Життя сучасного іванофранківця – це суцільний стрес, адже часи зараз направду нелегкі. На зламі ХІХ і ХХ століть мешканці міста жили значно спокійніше, але нервові розлади все одно були доволі поширеними. Втім, наші предки вміли давати собі з ними раду і вважали, що немає нічого кращого для здоров’я нервів, ніж відпочинок на лоні природи, фізична праця і… келишок доброго вина.

Хвороби багатих

У давні часи всілякі нервові розлади вважалися хворобами, на які страждали переважно представники вищих кіл суспільства, адже простому люду, зайнятому важкою роботою, було «не до нервів». Найбільшою проблемою представників вищого суспільства в ХІХ столітті був надлишок вільного часу, який породжував відчуття спустошеності і непотрібності. Так, заможній дамі працювати не личило, тому багаті родини наймали цілий штат слуг, а саме покоївок, прачок, кухарів, садівників, няньок та гувернанток для дітей. Наскільки часто в заможних родинах користувалися допомогою слуг, можна зрозуміти з розмовників ХІХ століття, багато з яких збереглися в фондах бібліотек. До них часто включали розділи, присвячені бесідам зі слугами, наприклад, про те, як покоївка мусить одягти свою пані.

Саме нудьга була причиною багатьох хвороб, які проникали не лише в тіло, а й у душу. В одному з давніх медичних довідників серед нервових хвороб згадувалися мігрень, спазми, короткочасні болі в різних частинах тіла, безпричинні напади меланхолії та відчаю. Досить поширеною проблемою серед жінок були зомління, для боротьби з якими використовували нюхальну сіль. Її навіть мали при собі поліцейські, щоб вчасно прийти на допомогу перехожому, який утратив свідомість. Найбільш поширеними були нюхальні солі на аміачній основі. Звичним «домашнім» заспокійливим тоді були препарати брому або лаврові краплі. Завдяки органічним кислотам, що містяться в листі лавра, лаврові краплі використовували як природне заспокійливе і стимулятор імунітету.

До нервових розладів нерідко призводили й помилки виховання, зокрема діти були або недостатньо зайняті, або, навпаки, перевантажені навчанням. Траплялося, що вже в шестирічному віці дітей заради моди вчили розмовляти французькою, змушували грати на фортепіано, що називалося «фортепіанним мучеництвом».

Між вихованням дівчат і хлопців «з хороших сімей» були значні відмінності. У той час як хлопчикам дозволялося бігати, займатися боротьбою, плавати, лазити по деревах, грати у м’яча, дівчаткам такі заняття не личили. Їм доводилося відігравати роль маленьких панночок. Природна емоційність, притаманна жінкам, за відсутності фізичних навантажень, цікавих занять та життєвої мети нерідко призводила до нервозності та проблем зі здоров’ям.

«Істеричні кулі» і «божевілля інтелекту»

Розповсюдженим нервовим розладом у ХІХ столітті була істерія. Опис цього стану можна знайти в пораднику «Жінка – домашній лікар» за 1912 рік німецького лікаря Анни Фішер-Дюкельманн. Як зазначала авторка, «істерики – люди абсолютно непередбачувані: сьогодні ангели, завтра дияволи. Вони постійно страждають від свого мінливого стану, не можуть нормально уживатися з іншими людьми і часто жорстоко поводяться зі своїми сім’ями. Жінки з чутливою нервовою системою, знуджені й розчаровані, часто впадають у непереборну істерику». Для боротьби зі схильністю до істерик пані Фішер-Дюкельманн рекомендувала роботу в саду, походи в гори, прогулянки на лоні природи і гімнастику. Цей розлад описувався також як «відчай, аж до думок про самогубство, може наставати відразу після гарячкової веселості та самовпевненості, гнів чергується з м’якістю, дружба з ненавистю». Його причиною часто було незадоволення своїм становищем, наприклад, подружнім життям.

Порадник для жінок за 1842 рік не радив особам із чутливими нервами користуватися парфумами: «Треба бути дуже стриманою у використанні парфумів. Тим, у кого слабке здоров’я і чутливі нерви, використовувати їх взагалі не варто. Блідість обличчя, помутніння в очах, слабкість, нервове тремтіння – це звичайний наслідок зловживання ароматами, особливо у людей з подразливими нервами…».

Поширеним нервовим захворюванням була й мігрень. Пацієнти скаржилися на те, що «бігають іскри та мушки перед очима». Досвідчені лікарі чудово розуміли причину цих страждань, тому рекомендували замість ліків фізичну працю на свіжому повітрі.

У вже згаданому довіднику за 1912 рік також читаємо про «істеричні кулі». У пацієнтів складалося враження, «ніби якась куля піднялася з живота до шиї і застрягла там». Ще одна хвороба, про яку згадувала пані Фішер-Дюкельман, – «божевілля інтелекту». Пацієнтів мучила «манія безкінечних роздумів над кожною дрібницею, якої важко було позбутися».

