У 1896 р. у Станиславові порахували крамниці, шинки, кав’ярні й ресторації. Виявилося, що їх було аж забагато як на таке невелике місто. Станом на червень того року в Станиславові діяли 76 шинків, у яких продавали пиво і горілку, 26 шинків, де наливали вино і медовуху, 13 ресторанів та закусочних, 7 готелів, 9 покоїв для сніданків, 7 кав’ярень і 11 закладів, де можна було пограти у більярд.

У 1911 р. велику сенсацію в Станиславові викликав процес, у якому був замішаний місцевий адвокат Якуб Шраттер. У 1895 р. у Львові помер граф Миколай Воланський, який володів мільйонними статками. Останні роки життя граф провів у своєї племінниці, Марії з Воланських Богуцької. Після смерті графа вона пред’явила його заповіт, за яким усе майно померлого відходило у її власність. Згодом з’явилася ще одна претендентка на спадок – Анна Воланська, яка стверджувала, що існував інший заповіт, написаний на користь її малолітніх синів. Вона намагалася довести це у суді, але в 1896 р. справу було закрито.

Мабуть, кожен іванофранківець знає, що наше місто довший час було власністю магнатів Потоцьких. Однак і на зламі ХІХ і ХХ ст. у Станиславові теж перебували чи проживали знатні особи, які залишили свій слід в історії міста. Пригоди деяких із них ставали справжніми легендами у нашому краї. Більшість таких осіб добре відома, однак були й аристократи, мало знані поціновувачам нашої минувшини. Спробуймо довідатися про них більше.

Таке визначення у низці інших прочитали жителі Хмелівки Богородчанського району та гості обласного літературно-мистецького фестивалю «Чуєш, брате мійѕ» на урочисто відкритій і освяченій пам’ятній дошці краєзнавцю, громадсько-культурному діячу, меценату і книголюбу Євгенові Паранюку. Її встановили до 95-річчя від його дня народження на фасаді школи коштом іншого мецената і також уродженця цього села — Ярослава Паранюка.

Кам’яниця на Гординського, 10 в центрі Франківська – колишня жіноча семирічна школа імені Королеви Софії 1895 року. Два роки тому з’явилася надія, що тут відкриють iHUB – коворкінг для ІТ-спільноти, а пам’ятку архітектури врятують від руйнування.

Виглядало все дуже райдужно. А закінчилося пшиком, нічим. Цього року міська влада передала будівлю під центр дитячої творчості. І що тепер?