Міські газети щорічно у лютому писали про кохання. Справа в тому, що у Станиславові була цікава уже забута традиція – проведення Старокавалєрського вечора, який завершував сезон карнавалів.
Розповіді про проведення цієї забави знаходимо у польськомовній газеті «Kurjer Stanislawоwski» за різні роки.
Це була, завжди, як писали газети, «елегантна і красива забава». Неодружені мужчини на цій вечірці мали надію знайти свою другу половинку, зрештою, це і було основною метою цього вечора. Ошатна  публіка заповнювала зал, дами вражали своїми туалетами. Працював буфет, цілий вечір без перерви грав польський академічний оркестр.
Забава проводилася зазвичай у залі Зв’язку польських залізничників, який знаходився по вул. Вірменській (тепер – вул. Мельничука).
Вхідний квиток на вечір становив 5 злотих, студенти платили 2 злотих. Дохід від забави йшов на благодійні цілі, наприклад, у 1927 році 1057 зл. передали у станиславівський дім сиріт.

Відвідувати Старокавалєрський вечір було обов’язком нежонатих чоловіків. Якщо ж «тверді» холостяки під різними приводами не приходили на забаву, їхні прізвища друкувалися в пресі як злісних противників сімейного життя. Такий список знаходимо у газеті «Kurjer Stanislawоwski» від 26 лютого 1911 року. І хоч «страйкуючі» пани названі не повністю, а тільки «Пан С.», чи «д-р. Д.» -- станиславівці добре знали, про кого йшла мова. Інколи старі кавалєри давали відповідь через газету і підкреслювали, що за свій нежонатий стан вони сплачують податки.
І ще цікава деталь – газета докладно описувала сукні пань: так ми дізнаємося, що пані Буковська була на вечірці у голубій сукні, прикрашеній срібним і чорним оксамитом.
        
Писали газети і про речі багато серйозніші. Так, той же «Kurjer Stanislawоwski»  від 23 лютого 1936 року подавав статистичну довідку про національну і релігійну приналежність населення станиславівського воєводства. Так, у 1935 році у Станиславові проживало 21,5 % римо-католиків, 62,3 % греко-католиків, 14, 8 іудеїв, 0,4 % євангелістів та ін.
На жаль, в архівах збереглося менше станиславівських україномовних газет. Безумовно, найпопулярнішою україномовною газетою  був часопис 
«Станиславіські Вісті». З неї ми дізнаємося, що у лютому 1912 року                         
станиславівців турбували питання виборів до Сойму. Газета «Станиславівські Вісті» за 1 люте 1912 року повідомляє про Віче, яке відбулося в залі «Руської Бесіди» (вул.Собєського, 28, тепер – вул. Січових Стрільців) з вимогою виборчої сеймової реформи на основі загального, рівного, безпосереднього і таємного виборчого права. Станиславівці домагалися, щоб українцям було надано такий процент усіх сеймових мандатів, який відповідає чисельності українського населення краю, адже згідно з переписом 1910 року в Галичині проживав 41 % українців, які сплачували 33 % усіх податків і мали тільки 15% послів у Соймі.
Також газета повідомляла про гастролі у Станиславові знаменитого Гуцульського театру Гната Хоткевича з виставою «Непросте» та про Вечорниці з танцями, які влаштовувало 10 лютого 1912 року  Товариство «Руська хата».
Часто про події на станиславівщині повідомляли також галицькі газети. У львівській газеті «Нова Зоря»від 4 лютого 1937 року сповіщалося про епідемію плямистого тифу, яка охопила села Іспас і Слобідка Лісна Коломийського повіту. Ці села були відділені на карантин.
А газета «Діло» від 29 лютого 1928 року повідомляла про проведення у Станиславові 14 лютого у залі українського «Сокола» (тепер – зал «Просвіти» по вул. Грушевського) свята української народної пісні. Чоловічий хор «Шіснадцятка» української гімназії професійно виконав 14 народних пісень у обробці Леонтовича, Кошиця, Лисенка, Людкевича.
У лютому 1926 року американський проповідник Роберт Рейдт лякав галичан кінцем світу.
А ще можемо дізнатися про новинку моди – голубі тюрбани, які носили як жінки, так і чоловіки.
А ось 3 лютого 1935 року «Kurjer Stanislawоwski» опублікував цікаве  Розпорядження міської управи про оподаткування собак, згідно з яким господарі повинні були сплачувати по 5 зл. щорічно за одного пса, 10 зл. – за другого, 20 зл. – за третього і кожного наступного. Звільнявся від оподаткуваня тільки один пес при умові, що він необхідний для охорони господарства і постійно знаходиться на прив’язі. Податок потрібно було сплатити разово до 1 березня. Крім цього, за реєстрацію одного собаки треба було ще сплатити 1 зл. Городян попередили, що незареєстрованих і неоподаткованих псів будуть забирати у господарів і топити. Така ж сумна доля чекала бездомних тварин. Коти податками не обкладалися. Якщо враховувати, що середня заробітна плата кваліфікованого робітника становила 70-100 зл., то утримання чотирилапих охоронців обходилося городянам дорого.

ГК