Гуцули і колгосп: як радянська влада вирощувала буряки в Карпатах - 2 Квітня 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
П`ятниця, 2016-12-09, 5:20 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
 
Архів новин
Головна » 2015 » Квітень » 2 » Гуцули і колгосп: як радянська влада вирощувала буряки в Карпатах
7:15 PM
Гуцули і колгосп: як радянська влада вирощувала буряки в Карпатах

Радянський експеримент з впровадження колективного сільського господарства на Гуцульщині зазнав невдачі досить швидко. Як не намагалися підкорити гірську природу комуністичні агрономи, буряк і злаки у високогір’ї рости відмовлялися. А гуцули так і не змогли прийняти колгоспний метод господарки.
У Микуличині, одному з найбільших сіл українських Карпат, історія якого налічує вже зо сім століть, завжди мешкали заможні господарі, які займалися лісорозробками, народними ремеслами, полонинським господарством. На давньому гербі села, на урядових печатках ще австро-угорського періоду був зображений кінь, навантажений бербеницями (дерев’яними бочівками з бринзою – авт.). За офіційною статистикою, в 1934 році в Микуличині налічувалось 220 коней, 991 голів великої рогатої худоби, 1209 овець.
З часом минулися в Микуличині польські порядки, кривавим смерчем пройшла війна, і в другій половині 40-х років ХХ століття почалася примусова колективізація. Частина населення знайшла роботу в лісопунктах, освітніх, медичних, кооперативних установах в рідному селі, багато людей щодня їхали на працю до Яремчі та Ворохти.
1947 рік увійшов в історію Микуличина як рік підготовки та організації в селі нової форми господарювання – колгоспу. Орної землі, звичайно, в гірському селі було обмаль, тому вирішили створити колективне господарство з тваринницьким ухилом. Найкращих заможних господарів, таких як Гундяки, Онучаки, котрим належали цілі полонини, було репресовано.
Громада Микуличина, як і сотень інших сіл Прикарпаття, болісно пережила "добровільну" колективізацію. Вже з 1947 року Яремчанський райком компартії проводив активну роботу з залучення місцевих жителів до колгоспу. Господарів викликали до сільської ради і залякували, погрожували, змушували написати або поставити підпис під уже готовою заявою про вступ до колгоспу. Влада взялася за усуспільнення худоби, сіножатей, лісу, мізерних клаптиків ріллі.
Колгосп у Микуличині вирішили назвати іменем Микити Сергійовича Хрущова, а вже в кінці 50-х років, перед розформуванням, змінили назву на В. Леніна. Чи був Хрущов в Микуличині, достеменно невідомо, а от про його відвідання сусіднього села Яблуниці в книзі "Літопис Української Повстанської Армії". Том 9. – Львів, 1992. – С. 439 є такі відомості: "26.4.47 р. в с. Яблуниця (р-н Яремче, Станісл. обл.) бойовики ОУН вбили 2-ох сталінських посіпак та відібрали комсомольські білети у двох комсомолок. Слід згадати, що цієї ночі в селі квартирував М. С. Хрущов з величезною охороною МВД".
Тимчасове виконання обов’язків голови колгоспу спочатку було покладено на розумного і чесного жителя Микуличина, поляка за національністю, Едварда Франковича Міторая. Згодом він працював бухгалтером цього господарства, а потім виїхав у Польщу.
Першим головою колгоспу призначили Михайла Петровича Юркевича, який був вбитий 5 серпня 1950 року. Ясного літнього дня голова колгоспу обідав в їдальні в центрі села. Раптом до нього підбіг заплаканий хлопчина і пожалівся, що його б’ють. Михайло Юркевич встав з-за столу і вийшов на подвір’я. Хлопчик, як звеліли повстанці, впав у траву, а кулі, випущені Вередюком Василем Дмитровичем на псевдо "Джуга", прошили керівника колгоспу.
Другим головою колгоспу призначили Гуцуляка Михайла Ільковича. Він, як розповідають, був не місцевий, невисокого зросту, горбився. На полонину піднімався на улюбленому сірому конику. Як поділилась одна доярка, горяни ніколи не сприймали цього посадовця серйозно. Одного разу, коли на полонині загинули дві вівці, хтось з колективу тваринників крадькома приторочив дротиком до куфайки голови два овечих хвости. Так і з’явився Михайло Гуцуляк на конику з хвостами в селі перед центральною садибою колгоспу…
Третім і останнім головою колективного господарства з 1952 року був Йосип Томович Тарнавський, микуличанець, вважався авторитетним керівником. Тільки його стараннями це господарство протрималось до 1959 року. Дружина голови, Підлісна-Тарнавська Ніна Матвіївна, нарівні з усіма колгоспницями трудилася з сапкою в рільничій ланці.
Спочатку колгоспників було небагато. За даними звіту за 1951 рік – 86 осіб, з яких лише 34 чоловіків. Згодом, з розширенням господарства, кількість працівників збільшилась.
