Життя і діяльність видатної української письменниці і громадської діячки Лесі Українки тісно пов’язані з Галичиною, зокрема з Гуцульщиною. Серед чарівної карпатської природи Леся Українка не лише лікувалася, а й зустрічалася з цікавими людьми, багато читала й працювала над творами, пише “Західний кур’єр” з посиланням на сторінку Косівської центральної міської бібліотеки.
“Інформацію про наш край Леся отримувала з розповідей своєї матері, письменниці Олени Пчілки, дядька М. Драгоманова, які підтримували тісні зв’язки з громадськими діячами Галичини, а також — з літературних творів. Цікавилася поетеса і гуцульськими вишивками, які зберігалися у домі її матері, – йдеться у публікації на сторінці Косівської центральної міської бібліотеки.
Український фольклорист М. Бучинський надіслав Олені Пчілці гуцульські вишивки з описом 42-х узорів та поясненнями способу вишивання і крою жіночих і чоловічих сорочок. Цей матеріал письменниця використала для видання «Альбому систематичного впорядкування узорів малоруської орнаментики» (1876 р.)”.
Одним із перших видавців, критиків і популяризаторів творів Лесі був уродженець міста Косова Михайло Павлик. Він познайомив двох письменниць — Лесю Українку і Ольгу Кобилянську.
Навесні 1901р. Леся Українка поїхала в гості до О. Кобилянської у Чернівці. Обидві письменниці потоваришували. У кінці червня цього ж року поетеса разом із Климентом Квіткою їде на лікування до Буркута через Вижницю, Кути, Косів, Яворів, Криворівню.
“Серед чарівної карпатської природи Леся Українка не лише лікувалася, а й зустрічалася з цікавими людьми, багато читала й працювала над творами «Одержима» та «В пущі». Вона написала тут кілька поезій, в яких висловила своє захоплення красою Карпат”.
Під час перебування в Буркуті поетесу відвідав І. Франко. К. Квітка записав тоді 32 народні пісні з вуст Каменяра. Повертаючись з Буркута, Леся Українка через несприятливу погоду на кілька днів затрималась в с. Довгополі, де зустрічалася з Василем Стефаником. Друга їхня зустріч відбулася у вересні 1903 р. в Полтаві під час відкриття пам’ятника І. Котляревському.
Перебуваючи деякий час у Вижниці, а це майже 2 місяці, Леся Українка їздила берегом Черемоша, об’їздила все містечко. Покидаючи Вижницю, письменниця написала на згадку такі слова: «В інші гори я полину, але спогад не покину по зеленій Буковині, по привітній господині. 27. VII. 1901». З Вижниці гості через Кути і Косів проїхали до Яворова, де Леся зупинилася у родини Окуневських, з членами якої була знайома.
“Громадськість нашого краю завжди виявляла зацікавленість до перебування Лесі Українки в Галичині, зокрема на Гуцульщині. Адже спілкування з письменницею мало великий вплив не лише на тогочасну інтелігенцію, а й на простих трудівників. На честь Лесі Українки та її перебування на Прикарпатті в кількох місцях встановлені пам’ятні знаки”.
Образ Лесі Українки увічнювали на полотні і галицькі, і наддніпрянські майстри пензля: це відомі художники Іван Труш і Фотій Красицький (племінник Т. Шевченка).
Ще за життя славетної поетеси окремі її поезії поклали на музику Микола Лисенко та галицькі композитори Денис Січинський («Не співайте мені сеї пісні») і Ярослав Лопатинський («Калина», «Нічка тиха і темна була»). Ці твори часто виконували на концертах і були відомі галичанам.
Леся Українка впродовж свого життя виступала за культурне єднання Галичини і Наддніпрянщини.
Більше дізнатися про культурні та громадські зв’язки Лесі Українки з Гуцульщиною ви зможете, якщо завітаєте до Косівської центральної міської бібліотеки. Завжди раді зустрічі з вами!
У. КНИШ, провідна бібліографиня Косівської ЦМБ | 