Термін «депресія» рідко зустрічається в медичній літературі ХІХ століття, хіба що в публікаціях на психіатричну тематику. Наприклад, у книзі польського лікаря Ромуальда Пласковського «Психатрія» з 1868 року цей термін з’являється латинською мовою – depressio. Іноді зустрічається також термін «меланхолійна депресія», «моральна депресія», «емоційна депресія». Симптомами «емоційної депресії» вважалися відчай, невдоволеність життям, схильність до скарг і нарікань, прагнення до самогубства.

Засоби «від нервів»

Якщо сучасну людину турбує безсоння чи стрес, вона, недовго думаючи, ковтне пігулку. А от наші предки вчиняли мудріше – лікувалися келишком хорошого вина чи коньяку. Ці напої сто років тому навіть продавалися в аптеках. Як бачимо з реклами, в аптеці вірменина Альбіна Аміровича «Під Божим провидінням» можна було придбати вишукані токайські, іспанські й французькі вина. Лікарі радили вживати їх для покращення травлення, при безсонні, нервовому розладі, депресії, головних болях. Продавався й лікувальний коньяк, який приймали при гіпертонії, нервовому стресі, застуді. На основі коньяку виготовляли навіть засіб для проблемної шкіри. Аптека Аміровича була відкрита в 1877 році і  знаходилася в будівлі на розі сучасних вулиць Галицької й Бельведерської. Тепер на цьому місці п’ятиповерхівка, де за радянських часів працював «чернівецький» гастроном.

Як бачимо з реклами в газеті «Кур’єр станиславівський» за вересень 1906 року, в дроґерії Домбровського на вулиці Сапєжинській також пропонували унікальний напій – медичний коньяк фірми «Camis & Stock». Ця компанія була заснована в 1884 році в італійському місті Трієст, яке тоді належало до імперії Габсбургів. Її продукція успішно суперничала з французькою, а про лікувальні властивості цих коньяків ходили легенди. Вважалося, що вони чудово допомагають привести до тями осіб, які випадково зомліли, а також добре заспокоюють нерви. «Чистий винний дистилят в урядово запломбованих пляшках. «Camis & Stock» – єдина парова дистилярня під державним контролем», – повідомляє реклама про компанію та її продукцію.

Станиславівська преса початку ХХ століття рясніє рекламою засобів для зняття нервової напруги. Так, у «Кур’єрі станиславівському» за травень 1904 року можна побачити рекламу французької горілки «Brazay», настояної на травах. Щоправда, її рекомендували не пити, а натирати нею тіло і додавати у воду під час купелі. Реклама обіцяла, що цей засіб розслаблює тіло, знімає втому м’язів після занять спортом, заспокоює нерви, а крім того, має надзвичайно приємний запах. Коштував цей диво-засіб не так уже й дешево – від 50 галерів до 4 корон за пляшечку, а придбати його можна було в усіх аптеках і дроґеріях міста. Подібні властивості мала й рідина для натирання «Gold wasser» («Золота вода») аптекаря з Карлсбаду (тепер Карлові Вари), яка полегшувала стан при ревматизмі, подагрі, нервовому перенапруженні та головних болях. Рекламувався у місцевій пресі й хорватський трав’яний бальзам «Elsa-Fluid», який не лише знімав нервове напруження, а й полегшував стан при швидкому серцебитті, спазмах, болях м’язів та голови.

Віденський препарат «Kola-Dutz» рекомендували приймати при перенапруженні нервової системи, стані пригніченості, головних болях, знесиленні. Як стверджувала реклама, препарат було виготовлено на натуральній основі, і він ефективно повертав сили, жвавість розуму і енергію. Ще один віденський засіб «Virosin» був призначений для тих, хто страждав від провалів у пам’яті, загальної слабкості, безсоння та дратівливості. Курс лікування вартував не так уже й дешево – 20 корон, при тому що середня місячна зарплата у тодішньому Станиславові складала 100–120 корон.

На жаль, деякі галичани вдавалися до відверто шкідливих засобів для боротьби зі стресом, зокрема до вживання наркотичних і сильнодіючих препаратів.  «За останні роки вживання морфіну все більше входить у моду, – писав «Кур’єр львівський» у 1885 році. – Його здатність швидко усувати біль принесла йому багато прихильників. Існує також переконання, що цей засіб ефективно лікує від моральних страждань. Морфін успішно долає безсоння, викликає стан розумового збурення, подібний до алкогольного сп’яніння. Сумного він робить веселим, слабкому дає сили, боягузу дарує відвагу».

Водночас газетярі попереджали про важкі наслідки куріння опіуму і вживання морфіну, який отримували з опіуму. За тимчасове полегшення доводилось розплачуватися великою шкодою для здоров’я. Після припинення дії засобу людина відчувала сильне знесилення і впадала в ще більшу депресію. На морфін «підсідали» переважно представники вищих кіл суспільства, адже коштував він дорого, хоч і продавався в аптеках як звичайні ліки. В Галичині залежних від морфіну було небагато в порівнянні з країнами Західної Європи. Але прихильники «нової моди» все ж траплялися навіть у провінційному Станиславові.

Олена БУЧИК