П`ятниця, 2018-05-25, 9:06 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Березень » 16 » Готелі старого Станиславова. Епоха комфорту
7:47 PM
Готелі старого Станиславова. Епоха комфорту

У ХІХ столітті в місті було багато готелів, але потішити клієнтів особливим сервісом вони не могли.

Якщо до Станиславова приїздила навіть якась поважна персона, вона теж мала шанси бути покусаною блошицями у не надто чистих номерах. Втім, готельний прогрес дійшов і до нас.

 

Зоряні часи «Імперіалу»

У липні 1893-го міська преса писала про відкриття нового готелю:

«Елегантністю і послугами він повинен перевищувати всі існуючі станиславівські готелі, надавати усі можливі зручності і не поступатись першорядним готелям інших міст».

Йшлося про «Імперіал», що містився у триповерховій кам’яниці на розі Казимирівської та Собеського (Мазепи й Січових Стрільців). Традиційно внизу були кав’ярні, крамниці та інші заклади, а номери розташовувались на верхніх поверхах. Загалом – 30 апартаментів. Найдешевше ліжко-місце коштувало 1,6 корони. Цілком прийнятна ціна, адже вчитель початкової школи тоді отримував близько 100 корон на місяць.

За якістю «Імперіал» не мав конкурентів, і високі гості повалили, як із відра. Ось далеко не повний перелік «зірок»: артистка Гелена Моджеєвська, аристократ князь Любомирський, депутат рейхсрату і майбутній міністр фінансів Леон Білінський. Апофеозом став візит родича імператора, верховного командувача крайової оборони (щось на кшталт нашої Національної гвардії) ерцгерцога Райнера Фердинанда у 1904 році.

Власники готелю змінювались доволі часто. Батьком-засновником був єврей Макс Маргулєс. У 1903-му він продав бізнес Вільгельму Тюркелю. Через шість років заклад перейшов у власність Мауріція Розенмана. Але при ньому рейтинг готелю суттєво знизився. Письменник Горацій Сафрін, який вчився тоді у станиславівській гімназії згадує:

«Готель «Імперіал». Ці два слова гриміли у повітрі, хоча, насправді, включали у себе кілька десятків скромних покоїв з важкими металевими ліжками, в яких ночували приїжджі купці, агенти, мандрівні актори, а нерідко – закохані пари».

У 1920-х готель остаточно прогорів і власники перетворили його на звичайну чиншову кам’яницю. Номери переобладнали у квартири та здавали у найм.

 

Хто «центральніший»?

На початку ХХ століття на вулиці Січових Стрільців, за півсотні метрів один від одного, стояли два готелі з однаковими назвами. Вони належали різним власникам і дуже різнились за рівнем комфорту.

На перехресті із теперішньою Шевченка стояв старовинний готель «Центральний». Заклад був так собі, розташовувався у довгій двоповерхівці і слугував пристанищем для обмежених у грошах постояльців, сучасники називали його нічліжкою. Не бажаючи зупинятись на досягнутому, господар закладу купець Леон Кесслер продав його та розпочав грандіозну будову поряд. У договорі купівлі-продажу він зобов’язався не претендувати на назву «Центральний».

У травні 1904-го новий готель Кесслера прийняв перших постояльців. Газета «Кур’єр Станиславівський» розсипалась у компліментах:

«Має 36 елегантно умебльованих покоїв, розкішний вестибюль, широкі світлі сходи і коридори, газове освітлення, водопровід, ванни, телефон. На подвір’ї містяться просторі стайні, що здатні вмістити кільканадцять пар коней, а також возівні».

Аби наочно продемонструвати отой «розкішний вестибюль і широкі сходи», Леон Кесслер випустив унікальну поштівку, де єдиний раз у станиславівській філокартії був засвічений готельний інтер’єр. А ось із назвою він трохи проїхав. На фасаді закладу красувалася вивіска – «Новий готель Центральний».

Пан Фальк, власник старого готелю «Центральний», не на жарт обурився і подав на Кесслера до суду. Справа пройшла кілька інстанцій, аж доки не була скерована на розгляд цісарського намісництва у Львові.

