Середа, 2020-09-23, 11:33 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2020 » Квітень » 19 » Повстанський Великдень. Бійці УПА на Прикарпатті святкували по-своєму
12:08 PM
Повстанський Великдень. Бійці УПА на Прикарпатті святкували по-своєму

«Христос Воскрес – воскресне Україна» – це привітання зародилося в лавах Української повстанської армії. Вояки свято вірили, що Україна, як і Христос, має воскреснути, адже їх обох мордували й розпинали.

Крім традиційного свята, Великдень символізував для упівців початок нового року боротьби, пише Репортер.

«ОУН-УПА мали свій календар подій і свят, – розповідає дослідни- ця визвольного руху Марина Мірзаєва. – Відзначали Покрову, день Героїв, день Зброї, день пам’яті жертв Крут, згадували проголошення акту незалежності України 1941 року, Злуку тощо. І, звісно, Великдень, Різдво. Святкували не лише всередині організації, а й намагалися проводити агітаційну роботу, показувати місцевим мешканцям, що повстанці так само підтримують церкву, дотримуються традицій – навіть у важких польових умовах».

Святкування у підпіллі в різні роки відбувалися по-різному. Наприклад, у 1944-1945 роках, коли «другі совіти» ще не посилили контроль над Прикарпаттям, повстанці нерідко святкували Великдень у найближчому до лісу селі, або збиралися прямо у лісі великими групами. Зібрати харчі до святкового столу було окремим завданням, адже міс- цеве населення перебувало під пильним наглядом і за найменший зв’язок з підпіллям у людей відбирали майно, а їх самих відправляли до Сибіру.

«Були села, які повстанці повністю контролювали, вони там почувалися більш спокійно, розставляли охорону по кутках і могли святкувати разом з людьми, – розповідає Мірзаєва. – Але таке було лише до 1946 року, на Лемківщині трішки довше – до операції «Вісла». Пізніше повстанці ходили в села хіба невеликими групами по 4-5 бійців, домовлялися наперед з довіреними зв’язковими, брали харчі та йшли назад до лісу, бо було небезпечно».

Готуватися до святкування Великодня починали за тиждень, а то й раніше. Здебільшого хлопців по харчі відправляли в рідні села, аби було простіше домовитись. Крім того, це був привід побачитися з рідними. Але така розкіш траплялася не завжди. Наприклад, упівець Григорій Костюк (псевдо «Вишневий») описує підготовку куреню «Підкарпатський» до Великодня 1945 року так.

«Всі вояки і командири з цікавістю чекали, як нам доведеться відсвяткувати наше українське свято Христового Воскресіння. Приготуванням до свята займався курінний харчовий. Населення біля Чорного Лісу було досить убоге, тому, щоб не обтяжувати місцевих селян, теренові господарники збирали харчі в заможніших господарів в селах дальше положених від Чорного Лісу. Командири «Сокіл» і «Прут» знали, що наш рій складався з вояків, які походили родом із сіл біля Станиславова. Кілька нас було з Ямниці, два кулеметники з села Підпечари, а я був родом з Єзуполя (Жовтень), Коваленко з села Крилоса, двоє з села Повенне (Павитівка), один з Тязева. Власне, йому командир наказав, щоб ми відійшли до Ямниці та зайнялися перевозом харчів з Ямниці до присілка Майданик. Командири перестерігали нас перед небезпекою і наказували, щоб наш рій придержувався строго конспірації. Ямничани дуже тішилися, бо вони матимуть змогу бути в своєму селі та відвідати своїх рідних. Та наш ройовий зв’язався зі станичним, щоб нас розділив по двох до хати, де були криївки».

Через облави у сусідньому Тязеві забрати фіру з харчами повстанці змогли лише на третій день. «Розплачувалися» з селянами своєю валютою – бофонами. А до Великодня була ще й особлива «писанка-бофон». Це були і гроші, і агітки водночас.

Бувало, що через постійні облави та рейди НКВС бійці не могли навіть вийти на свіже повітря, тож зустрічали Великдень у криївках. Із запису референта пропаганди Карпатського краю Михайла Дяченка («Марка Боєслава») за 1951 рік бачимо, що не завжди святкування було радісним.