Вже в 1948 році в Микуличин на полонини почали завозити овець. Частково це були напівтонкорунні вівці зі степових районів, не адаптовані до холоду і затяжних гірських дощів, тому часто гинули.
В 1957 році загальна кількість овець в колгоспі становила 709, в тому числі вівцематок і ярок – 475. З загальної кількості напівтонкорунних було 23, напівгрубововняних – 140, грубововняних – 546. З різних причин вівці гинули. Це і недостатня кормова база, і неналежний догляд, і природні чинники. Скажімо, в 1956 році загинули 73 вівці. Не складалося також із заготівлею овечої вовни. Якщо в 1953 році був доведений план настригу вовни з однієї вівці 2.5 кг, то фактично настригали 1.22 кг, а в деякі роки – 0,8 кг.
В 1957 році колгосп ім. М. С. Хрущова мав 345 голів великої рогатої худоби, в тому числі 142 дійні корови. Звичайно, при недостатній кормовій базі надої були невисокими. В 1953 році правління колгоспу звітувало, що надій від однієї фуражної корови за планом доведено 1450 літрів, а фактично отримано 1183 літри. Позитивним було те, що молока вистачало не тільки на держзамовлення, а на витрати в своєму господарстві (зокрема, годівля телят), виділялось воно й у фонд допомоги інвалідам, на утримання дитячих ясел, сиротам, і певна кількість реалізовувалась в порядку колгоспної торгівлі.
Господарство виготовляло бринзу з овечого і коров’ячого молока. За статистичними даними, за 1952 рік отримало 1280 кілограмів цього продукту.
В колгоспі, ясна річ, велася ідеологічна робота, часто виступали спеціально закріплені лектори, працівники Яремчанського райкому партії. Приїжджали агітколективи. Працівників колективного господарства зобов’язували читати районну газету "Більшовик Прикарпаття". Передовиків возили до Москви на виставку ВДНГ.
Колгосп імені М. С. Хрущова в Микуличині мав обмаль орної землі – 65,13 гектара. На цьому малородючому кам’янистому ґрунті, клаптики якого були розкидані по всьому селу, важко отримати хоча б середні врожаї зернових культур. З перших днів існування колгоспу утворилась рільнича бригада. В 1951 році план посіву був доведений такий: 3 гектари жита, 7 гектарів ячменю, 5,5 гектарів вівса і 31 гектар картоплі. Згодом розширювались площі під кукурудзу на силос і зерно, кормові буряки. На одній із фотографій бачимо жінок-гуцулок, які в вишитих сорочках сапають колгоспні буряки. Нерідко посіви вражались пізніми заморозками, які звичні для високогір’я. Також в колгоспі бракувало сільськогосподарської техніки. Тягловою силою були коні. В 1956 році їх налічувалось в господарстві 31.
Кормова база для тваринницької ферми колгоспу була вкрай недостатньою, господарство постійно закуповувало корми або обмінювало на лісоматеріали. Зокрема, в 1953 році правління колгоспу постановило продати колгоспникам Крижопільського району Вінницької області 1000 куб. м деревини по 48 карбованців на корені (покупці самі зобов’язані спиляти і вивезти колоди – С. Ф.). І це не поодинокий випадок. Прибутково-видатковий кошторис колгоспу виконувався за рахунок лісоматеріалів. Колективне господарство мало свою пилораму, прибуток від якої, зокрема, за 1955 рік становив 70 000 карбованців.
Варто зазначити, що загальна площа колгоспних земель становила 4809 гектарів, в тому числі площа землі, вкрита лісом, – 1933 гектари, тобто 40% площі колгоспу. Крім основного масиву, були обліковані лісові масиви на полонинах: Явірник – 9 га, Бараня – 48 га, Хом’як – 77 га, Поляниця Чемигівська – 23 га, Шкрумівка – 29 га, Ліснови – 97 га, Грунь – 20 га, Шекелівка – 194 га.
Усуспільнення полонин, сіножатей, заготівля і продаж колгоспом лісоматеріалів викликали невдоволення в жителів Микуличина. Зменшувалось, внаслідок ревізування земельних площ колективним господарством, поголів’я худоби в приватних господарствах. Били на сполох і охоронці лісу.
В кінці 1958 року з міністерства сільського господарства тоді Української РСР до Микуличина прибула комісія для розслідування діяльності колгоспу. Висновки високопосадовців були однозначними – колгосп таки треба ліквідувати. Гірський клімат виявився непридатним для комуністичної системи господарювання.
20 лютого 1959 року тоді вже колгосп ім. В. Леніна в Микуличині реорганізували в підсобне господарство лісгоспу. Від колективного господарства було прийнято лісові і земельні угіддя, матеріальні цінності, споруди, документацію. Так завершилась десятирічна колгоспна епопея в гірському селі, про яку з нинішніх мешканців Микуличина мало хто й знає.
 


Світлана ФЛИС, краєзнавець


Переглядів: 147 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016