Сто років тому жителі нашого міста, втомлені розміреним провінційним життям, використовували кожну слушну нагоду, щоб влаштувати собі свято. І тоді місто раділо й оживало – його прикрашали гірлянди і прапори, на вулицях з’являлися юрби людей, скрізь лунала музика. Звичайно, неможливо описати всі ювілеї та річниці в історії Станиславова на зламі ХІХ і ХХ століть, тому згадаємо хоча б найвідоміші з них.
Військові ювілеї
19 травня 1914 р. в місті відбулося гучне святкування з нагоди 250-річного ювілею сьомого полку драгунів, який розквартирувався у місті. На це свято мав прибути ерцгерцог Карл Габсбург із дружиною, принцесою Зітою, але в останній момент надійшло повідомлення, що вони не приїдуть через раптову смерть сестри принцеси. Святкування почалося зі сніданку в популярному ресторані Гаубенштока на 120 чоловік, а ввечері відбувся прийом у будинку коменданта полку Кроуського. Наступного дня на великому лузі біля казарм кавалерії (тепер вул. Національної Гвардії, 3) відбулася святкова служба, яку правив граф Аттенс. Він мав сан священника і колись служив поручником полку. Цю службу відвідали не лише військові, а й цивільні гості. Одна з австрійських газет надрукувала фото, на якому зображена церемонія богослужіння. Мабуть, погода в той день була дощовою, бо присутнє на службі товариство стоїть під тентом. Видно, що драгуни шанобливо зняли свої шапки, прикрашені перами, й тримають їх у руках. Фото в українських ЗМІ друкується вперше.
На лузі насипали невеличку гірку, на якій закріпили знак і штандарт полку. Після служби почалися урочисті промови й парад, який викликав справжній захват у всіх присутніх. Драгуни перебралися у військову форму XVII–XVIII ст., дуже прикрасили дійство й 25 залпів із гармат. Завершилося святкування великим балом у міському казино (нині вул. Незалежності, 12), який відвідало близько 160 осіб.
Великою подією для міста стало й святкування 150-річчя 58 полку піхоти, який був заснований ще у 1763 р., а на Станиславівщині перебував із 1804 р. З 1867 р. покровителем полку був австрійський ерцгерцог Людвиґ Сальватор. Урочистості розпочалися 14 серпня 1913 р. ефектною факельною ходою вулицями міста. Наступного дня зранку в латинській колегіаті й греко-католицькому храмі відбулися святкові служби. Опівдні гості вирушили на святковий обід до ресторану Гаубенштока, а ввечері їх чекав бал у залі міського казино. Запрошення на свято отримали не лише військові, а й представники цивільної влади, громадські діячі та духовенство. Так, серед запрошених були заступник бургомістра Кароль Фідлер, єпископ Григорій Хомишин, гімназійний професор і депутат міської ради Юзеф Срочинський.
У 1910 р. місто гучно відсвяткувало 500-річчя Ґрюнвальдської битви. Як відомо, вона відбулася 15 липня 1410 р. і була однією з найбільших в історії середньовічної Європи. Польсько-литовські сили розгромили військо Тевтонського ордену й надовго забезпечили своє військово-політичне панування в регіоні. Однак урочистості з цієї нагоди відбулися в Станиславові лише у вересні. В межах святкування у міському парку відкрили новий пам’ятник – Ґрюнвальдську скалу.
Ось як преса описувала церемонію відкриття: «Нарешті полотно, що закривало пам’ятник, упало. Перед присутніми з’явився скромний, але виготовлений зі смаком монумент у формі скелі, на якій встановлений тонкий обеліск із польським орлом нагорі – робота професора Піща. На скелі з уламків натурального яремчанського каменю, наданого безкоштовно паном Вайсберґом, виділяється таблиця з написом «1410–1910. Переможцям з-під Ґрюнвальда – поляки міста Станиславова». До прикрашення пам’ятника квітами доклав багато зусиль головний садівник міста пан Робінсон, який також допомагав і при його будівництві».
Вшанування релігійних діячів
20 лютого 1902 р. в місті з великою помпою відзначили 25-річчя вступу на трон папи римського Лева XIII. В десятій ранку у всіх церквах міста розпочалися урочисті служби, після чого в міській театральній залі відбувся концерт. На його початку виступив відомий у місті юрист Володимир Юркевич, який підкреслив заслуги папи і його прихильне ставлення як до русинів (українців), так і до поляків. У концертній програмі взяв участь чоловічий хор, урізноманітнив дійство й виступ барона Ромашкана, чия гра на фортепіано супроводжувалася грою скрипки та гармоніки. Виступив і український хор, який заспівав релігійний гімн «Блажен муж», а після нього українською мовою виголосив промову відомий педагог, майбутній директор української гімназії Микола Сабат. Він закликав присутніх жити у мирі і згоді, не допускати міжрелігійних чвар, які несуть велике лихо для будь-якого суспільства. Його промова викликала велике схвалення публіки. Сцена була прикрашена портретом папи, квітами і хоругвами.