«Зима, хоч і була легкою, але затяжною. Кожен із нас так рвався до сонця, а тут, як на сміх, все сипав сніжок. Це засмучувало, бо в нас залишився лише невеликий запас вівсяної крупи, але й та закисла, що нам аж обличчя зводило, бо доводилось їсти кашу кислу, як оцетова есенція. Так день за днем настав Великдень. Зустріли ми його дуже сумно. По два маленьких пряничка вже з протухлої муки і шматок твердого, як волоський горіх, м’яса. От і всі великодні делікатеси. Та це б нічого, голод повстанцю, як рідний брат. Наш святковий настрій зіпсувала відсутність двох стрільців. За кілька днів до цього вони пішли в село за продуктами і досі не повернулися. Ми вже вважали їх мертвими. Та по опівдні я вислав розвідку, аби дізнатися про їх долю. Яка була радість, коли після заходу сонця ми застали своїх друзів у криївці, до того ж з кошиками святкових наїдків».

Святковий стіл для упівців був далеко не головним, хоч напівголодні зимівлі заміняли Великий піст. Для них Великдень був першим зв’язком після зими, вони розповідали одне одному, що сталося за цей час. Це був момент єднання у спільній молитві за загиблими й за долю України. Повстанці намагалися запрошувати священника, та нерідко його проповідь заміняла промова командира. Власне, за таких умов і трансформувалося відоме всім привітання «Христос воскрес! Воістину воскрес!» на патріотичне «Христос воскрес! Воскресне Україна!».

«Увечорі службовий старшина зарядив збірку нашого куреня, – пише вояк Григорій «Вишневий» Костюк. – Курінний «Прут» говорив, що, може, нам доведеться святкувати в бою, але поки що спокійно, то можемо поділитися традиційними великодніми пасочками. На закінчення побажав нам веселих свят і щоб другі свята нам Всемогучий Бог поміг святкувати у вільному золотоверхому Києві. На кінець він привітав нас: «Христос воскрес – Воскресне Україна!». Ми у відповідь гукнули: «Вовіки воскресне!». Наша відповідь – понад 400 голосів – відбилася ген-ген далеко по Чорному Лісі».

До Великодня повстанці лагодилися, як на свято в миру: чистили форму, вдягали вишиванки, голилися. Якщо місце святкування відділу робили в лісі – ставили столи, встеляли хвоєю. Та попри все, залишалися в повній бойовій готовності, не дозволяли собі пити алкоголю чи занадто захоплюватися святом.

У спогадах повстанця Подоляка знаходимо відомості про те, як сотня «Різуна» святкувала Великдень у Чорному лісі в 1944 році.

«Все кипить, наче у вулику, – пише Подоляк. – Усі працюють, усі ввихаються. То ж бо завтра Великдень – перший підпільний Великдень у лісі. Одні чистять зброю і порядкують колиби, другі рубають чатиння, щоби ним прикрасити колиби, інші знову будують каплицю, в якій завтра відправлятиметься польова Служба Божа. Найбільше з усіх звиваються куховари. Вони мусять наварити для цілої сотні їжі, і то кращої, як коли-небудь. Ще й гості мають прийти. Бунчужний «Олекса» та інтендант «Кертиця» наглядають над усім. Сотенний Петро Хмара вибрався до Грабівки полагодити передсвяткові справи. На дорозі перед табором заскрипіли навантажені вози, що прибули з сіл з дарунками для повстанців. Вивантажено великі білі паски, ковбаси та інше. Зле, що на всі ці ласощі треба чекати аж до завтра, бо сьогодні не випадає їсти – подумав не один повстанець. Перед вечером усі підстригли собі чуприни і голилися, чистилися, вмивалися, переодягалися… Закінчилась Служба Божаі з юнацьких повстанських грудей понеслася по чорноліському просторі великодня пісня – «Христос воскрес!». Наче одна велика родина – засіли повстанці до приготованих столів. Вони гостились, співали, жартували до полудня. Як акомпанемент до їхніх забав гомоніли залпи фронтових гарматних батарей. Надвечір повстанці порозходилися по підлісних селах кінчати Великдень».

Тетяна Скоропляс


Переглядів: 39 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020