Вівторок, 2019-10-22, 1:54 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Січень » 15 » Коротка хроніка
7:12 PM
Коротка хроніка
31 грудня 1934-го своїми першими експонатами заявив про своє існування новостворений коломийський музей. Це стало можливим завдяки подвижницькій діяльності його ініціатора і засновника, ревного поціновувача й збирача старовини Володимира Кобринського. Так, мабуть, хотіло саме провидіння, аби справу свого стрийка о. Й. Кобринського продовжив його внучатий небіж. У цьому випадку спрацювали не лише гени, але й святий патріотичний обов’язок. Багато відтоді спливло води у Пруті, перегортаючи, наче річкові валуни, світлі і темні сторони зі щоденного музейного життя в контексті світових історичних колізій.
А передувала події національного становлення й самоствердження хвиля виставкового руху, яка на теренах Галичини набирала сили, давала поштовх до предметного вивчення й зберігання найцінніших експонатів. 4 вересня 1880 р. колегія коломийської філії товариства ім. М. Качковського погодила зорганізувати видовищне регіональне самобутнє представлення. Ним мала стати рільничо-промислова (в інших документах – господарсько-промислова чи господарського промислу) виставка. Згаданий вище отець Йосафат зі звичайного мишинського пароха стає враз відомим на Галичині культурно-громадським діячем, докладаючи зусиль до організації заходу. До кола його однодумців увійшли: вчителі Т. Фандарас з Космача, М. Колцуняк з Ковалівки, В. Юрченко, а також письменник С. Витвицький з Жаб’я, М. Білоус, А. Блонський, С. Трембицький. У тогочасному коломийському часописі «Весна» було опубліковано програму із закликом до містян та селян надсилати на адресу комітету власноручні вироби. А вже 14 вересня спеціально для виставки, яка розміщувалася на площі побіч вулиці Кривої (тепер пл. Шевченка), побудували великий дерев’яний павільйон, поділений на два відділи, де експонувалися: 1. Землеплоди: а) рослини; б) копалини. 2. Знаряддя: а) господарське; б) домашнє; в) садівниче; г) пасічницьке. 3. Домашні промисли: а) харчові продукти; б) напої; в) рукодільні вироби з вовни, шкіри, дерева, соломи; г) гончарські. 4. Тваринництво. 5. Мистецтво: а) малярство; б) друкування, літографія, фото; в) палітурництво; г) різьбярство; г) жіночі ручні вироби; д) шкільництво. Окрім самого павільйону були майстерно складені ще дві прибудови для техніки й тварин. Так, Отинійський завод репрезентував сільськогосподарські машини, як і церковні дзвони…
Цікаво, що майже аналогічну грандіозну виставку з етнографії підготувала в переддень, 15 вересня, польська громада міста. Цю пропозицію висловив професор історії місцевої гімназії Леопольд Вайгель. Її організатором виступив Чорногірський відділ Татринського товариства у Коломиї, заснованого тут трьома літами назад. Для таких цілей було створено оргкомітет, до складу якого ввійшли Владислав Пшибиславський – дідич з Чортівця, колекціонер археології, він же й голова. Його заступником був Іван Григорович з Жаб’я, управитель, любитель і збирач гуцульського фольклору. Секретарем обрали Маврикія Гловацького, а Юрія Шимлянського – скарбником. Науковими аспектами виставки займався Оскар Кольберґ (1814-1890) – відомий польський етнограф, фольклорист, музикознавець, невтомний дослідник покутської давнини. Акція відбувалася під протекцією графа Володимира Дідушицького (1825–1899) – організатора господарського і культурного життя в Галичині, засновника однойменного природничо-етнографічного музею у Львові. Всього було задіяно півтора десятка осіб. Окрім того, не обходилося і без тих громадян, які з патріотичних міркувань теж підставили своє плече. Ними були професор місцевої державної гімназії ім. Казимира Ягейлончика Теодор Чуленський, Петро Гірш з Шешорів, живописець Тадей Рибковський, голова управи Костянтин Сивіцький. Виставка охоплювала, окрім коломийського, периферію ще п’яти повітів: Борщівський, Городенківський, Косівський, Снятинський, Заліщицький. Для експозиції було зібрано й підготовлено майже 10.000 предметів. Усе це стало результатом великої організаційної, збиральницької та науково-дослідницької праці. Тут також було зведено дерев’яні конструкції, але вже в тіні центрального парку, що на вулиці Зеленій, на кутку Курцвайлівка (нині центральний парк ім. К. Трильовського). Сам проект тоді обійшовся в 1.300 золотих ринських, як по тих часах – великі гроші. Автор задуму – інженер Вільгельм Шаєр. У спроектованій будівлі, яка не збереглася до нашого часу, відчувався вплив швейцарських традицій дерев’яної архітектури, що, власне, й викликало критику у містян, одначе мета акції виправдовувала засоби.
