Персоналістика – це віддавна пріоритетний напрям наукових досліджень письменника і вченого, професора, заслуженого діяча науки і техніки України, завідувача кафедри українознавства і філософії Івано-Франківського національного медичного університету Володимира КАЧКАНА. Ось і ця осінь сповнена дарами його інтелектуальних напрацювань. Свого часу у столиці він опублікував пошуково-джерелознавчу книгу «Пастори Слова (українські письменники, вчені, митці, громадські діячі – вихідці із священицьких родоводів)». Відтоді минуло десять років, але автори видання (співавтором його виступив син В. Качкана Олег) продовжували пошуки визначних імен. І ось з’явилося друге, доповнене 364-сторінкове видання означеної книжки, яке побачило світ у видавництві «Місто НВ» в Івано-Франківську.

На хуторі Бескид, що розташований неподалік села Копанки Калуського району Івано-Франківської області, проживають приблизно 30 сімей лемків, яких відповідно до угоди між польською та радянською владами депортували з Польщі у 1946 році. Тут живуть як діти й внуки насильно виселених із території Закерзоння українців, так і ті, хто ще пам'ятає гуркіт "евакуаційних" товарняків.

Кореспонденти Суспільного відвідали хутір, щоб зібрати спогади мешканців про депортацію, а також розповісти, як бескидяни та їхні родичі, які стали жертвами одного з наймасштабніших етноцидів XX століття, бережуть пам'ять про рідні землі.

Військові меморіали і поховання Першої світової війни — наша спільна європейська історична спадщина.

Громадська організація "Memento bellum" (Ужгород) мала велику честь з 2020 року бути одним із координаторів і організаторів реалізації проєкта з реконструкції і будівництва пам′ятника воїнам, полеглим у Першу світову війну у червні 1915 року при звільненні Галичини від російських військ.

Просвітяни, представники громадськості обласного центру, рідні і близькі вшанували пам’ять українського патріота, вчителя, священника о. Антона ПУТЬКА з нагоди 100-річчя від дня його народження.

Антін прийшов на світ 26 серпня 1922 р. у селі Княгинині, яке згодом стало частиною нинішнього Івано-Франківська, дожив до глибокої старості – 90 літ. Він залишив по собі добрий слід на землі вагомим внеском у пробудження національної свідомості прикарпатців, відродження культури й духовності нашого народу, невсипущою громадською активністю, тим, що як педагог у часи «імперії зла» прищеплював учням почуття національної гідності, виховав і своїх дітей справжніми українцями.

5 липня 1937 року мешканець Станиславова, 70-річний візник Казрій Шваґер, був присутній на похороні на місцевому цвинтарі. Після того, як поховання завершилося, він заради жарту влігся на катафалку.

Учасники похоронної церемонії оцінили його чорний гумор і почали питати, чи не підбирає він катафалк для себе. На що пан Шваґер, чоловік немолодий, але ще міцний, життєрадісно відповів, що не боїться катафалків, а до смерті завжди готовий.