Лікарні старого Станиславова - 24 Квітня 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Неділя, 2016-12-04, 6:15 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
 
Архів новин
Головна » 2015 » Квітень » 24 » Лікарні старого Станиславова
6:34 PM
Лікарні старого Станиславова

Якщо старовинні аптеки міста не обділені увагою краєзнавців, то про стаціонарні медзаклади чомусь ніхто не пише. Несправедливо! У Станиславові ХІХ століття було цілих три лікарні. Враховуючи невелику кількість населення, це не так вже й мало. Звалися старі лікарні на військовий манер – шпиталями.

Двісті років військової медицини
Від часу заснування Станиславів був приватним містом і належав магнатам Потоцьким. Його останній власник Антон Прот збанкрутував і не зміг вчасно сплачувати податки. У 1801 році місто в нього забрали через борги і передали державному Релігійному фонду. Невдовзі у палаці Потоцьких розмістили військовий шпиталь.
Для потреб медзакладу австрійці ґрунтовно перебудували колишню панську резиденцію. Дехто з архітекторів навіть вважає, що знамениту парадну браму з лицарями поставили не Потоцькі, а військові медики.
Рішення облаштувати шпиталь виглядає цілком логічним, адже у місті дислокувались 58-й полк піхоти та вербувальна команда. У 1847 році цивільне населення Станиславова становило 10 866 осіб, а військових було 1600 – більш ніж кожен десятий.
Спочатку медики використовували для своїх потреб триповерховий палац у глибині подвір’я та два флігелі обабіч входу. У 1895-му звели двоповерховий корпус ліворуч.
Роботи лікарям додалось у Першу світову. Тоді у шпиталі почергово змінювали один одного австрійці та росіяни. Поранених було так багато, що довелося відкривати додаткові «філіали». Під військово-медичні потреби віддали будинки реальної школи, монастиря василіянок і школи на Шопена.
У часи ЗУНР у Станиславові працювали два військових шпиталі. Одним керував українець Осип Маланюк, іншим – єврей Теофіл Бардах.
Поляки не стали перепрофільовувати заклад. На старому фото видно купку польських жовнірів, які стоять за брамою з вивіскою «Шпиталь військовий Станиславів». Цікаво, що у 1922 році директором закладу став Тадеуш Ольшанський, батько і тезка відомого мемуариста.
За совітів у місті містився штаб 38-ої армії та багато інших частин. Тоді у колишньому палаці було терапевтичне відділення, у лівому флігелі – інфекційне, у правому – шкірно-венеричне, у двоповерхівці, що вглибині – хірургічне.
У вільній Україні шпиталь теж працював. Правда, не довго. У 2004 році у Міноборони вирішили, що заклад країні вже не потрібний, приміщення задешево віддали приватній фірмі Олега Бахматюка. І що там зараз?..

