного науковця 
М. Рожко. — Він родом з івано-Франківська, його батьки — прославлені на Прикарпатті архітектори Володимир і Лукія Лукомські. Родове коріння Юрія починається від академіка івана Крип’якевича, а сам він у майбутньому хоче займатися вивченням сакральної архітектури давнього Галича.
У процесі кількагодинного спілкування В. Ауліх належно оцінив фахову ерудицію й юначий запал Ю. Лукомського, тому на прощання із гостями зі Львова сказав:
— Нещодавно нам вдалося виявити фундаменти Кирилівської церкви, які розкопали наприкінці ХIХ ст. священик Лев Лаврецький і професор ізидор Шараневич. Археолог Ярослав Пастернак у своїй книжці «Старий Галич» вважав, що фундаменти споруди є втраченими для науки. Ми виправили цю незначну помилку. Тому якщо Юрій справді хоче поєднати свою долю з археологією, то я пропоную почати розкопки на «Кирилівці».
Ми не випадково так детально зупинилися на цьому епізоді, адже від нього власне й розпочалося сходження Юрія Лукомського до вершини археологічної науки. У 1980 р. було створено архітектурний загін у складі галицької археологічної експедиції, який він очолив. А вже буквально за декілька років археолог повністю розкопав і дослідив фундаменти таємничого храму біля лісу Діброва «під Бідуном». Перші дослідники княжого Галича так заплутали питання з його ідентифікацією, що навіть вважали пам’ятку головною культовою спорудою столиці — Успенським кафедральним собором. Старовинна церква над берегом Лімниці, як з’ясували розкопки, була споруджена пізніше, в останній чверті ХII ст. або на початку ХIII ст. Вона мала титул на честь святого Кирила Александрійського. За плануванням і композицією аналогічними найбільше були храм Святого Василія в Овручі і П’ятницька церква в Чернігові.
Наступним  об’єктом дослідження археолога стали фундаменти Благовіщенського храму на ремісничо-торговому посаді Галича. Церква виявилася ровесницею попередньої пам’ятки. Планувальна структура будови відображає типову схему центральноєвропейського парохіяльного костелу. Найбільше храмів такого роду було на території середньовічної Польщі. Залишки мозаїчної підлоги з полив’яних керамічних плиток підтвердили існування складної композиції, яка підсилювала інтер’єр давньої святині. Подібні до цього мозаїчні підлоги мали церкви в с. Олешкові на Покутті, Білгороді, Боголюбові, Гродні та в польському місті Острові Лєдніцькому.
Наукова доля подарувала Юрію Лукомському можливість підтвердити знаменитий вислів письменника Миколи Гоголя: «Архітектура — це літопис світу: вона промовляє навіть тоді, коли мовчать літописи, пісні й перекази». Восени 1985 р. старожили Крилоса повідомили йому, що на одному з селянських городів щороку виорюють кам’яні плити і оброблені блоки. Отже, перед вченим відкривалася рідкісна перспектива розкопати, дослідити і здійснити наукову реконструкцію храму, про існування якого на галицькому Подолі ніхто й не здогадувався. Фундаменти об’єкта споруджували на місці колишньої хрещатої дерев’яної церкви. Їхньою особливістю є те, що у дно фундаментального рову густо набивали осикові палі, а далі в рів пошарово вкладали річкове каміння або уламки вапняку на глиняному чи вапняно-піщаному розчинах. У плані фундаменти утворюють обриси хрестоподібної триапсидної церкви з притвором — бабинцем, розміщеним із заходу.
Збереглася підлога церкви, викладена з тесаних плит і полив’яних керамічних плиток з декоративними рельєфами, близькими за характером зображень і аналогами за технікою виконання до плиток з Успенського собору в Галичі і з дерев’яної церкви ХII ст. у літописному місті Василеві на Буковині. 