23 вересня 1912 р. в місті почалися урочистості на честь 300-ї річниці від дня смерті видатного теолога і єзуїта Петра Скарги (1536–1612). Відбулися служби й релігійні казання в храмах міста, з промовами виступили громадські та церковні діячі. В ході святкувань на стіну костелу єзуїтів (тепер Свято-Троїцький кафедральний собор на вул. Ґрюнвальдській, 1). повісили пам’ятну дошку, що нагадувала про цю подію. В 2016 р. її знайшли при ритті котловану у приватному секторі на тодішній вул. Українських Декабристів (з 2022 року вулиця Петра Маланюка). Ця пам’ятка була розбита на кілька частин, один верхній фрагмент взагалі втрачений.
Хай живе цісар!
У серпні 1900 р. в Станиславові гучно відсвяткували 70-річчя цісаря Австро-Угорщини Франца-Йозефа І. Урочисті заходи розпочалися 17 серпня – у переддень цісарського ювілею. Місто було прикрашене квітами і прапорами. Відбулась урочиста хода, в якій взяли участь місцеві пожежники, колійовий оркестр «Гармонія» та численні жителі міста. До святкувань долучився й військовий оркестр, який пройшовся центральними вулицями міста з музикою і ліхтариками. Майже з усіх вікон кам’яниць звисали транспаранти з зображеннями ювіляра, різнокольорові прапорці й стрічки, переважно чорно-жовті (державні кольори імперії Габсбургів), а центр міста аж сяяв від святкової ілюмінації. На Валах пускали світлові ракети і феєрверки. В закладі для старців і калік у день цісарських уродин роздали сто безкоштовних обідів для міської бідноти.
У 1908 р. місто відзначало 60-річний ювілей перебування цісаря на троні. Майже кожен будинок у центрі міста був прикрашений портретом монарха і державним прапором. Всі кошти від продажу святкових портретів ішли на користь місцевої бідноти. Місцеві українці видали певну кількість портретів цісаря додатково і продавали їх, а дохід спрямовували на користь українських національних партій. Всього було продано більше 20 тисяч (!) портретів монарха. У переддень ювілею, 1 грудня, міська рада Станиславова зібралася на урочисте засідання. Наступного дня все місто поринуло в святкові заходи –служби у храмах, ходу вулицями міста, концерти військових оркестрів. У школах і гімназіях міста відбулися урочисті ранки.
На згадку про геніїв літератури
20 листопада 1898 р. в Станиславові відбулось урочисте відкриття мармурового пам’ятника Адаму Міцкевичу з нагоди 100-річчя з дня народження поета. Станиславів у цей день був прикрашений гірляндами і прапорами, а погода – як на замовлення! – була теплою і сонячною. З раннього ранку на площу Міцкевича поспішали люди, щоб зайняти найзручніші місця для споглядання церемонії. Свято розпочалося з урочистої ходи, в якій взяло участь кілька тисяч осіб. Корпорації, цехи, школи, представники міської ради, пожежники, гості з інших міст – ця величезна хода вщент заполонила центральні вулиці міста. Потім публіка поспішила на святкові служби, які відбулися в трьох храмах міста і в синагозі. О 12 годині дня нарешті почалась сама церемонія відкриття. Професор Брила, що представляв комітет із побудови пам’ятника, виступив першим і коротко окреслив історію його створення. В урочистостях взяв участь тогочасний бургомістр Артур Німгін, чия промова неодноразово переривалася оплесками. Після церемонії відбувся бенкет у міському казино на честь творця пам’ятника – скульптора Тадеуша Блотницького. Завершився вечір святковим концертом у міській театральній залі на честь великого поета.
У грудні 1898 р. українська громада Станиславова відсвяткувала 100-річчя виходу у світ знаменитої «Енеїди» Котляревського. Святкування відбулося в міській театральній залі, сцена якої була прикрашена портретом І. Котляревського і гірляндами. Промови виголосили голова місцевої філії «Просвіти» М. Коцюба, поет О. Левицький, гість зі Львова, професор університету О. Колесса. Гості насолоджувалися концертом, основним номером якого була безсмертна «Наталка Полтавка».
17 жовтня 1909 р. в місті вшановували великого польського поета Юліуша Словацького (1809–1849). Місто було прикрашене його портретами, відбулася велика святкова хода, а ввечері глядачі оглядали драму «Мазепа», яку Словацький написав у Парижі в 1839 р. На честь 100-річчя з дня його народження на стіні колегіального костелу (тепер Музей мистецтв Прикарпаття) встановили меморіальну дошку з таким написом: «1809–1909. Юліушу Словацькому, провіснику народному в соту річницю народження – поляки міста Станиславова». Цю пам’ятку запроєктував архітектор Ян Кудельський, а виготовив відомий у місті скульптор Маріан Антоняк.
У березні 1914 р. українці Станиславова урочисто відзначили сторіччя з дня народження національного генія Тараса Шевченка. До міста прибуло близько двох тисяч гостей із навколишніх сіл і містечок, і всі вони взяли участь у святковій ході. Польськомовна преса була вражена тим, що в урочистостях була задіяна вся українська інтелігенція Станиславова! Поляки ж, як зауважувала газета «Кур’єр станиславівський», були далеко не такі активні у відзначенні національних свят, неохоче брали участь в урочистій ході й рідко вдягали національний одяг. Такий патріотизм, на думку автора замітки, має бути предметом для гордості й прикладом для наслідування.
Олена БУЧИК |
