Уродженець села Новиця Калуського району Ілля Григорович Романів, 1925 р.н., напевно, ніколи не зміг би передбачити, які круті розвороти життєвого шляху подарує йому Бог.

Походив Романів з селян-середняків, отримав професію слюсаря. В листопаді 1941 р. Ілля добровільно їде на роботу до Німеччини, де працює спочатку в м. Штеттін на цукровому заводі, а потім на суднобудівному заводі «Одерверг» слюсарем. 3 квітня 1942 р. хлопця чомусь призивають на службу в німецький військово-морський флот. Романів проходить тримісячну підготовку, присягає на вірність нацистській Німеччині і розпочинає службу рядовим матросом 5-ї німецької дивізії на мінному тральщику – Minensucher М-35[1].

На кораблі матрос з Галичини виконує обов’язки піднощика боєприпасів до зенітної установки. За хороші показники в роботі Романів неодноразово заохочувався командуванням корабля, двічі брав участь у бойових діях біля берегів Данії та Норвегії, був поранений у голову. У вересні 1942 р. за точну стрільбу Романів був нагороджений значком «Відмінний стрілець», а за бойові дії наш герой навіть отримав нагородний знак «Чорна каска».

Після капітуляції Німеччини Романів у травні 1945 р. опиняється в англо-американському таборі в м. Осло (Норвегія), а потім його переводять у російський табір для військовополонених. 18 серпня 1945 р. нашого моряка вивозять в м. Дубровка Ленінградської області, де той перебуває до січня 1946 р. Потім Романів брав участь у відбудові Біломорсько-Балтійського каналу і працював у воєнізованій охороні в м. Медвеж’єгорську до жовтня 1946 р. 6 січня 1947 р. Романів повернувся додому в Новицю, але зразу був завербований керівником боївки Калуського надрайону Голубом – Тиманчуком Петром – в ОУН як розвідник під псевдо Ярко.

Ярко забезпечував УПА продовольством, здійснював охоронні функції, повідомляв про односельців, які були нелояльно налаштовані до підпілля, та про появу військових. Проте незабаром Романіва відпустили в с. Загірочко Ходорівського району Дрогобицької області до вуйка Кузевича Івана Михайловича, де він познайомився з майбутньою дружиною Гриців Іванною Михайлівною, 1929 р.н. До речі, документи оунівці хлопцеві не віддали, а виробили йому нові в сільраді.

Вдома у Ярка не залишилося родини, а тому він відвідував в Новиці лише тітку – Раух Анну Михайлівну. Так, 8 серпня 1947 р. він заїхав у село за яблуками і грушами, і тоді оунівець Микола Рижак переказав йому наказ продати відібрані від Кучерак Юстини двоє коней. Кошти, отримані від реалізації реквізованих коней, мали бути передані на потреби ОУН.

13 серпня Романюк разом з братом жінки Ярославом Грицівим забрав коней, але 14 серпня 1947 р. яструбки арештували моряка-упівця під час перегону коней у с. Голинь. 19 жовтня 1947 р. Романів за відмінну службу на німецькому військовому кораблі та «любов до груш і яблук» був засуджений за статтями 54-1а та 54-ІІ КК УРСР на 25 років позбавлення волі.

У 1950 р. ув’язнений подавав прохання про помилування, але воно залишилося без задоволення. Романів працював на руднику «Аляскітовий» машиністом вантажної машини, «роботу виконував на відмінно, порушень виробничої дисципліни і табірного режиму не мав». Лише ухвалою військового трибуналу Прикарпатського військового округу від 18 червня 1956 р. міра покарання йому була зменшена до 10 років виправно-трудових таборів. А 27 червня 1956 р. Романіва випустили з в’язниці, він поїхав спочатку на Львівщину, але згодом проживав в м. Антрацит Ворошиловградської області.

Сергій АДАМОВИЧ

*«Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.

[1] M 35 (Minensuchboot 1935) закладено “F. Schichau Werft” в м. Ельбінг 13 квітня 1940 р. Спущений на воду 9 листопада 1940 р., вступив на бойове чергування 6 вересня 1941 р., в травні 1945 р. здався США, в жовтні 1947 р. переданий Франції, де введений в стрій як авізо-тральщик (Aviso-dragueur) “Bapaume”. Списаний з бойового складу в 1950 р., в 1952 р. в м. Бресті розібраний на метал.