Всередині храму було виявлено три білокам’яні саркофаги: два — в головній наві, а один — у південному притворі. Найбільшу схожість цього храму з галицьким Ю. Лукомський вбачав у Миколаївській церкві, спорудженій у Львові в епоху Льва Даниловича наприкінці ХIII ст. Правда, знавець давньоруської архітектури Олег іоаннісян наводить цілий перелік  аналогічних візантійських пам’яток, споруджених у корінній Греції з ХI по 
ХIII ст. Саме звідти цей доволі рідкісний для зодчества візантійського світу тип проникає в ХII ст. до Галича.
Синтезувавши всю інформацію, Ю. Лукомський дійшов висновку, що досліджений ним об’єкт належить до храмів-усипальниць. На його думку, в кам’яному саркофазі, відкритому в південному притворі-нефі, були поховані представники старшої гілки княжої династії Галицької Русі — іван Васильович та його троюрідний племінник Ростислав іванович, син легендарного князя івана Берладника. ідучи шляхом цієї гіпотези, вчений ідентифікував своє відкриття з храмом у літописному іванівському монастирі, де був похований князь Ростислав Берладник, який загинув від ран під час облоги Галича уграми в 1189 р.
Ще однією важливою віхою в науковому поступі дослідника галицької архітектури стали повторні розкопки фундаментів Успенського собору на Крилоській горі. Від часів відкриття княжої катедри Ярослава Пастернака у 1936—1937 роках було заведено вважати, що головну святиню міста спорудив галицький князь Ярослав Осмомисл (1153—1187). Напередодні святкування 1100-літнього ювілею давнього Галича в окремої частини науковців і громадськості виникла ідея щодо відновлення кафедрального собору в Крилосі. Задля цього треба було провести розкопки археологічного об’єкта. Виконати цю місію було доручено Ю. Лукомському. У ході поглибленого вивчення мурів він виявив за планувальними та будівельно-технічними особливостями два періоди в будівництві собору. Тут слід зауважити, що ще раніше Антін Петрушевич і Олег іоаннісян висловили гіпотезу, нібито ініціатором спорудження храму Успіння Пресвятої Богородиці був князь Володимир Володарович, а розпочалося воно в 40-х роках ХII ст. 
В офіційному давньоруському літописанні першим єпископом Галича заведено вважати Косму (1157—1165). Однак відоме й більш давнє джерело, а саме: записка з Перемишльського консисторського архіву, в якому найранішим галицьким єпископом названо Алексія. Таким чином, Ю. Лукомський довів, що собор розпочав Володимир, а довершив його син князь Ярослав Осмомисл. На основі аналізу результатів найновіших досліджень решток собору вчений розробив варіант об’ємно-просторової реконструкції. На його думку, катедру було споруджено чотиристовпною, оточеною з трьох боків двоярусними галереями. Корпус будівлі завершувався однією банею, яка символізувала образ ісуса Христа. Ще чотири — менші бані — були на верхніх кутах собору й асоціювалися з образами чотирьох євангелістів — Матея, Марка, Луки та івана.
Закономірним завершенням наукових пошуків у княжому Галичі став блискучий захист кандидатської дисертації вченого у Львівській політехніці в 2005 році. Він переконливо довів, що в сакральній архітектурі Галицько-Волинської Русі домінуючим були хрестовобаневі церкви, які характеризуються білокам’яними та дерев’яними техніками будівництва і в них знайшли синтез візантійські та романські мистецькі стилі, поєднані з місцевими принципами зодчества.
із набуттям досвіду польових досліджень коло наукових інтересів дослідника розширюється. Разом із своїм вчителем М. Рожком він продовжує вивчати наскельні фортеці і городища Карпатської лінії оборони ХII-ХIII ст. Важливі роботи були проведені у Лаврівському монастирі поблизу Старого Самбора. 
Великі несподіванки очікували на археологів у Старостинському замку в Галичі, який вважають пам’яткою польського військового мистецтва XVI ст. Тут виявлено надзвичайно потужний культурний шар понад 8 м. Цікаво, що під середньовічними пластами XVI— XVIII ст. зафіксовано сліди активної діяльності людини в Княжу добу і в доісторичну епоху культури фракійського гальштату 
(I тис. до н. е.). Вченому вдалося розкрити наземну частину замкової каплиці Святої Катерини XVI—XVII ст. і Шляхетської вежі.