У 1904 році у Станиславові відбулася інтронізація єпископа Хомишина. На церемонію прибули намісник Галичини граф Андрій Потоцький і маршалок крайового сейму, тобто спікер, граф Станіслав Бадені, що мав славу великого дотепника. Шановне панство зупинилось у «Новому готелі Цент­ральний», і його власник вирішив скористатись нагодою. Поки Потоцький чекав на екіпаж біля парадного, Кесслер звернувся до маршалка за посередництвом. Той жартома порадив сунути наміснику 100 флоринів – і справа вирішена. Готельєр жарту не зрозумів і справді намагався сунути хабаря одному з найбільших магнатів Європи. Добре, що лишився цілий…

Втім, Кесслеру якось вдалося залагодити справу з назвою і він продовжив розвивати бізнес. У 1906 році на першому поверсі відкрився ресторан Анджея Лігензи. Краєзнавець Олена Бучик пише, що це був перший заклад міста, в якому запровадили меню. Комплексні обіди там коштували від 0,7 до 1 ринського злотого.

За совітів у будівлі працював військовий готель «Зірка», який зараз зачинений, а кам’яниця потрохи сиплеться.

 

Ванни у кожному номері

«Центральний» не довго вважався найкращім міським готелем. У 1912-му в нього з’явився конкурент. Місцеві магнати Хованці звели величний будинок, в якому відкрився новий готель «Уніон». Ним заправляв підприємливий ділок Ян Грайнер. Це була насправді революційна споруда! Вперше в історії Станиславова для залиття фундаменту використали залізобетон, що дозволило бабахнути цілих п’ять поверхів і стати першим міським «хмарочосом». Також будівля мала перший ліфт і першу приватну електростанцію у підвалі.

Якщо інші готелі опалювались пічками і освітлювались газом, то «Уніон» за рівнем комфорту нагадував сучасні заклади. Реклама відзначала, що у кожному номері є тепла і холодна вода, електричне світло, центральне водяне опалення. Також гості мали можливість користуватись ваннами і телефоном. Навіть у квартирах найзаможніших мешканців міста таке не часто можна було побачити. Зрозуміло, що й коштувало таке задоволення недешево. У путівнику Мечіслава Орловича за 1914 рік зазначається, що заклад має 35 покоїв вартістю від 4 корон.

Внизу містилась найкраща у місті цукерня Кровіцького, де попити каву могли собі дозволити далеко небідні клієнти. Готель з успіхом працював за Польщі, а після Другої світової був перейменований у «Київ». У 2000-х він став звичайним офісним центром.

 

Заклад із парламентськими традиціями

Останнім готелем, зведеним за Австрії стала… «Австрія». Будівлю спорудили на місці старого «Цент­рального» у 1913-му, хоча сам заклад запрацював лише у наступному році.

Його, як і «Уніон», збудував архітектор Фредерик Януш, якого називають батьком станиславівських хмарочосів. Цікаво, що замовником виступила греко-католицька капітула. Гарячою водою, телефоном і електрикою вибагливих клієнтів вже було не здивувати, тому власники заманювали публіку кінотеатром, що містився тут же.

Невдовзі почалася Перша світова. Місто зайняли росіяни, які перейменували заклад у «Жорж» та обрали ледь не своєю штаб-квартирою. Готель тоді добряче нагадував бордель, адміністрація благала гостей не водити сюди жінок «невідомого походження».

Після розвалу Австро-Угорщини Станиславів на кілька місяців став столицею ЗУНР. У кінотеатрі готелю, що тоді називався «Одеса», діяла Національна Рада, тобто парламент республіки. Саме тут 3 січня 1919 року було прийнято історичне рішення про злуку з Українською Народною Республікою. 22 січня уряд УНР ратифікував рішення і тепер це державне свято – День Соборності. Під час визвольних змагань тут зупинялись Грушевський, Петлюра, Винниченко та інші діячі української історії.

За Польщі заклад називався «Варшава». У тамтешньому ресторані промишляли «фордансери» – чоловіки приємної зовнішності, які не давали сумувати самотнім дамам. Звісно, не безкоштовно.

У радянську добу готель був «Спартаком», а потім – «Дністром». На початку 1960-х у місцевому кафе вперше у місті приготували чанахі, які стали візитівкою закладу.

Сьогодні на «Дністер» чекає перезавантаження. Кам’яницю викупили власники готелю «Надія» та роблять капітальний ремонт. Мимохідь добудовують зайвий поверх, який змінить автентичний вигляд пам’ятки архітектури. Втім, у наш час, маючи гроші і нахабство, можна робити будь-що.

Іван Бондарєв


Переглядів: 18 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018