Вівторок, 2019-09-17, 7:47 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2013 » Червень » 27 » Портрет невідомого
9:34 PM
Портрет невідомого
Серед картин в експозиції Музею мистецтв Прикарпаття привертає увагу «Портрет духовної особи». Хто цей чоловік? «Репортер» спробував ідентифікувати його самостійно.

Кавалер Великого Хреста
Крім того, що це духов­на особа, зачіпкою стали кавалерські регалії – масивний орденський ланцюг і зірка. Переглянувши кілька книжок з фалеристики, встановили – це орден святого Стефана. Він був заснований австрійською імператрицею Марією Терезією у 1764 році. Орден мав три ступені: кавалер Великого Хреста, командор, лицар. Тільки володар найвищого ступеню, кавалер, мав право носити золотий ланцюг із хрестом. Згідно з орденським статутом, тих кавалерів не може бути більше 20 осіб. Кожен із них ще мав довести свою шляхетність як мінімум у чотирьох поколіннях. Отримання нагороди автоматично давало звання тайного радника, а давали її за заслуги на цивільному поприщі. Навіть девіз ордена у перекладі з латинської звучить як «Суспільне визнання заслуг».
Отже, священик на портреті явно не був провінційним ксьонд­зом. Як мінімум – єпископ, а може, архієпископ. Орден – австрійський, Галичина увійшла до складу імперії в 1772 році. Припустімо, що на картині зображено львівського архієпископа. На цей період припадає служіння трьох священиків: Вацлава Сєраковського (1760-1780), Фердинанда Кіцького (1780-1797), Каетана Кіцького (1797-1812).
Перший дістався австріякам «у спадок» від польської корони. Стосунки з новою владою в нього не склались і навряд чи його нагородили б однією з найвищих відзнак імперії. На портретах він також зображується з орденом, але то польський орден Білого Орла. Архієпископ Фердинанд Кіцький був австрійським висуванцем і кавалером Великого Хреста, проте на портрет із нашого музею він не дуже подібний.
Залишився останній кандидат, Каетан Кіцький. Інтернет – Google – Kajetan Ignacy Kicki – пошук у картинках – він! Є орден, обличчя схоже, навіть поза подібна. Але для остаточного підтвердження треба переглянути документацію на портрет.

Його купили у Рогатині
Потративши певний час на оформлення дозволу, нарешті потрапляємо у фонди Музею мистецтв Прикарпаття. Вони містяться у старовинному будинку ХVIII століття на Галицькій, 41.
Заступник директора з обліку і зберігання музейних цінностей Віктор Доскалюк показує інвентарну картку портрета, яку ще у 1984 році склав знаменитий франківський мистецтвознавець Віктор Мельник. Що там? Полотно, олія, 27,5 х 23 см. Далі цікавий опис. Наведемо його повністю:
«Камерний тип портрета представляє поясне зображення католицького єпископа, який стоїть, спираючись на стіл правою рукою в повороті праворуч. На ньому білий хітон з мережаними манжетами. Поверх нього – сіра пелерина з капюшоном та червоною підкладкою. З під вузького білого комірця звисають дві короткі чорні стрічки. В піднятій до пояса лівій руці – оздоблений камінням хрест. Середній палець лівої руки доторкується кінчика хреста, що ним закінчується великий нашийний орден.
Видовженої форми обличчя – чисто поголене, з рум’янцем на щоках. Кінці сивого волосся завинуті у локони. В лівому нижньому куті на столику лежить книга і єпітрахіль. Тло безпредметне, чорно-сірого кольору з висвітленням біля щоки і плеча».
Проте найцікавіше виявилося на звороті портрета. Написано чорною фарбою: «Laurentius Tazwinski: pirsxit: 16 may 1809». Тобто писав його художник Лаврентій Тажвінський. Дата ще раз підтвердила правильність виснов­ку, бо в 1809 році саме Каетан Ігнацій Кіцький був львівським архієпископом.
Старший науковий співробітник відділу фондів Марія Сидорук підняла обліковий журнал експонатів. Під номером 5806 там значиться «Портрет духов­ної особи» 1809 року. Його закупили для музею у 1984 році від рогатинського колекціонера Курця М. Ю. Заплатили 300 радянських рублів.
«То була солідна сума, – згадує пані Марія. – Як молодий спеціаліст я тоді отримувала 105 рублів. Щороку на закупівлю експонатів музею виділяли 100 тисяч. Ми їздили по селах і містах, зустрічались із колекціонерами, старими людьми. Нас цікавили картини, старовинний одяг, скульптури, інші витвори мистецтва».
На жаль, за Незалежності фінансування припинилося – за останні 20 років державним кош­том було закуплено лише п’ять експонатів.

Біографія героя
Настав час розповісти про основні життєві віхи нашого відомого-невідомого. Каетан Ігнацій Кіцький народився у 1745 році в Варшаві. Його тато Антоній був поважною особою – генерал-майор кінної артилерії та підкоморій (земський суддя) закроцімський.
У 1768-му Каетан закінчив тео­логічні студії, а наступного року став священиком. Був пробощем у Гнойові на Жулавах та Мальборку. Різкій кар’єрний злет Каетана розпочався після того, як його рідний дядько Фердинанд Онуфрій Кіцький став львівським архієпископом. Він перетягнув племінника до Лемберга, де незабаром зробив суфраганом, тобто своїм помічником. Як пише енцик­лопедія Львова, це був перший в історії тутешнього римо-католицького архієпископства випадок призначення близького родича на посаду в церковній ієрархії.
Коли стрийко помер, Каетан зай­няв його місце. Від 1800 року архієпископ за сумісництвом працює ще й ректором Львівського університету. Рішуче виступав проти викладання німецькою мовою у римо-католицьких семінаріях.
У травні 1809 року до Львова вдерлись польські війська князя Понятовського – союзника Наполеона. Багато чиновників втекли з міста, навіть греко-католицький митрополит Ангелович вирішив за краще перечекати десь подалі. А Кіцький не злякався і залишився. Мало того, він заборонив вітати дзвонами польські війська. Але населення проігнорувало наказ, і улани вступали до міста під веселий передзвін. Кіцький образився, і після повернення австрійців піддав львівські дзвіниці екскомунікації, тобто відлученню від церкви. Потім їх довелося заново переосвячувати.
Помер Каетан Ігнацій Кіцький 15 січня 1812 року. Похований у архієпископській резиденції в селі Оброшино Пустомитівського району Львівської області. До речі, наш Музей мистецтв, де зараз висить портрет, міститься у колишньому костелі Непорочної Діви Марії, який входив до архідієцезії Каетана Кіцького.
Іван Бондарев

Переглядів: 377 | Додав: limnytcja







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019