Обізнаність Юрія Лукомського з архітектурою різних історичних періодів послужила для нього свого роду іменною візитівкою, бо археолога почали запрошувати для проведення рятівних розкопок у різних куточках давнього Львова, в середньовічному Белзі і Жовкві, в античних містах Криму. В числі найавторитетніших дослідників із країн СНД він взяв участь у 2005 р. у розкритті та обмірах Десятинної церкви в Києві.
Мало кому з учених поталанило розкопувати кафедральні собори, які спорудили великий Київський князь Володимир Святославич і володар Галича Ярослав Осмомисл. Крім того, Ю. Лукомський відтворив мистецьку історію спорудження катедри івана Хрестителя в Перемишлі. У 1990 р. разом із своїми побратимами М. Бандрівським і Р. Суликом археолог відкрив у крипті собору Святого Юра в Львові тлінні останки князя Осмомисла, заховані там напередодні Другої світової війни Ярославом Пастернаком з дозволу і благословення митрополита Андрея Шептицького.
Багато років у серці вченого жевріла надія віднайти фундаменти Богородичного катедрального собору в Холмі. Галицько-Волинський літопис залишив багатющі відомості про розбудову архітектурного ансамблю княжого Холма, здійснену королем Данилом Романовичем. Цікавим  є те, що правитель Галицько-Волинської держави був похований в міському соборі.
Тривалий період про розкопки давніх українських міст на території сучасної Польщі не могло бути й мови. Але в процесі українсько-польського порозуміння відкрилися горизонти вивчення й для археологічної науки. До досліджень храму Різдва Пресвятої Діви Марії в Холмі у 
2013 р. було залучено істориків, архітекторів, мистецтвознавців, реставраторів, антропологів, фізиків та геохіміків. Архітектурні розкопки пам’ятки були доручені науковому співробітнику інституту українознавства НАН України, доценту кафедри реставрації архітектурної та мистецької спадщини Національного університету «Львівська політехніка» Юрієві Лукомському.
— Почали ми розкопки саме на місці тріщини всередині собору, — розповідає археолог. — і вже на глибині півтора метра виявили суцільний мур, який ішов впоперек осі костелу. Стало зрозуміло, що ми знайшли зовнішню стіну того храму, який шукали.
Собор було збудовано не з місцевого тесаного каменю, а з такого типу цегли, яку застосовували в європейському монументальному будівництві вже в ХII ст. На думку вченого, церква мала середні розміри — приблизно 14  на 23 метри, а спорудили її в традиційній хрестовокупольній манері із однією або ж з трьома банями.
Всередині храму вже виявлено майже 40 поховань, з яких 10 датують ХIII—XIV ст. З історичних джерел відомо, що в Богородичній церкві знайшли свій вічний спочинок Данило Галицький, його син Шварно та правнук, князь Андрій. Можливо, цього археологічного сезону вченим вдалося віднайти їхні тлінні останки.
— Тоді й розпочнемо реалізувати задум археолога Ярослава Пастернака і митрополита Андрія Шептицького, — ділиться своїми мріями 
Ю. Лукомський. — і спорудимо на Крилоській горі, біля фундаментів Успенського собору Пантеон національної пам’яті, де повинні бути могили Володимира Володаровича, Ярослава Осмомисла, Романа Мстиславича і Данила Галицького.
Коли ми завершували роботу над цією публікацією, в засобах масової інформації з’явилося повідомлення про нові відкриття українсько-польської археологічної експедиції в Холмі. Зокрема, стало відомо, що на місці Богородичного церковища виявлено саркофаг одного із синів короля Данила, який поліг на полі битви від татарської стріли. Отже, лабіринти кам’яного архіву України щойно починають відкриватися.

Ігор КОВАЛЬ, Мар’яна КОВАЛЬ


Переглядів: 133 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016