Зізнаюся, були сумніви – чи писати історію стометрівки початку незалежності? Ніби ж недавні події, всі й так пам’ятають. Але за ці майже 30 років виросло ціле покоління, яке смутно уявляє, що творилось на головній вулиці Франківська у буремні дев’яності й дивовижні нульові.
Отже, варто нагадати, пише Іван Бондарев у Репортері.
Надворі 1991 рік, вересень. Україна щойно стала суверенною. Незалежність далася відносно легко, без крові й потрясінь, тож більшість спершу й не дуже помітила різницю. Але в культурі зміни були колосальні. У Франківську постійно відбувалися цікаві мистецькі заходи. Художники, письменники часто збирались на сотці. Навпроти кафе «Юність» (тепер «Старий Станиславів») стояли бетонні кубики із дерев’яним верхом – щось на кшталт вуличних меблів. Там пили каву, грали на гітарі, по вихідних художники влаштовували вернісажі.
На першому фото – група молодих людей, нині відомих та успішних. Крайній ліворуч – майстер художнього литва Всеволод Бажалук, біля нього мистецтвознавець Анатолій Звіжинський, далі – художник Назар Кардаш. У костюмі з краваткою стоїть письменник Володимир Єшкілєв, у білій сорочці з цигаркою – художник і дизайнер Ігор Косович. Вони не дуже змінилися, правда?
Найдовшою спорудою стометрівки був готель Камінського, споруджений у 1870-х для тодішнього бургомістра. За совітів там відкрили ляльковий театр, а на першому поверсі діяло фотоательє «Промінь». 26 лютого 1993 обвалився кавалок балкону (за іншими даними – частина стіни третього поверху). Саме тоді з ательє виходила лаборантка, дівчина загинула на місці. Мешканців тимчасово відселили, комісія констатувала аварійний стан кам’яниці. Будинок обнесли парканом, а за кілька тижнів знесли.
Через економічну кризу зупинялись заводи, люди втрачали роботу, будівництво завмерло. Цілих сім років стометрівку «прикрашав» дерев’яний паркан, за яким встиг вирости невеличкий лісочок (№ 3). Зараз це видається дивним, але тоді бізнесу було якось не до будови у самому центрі Івано-Франківська.
Наступна світлина з фотоальбому Василя Пилип’юка (№ 4). Він вийшов у львівському видавництві «Світло й Тінь» у 1999 році, але фото зроблене раніше. Сучасники кажуть, що в дев’яності місто було якимось сірим.
Зверніть увагу на порепану тротуарну плитку. Її поклали у 1986 й вона вже втратила товарний вигляд. Казали, що плитку робили зі шлаку Бурштинської ТЕС, тож якість була відповідна. Фонтани теж не працювали й перебували у жалюгідному стані – плитка відпадала, їх ніхто не чистив, у чаші перехожі кидали сміття…
У 2000 році, за каденції мера Зеновія Шкутяка, центр міста пережив грандіозну реконструкцію. Стометрівку перекопали уздовж і впоперек, повністю міняли комунікації (№ 5). Тоді ж на місці готелю Камінського збудували «Укрексімбанк». Майже рік головна вулиця міста була не те, що непроїзна – непрохідна, бо пішоходи ризикували зламати ногу чи потонути в болоті після дощу. Але ремонт таки завершили й з обшарпаного пострадянського обласного центру Івано-Франківськ перетворився майже на Європу.
Крім відомого мистецького Станіславського феномену, місто має ще й феномен краєзнавчий. З 2008, двічі на рік (на День міста і свято Незалежності), на стометрівці можна побачити наступний сюжет. Навпроти книгарні «Лілея-НВ» чоловіки у білих футболках розкладають столик і продають книжки (№ 6). Це учасники товариства «Моє місто» презентують свої краєзнавчі видання. У ці дні можна поспілкуватися з авторами, отримати автограф, купити книгу за видавничою ціною. Нині кількість випусків краєзнавчої серії наближається до півсотні.
Стометрівку вже важко уявити без знаменитого пана Дай Пару Копійок (№ 7). Цей колоритний дядько часто стоїть біля «Укрексімбанку» і просить у перехожих ті самі «пару копійок». Тим, хто подає, робить своєрідні компліменти – на кшталт «маєш гарну сраку». Більшість ставиться до нього з гумором. Насправді звати цього чоловіка Василь Парфан, він живе у селі Підгір’я, є досить начитаним і просто професійно грає вар’ята. Відомий франківський блогер Ростислав Шпук навіть порівняв його з філософом Кантом.
Уже шість років в Україні триває війна. Бойові дії відбуваються на Донбасі, але Франківськ пам’ятає своїх захисників. Адже сотні мешканців міста пройшли через окопи тої війни. Більшість ветеранів об’єднались у міську асоціацію. Організація регулярно вшановує своїх побратимів, які загинули на Донбасі. На фото № 8 – меморіальна хода пам’яті захисників Донецького аеропорту, що відбулася 26 січня цього року. Від катедрального собору колона ветеранів й кадрових військових пройшла стометрівкою до Меморіального скверу, де відбулася панахида.
І на цьому ми завершуємо цей фотолітопис. Може, років через 100 його продовжать фотографіями з карантину весни 2020 року.
Іван Бондарев | 
