У міжвоєнному Станиславові елітою злочинного світу вважалися так звані «кіндери» чи, як їх ще називали, «кіндери львівські». Кожен злочинець прагнув бути на них схожим, а головною відмінною рисою «кіндера» був гонор, пише Західний кур’єр.

Вкрадені гроші «кіндер» ніколи не використовував лише на власні потреби, а завжди виділяв певну суму для пожертв на користь калік і жебраків.

Таке благородство було рідкістю серед звичайних станиславівських злочинців, бо в ньому таїлася й певна небезпека. Поліція могла звернути увагу, що якийсь там добродій роздає надто щедру милостиню жебракам перед церквою.

Такого благодійника інколи навіть затримували «для з’ясування особи», і таким чином виходила на яв його причетність до крадіжки. Крім того, не в правилах «кіндера» було опускатися до дрібної крадіжки, він ішов лише на «справи», де був шанс привласнити десятки, якщо не сотні тисяч злотих.

Словом, це були «інтелігентні» злодії, які розумно та скрупульозно планували свої напади і добре знали, як і де зберігати свою здобич. Всі міські жебраки й бідаки як могли сприяли «кіндерам», бо сподівалися отримати від них якусь дещицю здобичі.

Найбільшим «досягненням» вважалося пограбування банків. Багато «кіндерів» займалися подорожнім грабунком.

Вони елегантно вдягалися, купували квитки у вагони першого класу і відстежували, хто з пасажирів багатший і, ймовірно, віз із собою велику суму грошей. З такими подорожніми «кіндери» намагалися завести розмову і заприятелювати. В процесі розмови жертву пригощали сигаретою з наркотичною речовиною.

Після того, як багатій засинав, його гроші перекочовували до «кіндера», який після того швидко залишав потяг – нерідко через вікно. Серед «кіндерів» панувала солідарність, вони нерідко рятували одне одного від небезпек і ділилися здобиччю.

Підготувала Олена БУЧИК