Інші кам’яниці, закінчені будовою цього (1912-го) року, фінансової дирекції, тепер НДІ гірського лісівництва (Грушевського, 31, арх. Ф. Сковрон), К. Вайнґартена (Чорновола, 28, ріг Гординського), А. Молдауера (Шевченка, 15), Ф. Бурди (Коновальця, 16) теж гідно репрезентують архітектуру міста. У червні було розпочате спорудження ще одного важливого об’єкта – власного будинку дирекції залізниць на вул. Грюнвальдській. Тим часом вона розміщається в будинку, що належав містові (тепер головний корпус медуніверситету). Йде жвава забудова вулиці Матейка. Від часу заснування на ній було заборонено зводити будинки, які б мали більше двох поверхів, з метою збереження позаміського, дачного вигляду. Забудовник М.Нейман попросив дозволу на спорудження триповерхового будинку. Одержавши відмову маґістрату, він таки домігся дозволу через намісництво у Львові. Обмеження на кількість поверхів було скасоване. Так на вулиці появився перший, але не останній триповерховий будинок. Той перший (№53) нині входить до комплексу споруд фтизіопульмонологічного центру. У зв’язку з появою будинків підвищеної поверховості міська рада вимушена зробити більш жорсткими будівельні норми. 14 березня вона ухвалює, що дозвіл на будову чотириповерхових кам’яниць буде видаватися тільки тоді, якщо ширина вулиці разом з тротуаром не менша 15,5 метра, а п’ятиповерхових – не менша 20 метрів. Цілком актуальні й для нашого часу вимоги! Незважаючи на інтенсивне будівництво, ціни на оренду квартир були неймовірно високими. Газета «Kurjer stanislawowski» наводить цифри: за сяку-таку однокімнатну квартиру з кухнею треба платити за місяць 60 корон, за двокімнатну з кухнею – 80 корон (зарплатня робітника в цей час – близько 100 корон). Газета стверджує, що платня за помешкання у Станиславові вища, ніж в Лондоні, Парижі, Берліні! Містяни поки що мусять носити воду від криниць і колонок, і лише багаті власники кам’яниць встановлюють автономне водопостачання: свердловина, нафтовий двигун і насос у підвалі, який подає воду до помешкань. Міська влада, починаючи від 1909 року, організувала дослідження можливості впровадження водопроводу, але перші успіхи прийшли тільки у 1912 році. Запрошений із Кракова інженер В. Дзякевич виявив на Бистриці у районі Чернієва водоносні шари. Були пробиті два колодязі, дебіту яких цілком вистачало для міста в розрахунку 100 літрів у добу на мешканця. Позитивними були й хімічні та бактеріологічні аналізи. Підготовчі роботи перервала Перша світова війна. Водопровід був побудований аж у 1958 році, але малопотужний, вище третього поверху вода подавалася лиш уночі. В наступні роки його спроможність багато разів збільшувалась.
Зростає вплив української громади Українська громада наполегливо розбудовувала національне життя. Була зроблена чергова спроба видавати власну газету. Від початку року вона почала виходити як «тижневик політичний, просвітній і економічний» під назвою «Станиславівські вісти». Видавцем і редактором був маловідомий нам В. Іваницький. Редакція містилася у так званій «Українській хаті» на нинішній вулиці Незалежності, 23. Газета довго не протрималася і в травні 1913 року перестала виходити. За цей порівняно короткий час у ній були вміщені чимало цікавих публікації з життя українців у місті. На жаль, пам’ятка історії «Українська хата», недавно придбана приватним власником, готується під знос. У січні до Станиславова прибув знаменитий Гуцульський театр під орудою Г. Хоткевича. У міському театрі 22, 23 і 24 січня він дав три вистави – «Непросте», «Довбуш», «Гуцульський рік». У попередньому році трупа з великим успіхом об’їхала всю Галичину, даючи виставу за Коженьовським «Верховинці». Михайло ГОЛОВАТИЙ, член історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто» |
