Четвер, 2020-09-24, 2:35 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2020 » Квітень » 8 » Коли немає лікарів. Хто рятував мешканців Прикарпаття 100 років тому
9:06 PM
Коли немає лікарів. Хто рятував мешканців Прикарпаття 100 років тому

Брак тестів на коронавірус, скандали з продажем предметів спецзахисту за кордон лише підтверджують недосконалість нашої медичної системи. І тут українці вчергове покладаються на медиків і волонтерів.

А 100 років тому ситуація була ще складнішою, пише Репортер.

Один у полі

У міжвоєнний період близько 90 % лікарів жили у великих містах. Так, у Варшаві працювало більше медиків, ніж у трьох воєводствах разом – Львівському, Станиславівському й Тернопільському.

Лікарень бракувало катастрофічно. Наприклад, у 1930-х на всій косівській Гуцульщині (28 сіл) працювали чотири лікарі й чотири акушери. Не було жодної лікарні чи приватної лічниці. Загалом тоді у Польщі на одного лікаря припадало понад 3000 мешканців, а в окремих повітах – 19 тисяч! Це як би сучасний Франківськ обслуговували лише 13 медиків.

Тому обов’язки лікарів часто виконували вчителі та священники. Зокрема, вчителька й письменниця Ольга Дучимінська ночами чергувала біля хворих односельців. Освітянин Дмитро Батюк сам вивчав медицину і навіть придбав мікроскоп. Він добре знав властивості трав і використовував їх на практиці. Застосовувати лікарські рослини навчало селян і вчительське подружжя Годованських із села Церківна Долинського повіту.

Вчителі перед початком занять перевіряли, наскільки охайними є учні. Старожили часто згадують, що в дитинстві отримували указкою по пальцях за брудні руки. Також освітяни дбали про чистоту в школі, заохочували до гігієни, виховували любов до спорту. Крім того, їм не раз доводилося пояснювати, що хворим треба йти до лікаря, а не до ворожбита.

Але селян відлякувала ціна на лікування. Так, наприкінці ХІХ століття виїзд у село до хворого коштував 20-50, а вночі – 40-100 ринських (залежно від відстані). Видалення апендициту вартувало 200-300 ринських, а складніші операції – до 1000. А за день роботи в полі селянин міг заробити один ринський…

 

Лікарні в плебаніях

Велику роль у боротьбі з недугами відігравали священники. Наприклад, через розповсюдженість венеричних хвороб парохи гуцульських сіл відправляли на медобстеження усіх, хто йшов до шлюбу.

«Не маючи ніяких відомостей у лікарсь­кій ділянці, я старався намовити хворого, щоб порадився лікаря, та взагалі намагався призвичаїти селян, щоб в разі якої недуги удавалися до лікаря. Не зважаючи на це, приходилося мені дуже часто виступати самому в ролі лікаря, бо селяни мали до мене таке довір’я, що годі було не уважати їх налягань і просьбу о пораду», – згадував отець Тит Войнаровський.

Найчастіше він використовував хінін, каву та звичайне самонавіювання. До нього зверталися навіть здалеку. Серед пацієнтів Войнаровського було й чимало інтелігентів, зокрема відомий адвокат Євген Олесницький.

Парох Комарників Турківського повіту Василь-Саламон Щасний відкрив аптеку, де місцеві за символічну плату купували препарати. Він займався цією справою понад 30 років. Донька священника села Тишківці на Городенківщині Ольга Шухевич організувала у батьківській хаті невелику лікарню. Там вона безкоштовно допомагала селянам. Схожа лікарня діяла і в оселі отця Івана Онуцького з села Підвербці.

Інколи дружина священника була єдиною в селі, хто вмів надавати першу допомогу. Письменниця Лідія Лугова згадувала, що її мати лікувала дітей за підручниками з медицини Сильвестра Дрималика* за допомогою домашньої аптечки.

«В нашому селі, як і в інших, – писала Лугова, – в тому часі була велика смертність жінок при породах. Мати радила спровад­жувати іспитованих повитух, і дійсно згодом такі фахові повитухи приїздили з Бурканова й Вишнівчика**. Зимою діти мерли найбільше від простуди. Мати вчила жінок класти «баньки» проти «кольок».

Загалом, домашні аптечки були практично у кожній плебанії. З часом їх почали закуповувати й місцеві кооперативи.

Низький рівень медицини й бідність селян сприяли створенню кооперативних лікарень – «Кооперативів здоров’я». Перший такий заклад заснували 24 грудня 1936 року в селі Ременів на Львівщині, другий – 14 лютого 1937 у Боднарові Станиславівського повіту. Він охоплював 16 сіл Станиславівського й Калуського повітів. Головою наглядової ради став місцевий священник Юліан Кочержук, а заступником – парох Майдану Степан Яськевич. У Боднарові допомогу селянам надавав агроном Микола Дяченко – брат відомого пізніше повстанського поета Михайла Дяченка (Марка Боєслава). Він мав медичну літературу, сам виготовляв краплі та мазі.

 

Для убогих – безплатно

Є численні приклади самовідданої праці медиків. Так, добру пам’ять про себе лишив головний лікар Станиславівського цивільного шпиталю (нині перша міська лікарня на Мазепи) Георгій Конкольняк. У 1892 році він став заступником бургомістра й боровся з тогочасною епідемією холери. На жаль, у 1902 році занедужав на тиф і помер. До речі, саме завдяки його активній позиції місто отримало чудовий парк на сучасній вулиці Шевченка.

Убогих пацієнтів і сиріт безплатно лікував окуліст Ярослав Грушкевич. Він вважався дуже добрим фахівцем, адже практикував у клініках Берліну, Відня та Праги. У часи ЗУНР працював у військовому шпиталі у Станиславові. Викладав гігієну в українській чоловічій гімназії. Довгі роки був єдиним очним лікарем-українцем у Галичині.

Лікар і меценат Володимир Янович також часто виїжджав до важкохворих у села, виступав із санітарно-гігієнічними доповідями у читальнях.

Щотижня безкоштовно приймав пацієн­тів у своїй клініці на вулиці Камінського (Франка, 17) відомий хірург і гінеколог Ян Гутт. За це в народі його називали «добросердним Ясем».

Славу народного лікаря мав і Мар’ян Панчишин. Власним коштом він обладнав і відкрив у своєму будинку у Львові перший український протитуберкульозний диспансер, купив для нього рентгенівський апарат. У 1929 році лікар заснував Українське гігіє­нічне товариство, яке видавало популярні медичні брошури та допомагало бідним.

Оксана Дрогобицька, історик, ПНУ

* Очевидно мається на увазі «Порадник лікарський у всіх недугах людей» (1921) Сильвестра Дрималика. Посібник призначався для сільської інтелігенції.
** Нині села Теребовлянського району Тернопільської області.


Переглядів: 41 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020