В Івано-Франківську вийшла друком книжка краєзнавчих студій Євгена ПРОНЮКА «Пам’ятати вічно» – уродженця села Клубівців на Тисмениччині, студента Прикарпатського національного педагогічного університету ім. В. Стефаника. У виданні, редактором якого є знайомий нашим читачам літератор Йосип Карпів, висвітлено український визвольний рух у рідному селі автора від 1928 року – часу створення товариства «Луг» – до 1951-го. Як зазначено в анотації до книжки, в ній «окрему увагу приділено діяльності Клубовецького куща самооборони (1944 – 1951), Клубовецької сільської станичної ОУН (1938 – 1947) та біографіям учасників націоналістичного руху. Книжка доповнена унікальними фотографіями та архівними документами ОУН (р), СБ ОУН, КК та НКВС, МВС і КДБ Станіславської (тепер Івано-Франківської) області».
Я не раз мав можливість слухати публічні виступи цього натхненного клубовецького юнака – чи під час різних сільських заходів, чи біля криївки на околиці села – і щоразу був захоплений його відповідальним ставленням до кожного означеного факту, до оцінних дослідницьких суджень, до бажання донести новизну до людей, а також серйозністю, а не поверховістю його висновків тощо. Отже, Є. Пронюк ще до навчання на істфаку і видання своєї першої дослідницької книжки, на моє переконання, вже був поважним літописцем і популяризатором клубовецької доблесті.
– Темою українського визвольного руху, зокрема на теренах Клубівців, я зацікавився ще у десятому класі, – розповів Є. Пронюк в ексклюзивному коментарі «Галичині». – А через рік я вже серйозно досліджував цю тему з використанням архівних джерел. Річ у тім, що тема української доблесті у часі визвольної боротьби у нашій родині була і залишається на почесному місці. Одного брата моєї прабабусі Марії розстріляли 1941 р. у Дем’яновому Лазі, другий брат був вояком УПА, потрапив у полон і був засуджений на 15 років таборів, а першого бабусиного чоловіка розстріляли теж 1941-го під час відступу більшовиків... Чимало моїх родичів були чи дивізійниками, чи січовими стрільцями, або воювали в УПА, армії УНР тощо. Якщо говорити про мої зацікавлення у старших класах школи, то це був анархічний збір інформації, тобто робота без кінцевої мети. А коли почав працювати в архівах, то зрозумів, наскільки інформація про часи визвольної боротьби унікальна, і відтак переконав себе, що потрібно про такі речі писати. Я старався виступати, хотів, щоб бачили мене і мою працю та її результати. Але книжка – то зовсім інше, ніж публічні виступи. Бо одна справа – почути, а інша – взяти до рук книжку й самостійно її прочитати.
У виданні я окреслюю перебіг визвольної боротьби у Клубівцях та навколишніх селах. А основну увагу приділив боротьбі Клубовецького куща самооборони, бо то була унікальна партизанська група, яка протягом тривалого часу нікому не підпорядковувалась – ні ОУН, ні УПА. Чимало моїх родичів боролися свого часу у складі цього підрозділу, створеного центральним пропагандистом ОУН Іваном Івасівим, активним учасником визвольного руху в селі. Кущ сповідував ідеологію націоналізму, а останній його провідник – уродженець Тисмениці Григорій Волощук загинув 1951 року в Клубівцях у криївці, яка була останньою з діючих на Тисмениччині і яку в наш час відновили.
В основі краєзнавчих студій – кореспондовані мною спогади жителів і колишніх учасників підпілля, а також використані архівні джерела. Я опрацював до 30 справ у різних архівних установах, багато студіював у бібліотеках. Але хочу констатувати, що літератури про УПА дуже мало. Над книжкою я працював три роки. І мені дуже важливо, щоб її було належно представлено...
Перше анонсування краєзнавчого видання «Пам’ятати вічно» відбулось у бібліотеці Клубівців. Якщо згаданого педагога, краєзнавця й поета Й. Карпіва із цього села за його велику подвижницьку працю я називаю «покутським літописцем», то Є. Пронюка за дослідницьку сміливість і віру – «літописцем клубовецької доблесті».
Ігор ЛАЗОРИШИН |