Характерної зацікавленості заходові надавав протокольний візит цісаря зі своїм почтом до міста над Прутом. Зранку того дня дощило. На честь їхнього перебування на етнографічній польській виставці в турецькому шатрі, яке, здається, не мало жодного зв’язку з етнографією Покуття, стояло погруддя Яна ІІІ Собіського і монументальна скульптура чинного монарха поруч зі своєю живою копією. Монархові надто припали до душі роботи Юрія Шкрібляка (1822-1884), який був засновником школи гуцульської різьби. Імператор особисто вручив майстрові спеціальну грошову премію. Навіть донині не згасла народна бувальщина про те, що замилувавшись Шкрібляковими виробами, цісар поцікавився, чим би він міг допомогти здібному гуцулові, щоб покращити його умови праці, на що Шкрібляк осмілився попрохати: «Пустіть-ми сина Миколу з войска». Прослуживши всього три місяці, парубок і справді згодом повернувся додому. Однак це мало вплинуло на родинний добробут. Батько так і помре голим і босим, вкривши своє ім’я безсмертними символами на рахвах, скриньках, тарелях, трійцях-поставниках... А що ж Микола? Він, як один з продовжувачів Шкрібляківської справи і гуцульських традицій, пристарав собі з Відня небачений ніким серед горян фабричний токарний верстат і продовжував дивувати всіх своєю майстерністю.
Проте повернімося до самої виставки. Місцеві аматори відіграли перед Габс­бурґами виставу гуцульського весілля, а також невеличку концертну програму. На честь відвідин цісарем виставки львівські ливарники з фабрики Шапіра виготовили на замовлення символічний ключ від міста, бронзові та срібні медалі майстра Г. Схапіра. На них у центрі кола (діаметр 35 мм) красувався викарбуваний по-польськи напис: «Виставка етнографічна в Коломиї дня 15 вересня 1880 року», а по периметру: «Вшанована відвідинами монарха Франца Йосифа І». На звороті розміщено тодішній герб Коломиї. З такої нагоди тодішню вулицю Зелену перейменували. Відтоді вона ще майже сорок років мала назву Франца Йосифа (тепер бульвар Лесі Українки).
На презентацію української рільничо-промислової виставки першу особу держави привезла карета барона Ромашкана в ескорті з наслідниками престолу. «Примітити належить», – писалося у львівській газеті «Діло», – що шляхта окресна демонстраційно не супроводжувала цісаря-татка на руську виставку». Але й без цього все виглядало настільки колоритно, що вартує бодай часткового описання.
Так, рівно о 12-ій перед полуднем на вежі Святомихайлівської церкви задзвонили дзвони, оповіщаючи, що його цісарсько-королівська достойність вшанувала увагою й русинів. А на площі вздовж Кривої яблуку ніде було впасти. До головного павільйону дівчата в національній ноші утворили ніби живу алею, встеляючи її квітами. Ліворуч від них стояло місцеве професорство і актори української сцени. Під самими свіжотесаними з дерева стінами з обидвох боків вишикувалося духівництво, представники міської інтелігенції, селяни… Чверть на другу три сотні кінних гуцулів рушили назустріч урочистій процесії. Цій екзотичній кавалькаді постоли кроїли найкращі брустурські майстри, в Річці виправляли череси, в Ясенові розцяцьковували кептарі... На такі витрати уряд виділив матеріальну компенсацію у розмірі 2.300 золотих. За ним пересувалося кільканадцять замаєних підвод. При вході на територію виставкового майдану цісаря вітали проректор акції Агапсович і голова філії товариства ім. М. Качковського о. Левицький. В часі оглядин гімназійна молодь і актори співали народний гімн, а трійко дівчаток вручили «батькові народів» великий букет квітів. Проте тільки десять хвилин пробув тут цей визначний європейський правитель. Одначе він встиг перекинутися кількома вітальними фразами з отцями Левицьким і Наумовичем, похвалити малярський доробок К. Устияновича, зокрема і кераміку Олекси Бахматюка (1820-1882), якого, до слова, польські організатори, за звичкою, переписали по-своєму, а саме на Александра Бахмінського. У нього й було замовлено небачену досі, розмальовану кахлеву піч в незмінному стилі народного примітивізму. Згодом вперше за всю довгу історію міста таку велику кахляну «бандеролю» було спроваджено до Відня. А на згадку залишився іменний підпис августійшої особи у пам’ятній книзі відгуків і золоте перо, а також – поштівка рекламного характеру та каталог М. Туркавського. Наступного дня тут побував архі­князь Райнер, який придбав кільканадцять творів українських майстрів. Так, це справді була подія, яка в культурно-мистецькому плані сколихнула найвіддаленіші куточки не лише «королівства Ґаліції й Володимерії», але й імперії в цілому. За перший день виставку відвідало майже 1.000 осіб.
Коли спецпотяг його величності долав буковинські простори, у Коломиї відбулися восьмі «генеральні» збори товариства ім. Качковського для підбиття своєрідного підсумку цього широкомасштабного дійства й створення програми спільних дій на майбутнє. Для продовження розпочатої справи було вирішено викупити площу на тій же вулиці Кривій, де розміщувалася українська етнографічна виставка. На наступному сході голова місцевої філії товариства о. Левицький запропонував звести на цьому місці гідну для подібних заходів будівлю, щось на зразок універсального українського Народного дому. Перші датки під порцеляцію ґрунту склали до скарбниці товариства сто золотих.
Василь Нагірний, член НСЖУ
Новини Коломиї

Переглядів: 489 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019