Імені ерцгерцога Фердинанда
Якщо військові мали де лікуватись, то цивільним із цим було сутужно. Звичайно, у Станиславові були приватні лікарі, деякі навіть влаштовували у власних помешканнях щось на кшталт міні-стаціонару, але коштували їхні послуги дорого.
Прорив у медичній галузі стався завдяки старанням окружного старости Казимира Мільбахера. Він ініціював спорудження міської лікарні та збір коштів. Її збудували у 1841 році, коли Мільбахера перевели на іншу посаду.
Історик Венедикт Площанський пише, що «розташована вона за містом, при Лисецькому гостинці. Це велика триповерхова споруда, збудована за допомогою тутешніх міщан і довколишніх поміщиків і названа при відкритті в 1842 році іменем колишнього губернатора Галичини Фердинанда д’Есте. Щороку тут отримують опіку і допомогу майже 300 хворих».
Споруда цивільного шпиталю дійшла до наших часів. Тепер це головний корпус центральної міської клінічної лікарні на Мазепи, 114.
Наректи заклад іменем цивільного і військового губернатора Галичини було вдалим ходом місцевої влади. На лікарню з такою назвою влада не могла шкодувати грошей. Ерцгерцог Фердинанд походив із родини Габсбургів і доводився родичем пануючому монарху. Під час наполеонівських війн зарекомендував себе непоганим полководцем. Галичиною керував лише формально. «Млявий, обмежений та впертий. Керувати не любив і не вмів», – таку характеристику дали йому сучасники. Втім до історії тутешньої медицини він таки увійшов.
Щорічну кількість пацієнтів Площанський, напевно, занизив. З самого початку «Загальний шпиталь імені ерцгерцога Фердинанда» був розрахований на 120 ліжок. У 1870-му ним керував лікар Войцех Торчинський, фонд закладу дорівнював 63 467 злотих ринських, а річний прибуток становив 16 404 злотих. У штаті були три лікарі (серед них терапевт і хірург), сторож, два санітари і дві медсестри. Лікувалися тут мешканці усього повіту, а не лише міста.
Фінансовий стан шпиталю щороку покращувався. Так, напередодні Першої світової статутний капітал перевалив за 100 тисяч, а «наварили» медики аж 78 662 монет.
Спочатку заклад підпорядковувався міській ґміні, пізніше належав до шпитального комітету. У 1905-му тут пролікувалися 2957 осіб, з яких померли 99. Знач­ну частину хворих (близько 700) становили хворі на сифіліс.
Після Другої світової тут працювала центральна міська лікарня на 250 ліжок. 1 квітня 1949 року її перетворили на обласну. Після спорудження нового комплексу на Пасічній більшість підрозділів перебралися туди. Остаточно старі корпуси на Мазепи обласна медицина передала центральній міській лікарні в 1996 році.

Дешево і кошерно
У ХІХ столітті євреї становили понад половину населення міста. Крім численних синагог, громада спромоглась і на закладання «ізраелітського шпиталю». Він запрацював у 1845 році. Заклад був невеликий, на 30 хворих.
Якщо християнський шпиталь щороку збільшував свої фонди, то «закладовий фундуш» єврейської лічниці постійно становив 10 000 злотих ринських. Головним жертводавцем став місцевий купець Йоель Гальперн, який заповів на нього 20 % своїх статків.
У старих записах очільником закладу значиться «преложоний», тобто виборний старійшина. Історик Площанський зазначає, що настоятелем був голова єврейської громади. Скоріш за все йдеться про адміністративне керівництво, адже навряд чи очільники кагалу мали медичну освіту. Найдовше керував шпиталем Ісак Ланди, що згадується між 1870 і 1882 роками. Можливо, він був родичем міщанки Хани Ланди, чия кам’яниця колись ділила нав­піл Вічевий майдан.
Збитковим заклад не був, про що свідчить статистика річних прибутків – 2677 злотих у 1882-му та 3423 – у 1892 році. При очевидному фінансовому прогресі дивним виглядає зменшення кількості ліжок – із 30 при закладанні, до 24 напередодні Першої світової.
У 1924 році тут пролікувалась 361 людина, 192 чоловіки і 169 жінок. 41 пацієнт походив з інших ґмін. Загалом за рік лікарня закрила 6579 ліжко-днів. Лікування було безкоштовним і покривалося з пожертв благодійників, серед яких виділялася родина Гальпернів. Усіх пацієнтів годували кошерною їжею. Мало того, якщо єврей потрапляв до загального міського шпиталю, йому доставляли кошерне харчування з юдейської лікарні.
Після реконструкції 1935 року закупили нове обладнання та збільшили кількість ліжок до 60.
Де містився шпиталь? Перше місце невідомо, а в 1862 році євреї купили земельну ділянку на Тисменицький. Нині це відповідає перехрестю Незалежності й Мельника. Вони спорудили гарний двоповерховий будинок, де, крім лікарні, містились притулок старців і невеличка синагога. За часів СРСР там діяла стоматполіклініка. У квітні 1975-го споруду знес­ли, аби розширити проїзну частину. Як виглядав будинок, довідаємось з фотографії Романа Білана. Чоловік колекціонував поштівки з видами старого Станиславова. Зображень єврейського шпиталю не мав, отже вирішив сам сфотографувати його для нащадків. І добре зробив.

Іван Бондарев


Переглядів: 135 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016