Мешканці нашого міста у всі часи любили смачно поїсти. Однак деякі заклади міста були відомі ще й цікавими розвагами, а також кримінальними скандалами. Тож ми, як і обіцяли, продовжуємо наші дослідження «смачної» міської історії.

Хліба і видовищ

Деякі ресторатори Станиславова на зламі ХІХ і ХХ ст. намагалися вразити своїх гостей цікавими видовищами.

Так, на площі Ринок працювала ресторація Пістрайха, яка прославилася тим, що приваблювала відвідувачів у досить незвичний спосіб. Поряд з ресторацією розігрували шоу «Король зломщиків».

Спеціально навчений силач, закутий у кайдани, на очах у здивованої публіки розривав їх. Щоб публіка не знудилася, винахідливий ресторатор час від часу змінював вид кайданів, з яких мав звільнятися силач.

Найсміливішим глядачам пропонували сто корон нагороди, якщо вони зможуть узяти приклад з силача і теж порвати кайдани. Всі решта глядачі, мабуть, поспішали зайти до ресторації, щоб запити ї заїсти це видовище чимось смачним.

На місці сучасної будівлі по вул. Незалежності, 6 розміщався готель «Під трьома коронами», який мав не дуже добру славу.

Дослідники історії міста зазначають, що кожен охочий чоловік міг там «зняти» жінку легкої поведінки на ніч. При готелі розміщався також ресторан.

З 1 листопада 1885 року його власником став такий собі Генрик Квятковський, який, судячи з реклами, був досвідченим кухаром з багаторічною практикою в першокласних вітчизняних і закордонних ресторанах та аристократичних сімействах.

Ресторан пропонував обіди, сніданки і вечері «на варшавський спосіб», спиртні напої і замовлення їжі на абонемент – тобто зі щомісячною оплатою.

Можна було також замовляти їжу додому. В 1897 році у залі цього ресторану відбулося зібрання українських радикалів, під час якого присутні обговорювали майбутні вибори.

В 1902 році тут збиралась місцева професійна спілка кравців. Гостям закладу пропонували також доволі екзотичні розваги, зокрема виступи різних артистів.

В 1903 році тут виступали дві акторки вагою 321 і 240 фунтів (відповідно 160 і 120 кг.), кілька ліліпутів, бородата жінка та її дев’ятнадцятирічний «ад’ютант», який мав 70 см. зросту.

В міжвоєнний період готель мав назву «Східний», а замість ресторану при ньому працювала пиварня «Львівська».

В кам’яниці Розенберґа (вул. Січових Стрільців, 24) у 1903 році розмістився ресторан і кав’ярня «Рояль» (від франц. royal – королівський).

«Велика зала імпонує своїм облаштуванням, тут відбуваються чудові концерти оркестру 24-го полку піхоти. Гарні й комфортні бічні приміщення, в яких міститься також кав’ярня з двома більярдами. Весь заклад має великоміський вигляд»,– так описувала його преса.

В новоствореній ресторації і кав’ярні можна було насолодитися пивом «Штайнбрухське» з угорської броварні, заснованої в 1854 році.

До речі, броварня успішно функціонує і в наші дні й випускає пиво під марками «Dreher»і «Arany».

Реклама зазначає, що саме це пиво отримало гран-прі на виставці в Парижі. Власник закладу Т. Фішер обіцяв також чудову кухню від професійного шеф-кухаря, великий вибір напоїв найкращої якості і дбайливу обслугу.

Нумерація будинку за століття змінилася – тоді адреса кам’яниці була вул. Собєського, 28.

Однак більшість клієнтів-чоловіків приходила до цієї ресторації не лише для того, аби смачно поїсти і випити. В ресторані «Рояль» виступала прекрасна Малґожатка Ленґель, яка була улюбленицею клієнтів сильної статі. Ось як писала про неї преса в 1905 році:

«В ресторації «Рояль» повно військових і цивільних чоловіків. Щовечора їх сюди приваблює своїм чарівним голоском і не менш привабливими формами незрівняна золотоволоса угорська співачка Малґожатка Ленґель, яка насправді походить з Бучача».

Ресторан працював також у знаменитому пасажі Єґера, поєднаний з крамницею вин. Обидвома закладами володів виноторговець Озіяш Єґер, відомий у місті своєю скандальною поведінкою.

В цій ресторації часто проходили зустрічі «академіків». Так на початку ХХ ст. називали студентів університетів.

У тодішньому Станиславові не було університетів, тому місцева молодь навчалася в інших містах, здебільшого у Львові та Кракові. Коли «академіки» поверталися до рідного Станиславова на канікули, вони часто влаштовували вечірки та дружні посиденьки з танцями. На такі вечори було прийнято запрошувати не лише друзів, а й усіх місцевих «академіків», які навчалися в тому ж університеті.

На вокзалі і при готелях

На межі ХІХ і ХХ ст. колійова ресторація Станиславова вважалася одним з найкращих закладів у місті. Її орендував Емануель Соеві – талановитий ресторатор, який раніше працював у Ходорові.

Станиславівські гурмани приходили повечеряти до вокзального ресторану навіть тоді, коли не збиралися нікуди їхати. Тут організовували бенкети, зокрема у січні 1900 року в колійовому ресторані урочисто проводжали на пенсію високого службовця, радника двору Дуневича, і у цьому закладі зібралися всі вершки місцевого суспільства.

Після смерті ресторатора у 1902 році заклад вела його вдова, але наступного року ситуація з колійовими ресторанами у Галичині докорінно змінилася.

Право їхньої оренди почали виставляти на аукціон, а річний чинш підвищили з 1800 до 5100 злотих ринських. Це стало кінцем відомого ресторану – він перейшов у інші руки, після чого якість страв і обслуговування суттєво впала.

«Місцева колійова ресторація в ті часи, коли її орендував Емануель Соеві, славилася своїми стравами, – писала місцева преса. – Зараз же, зі зміною орендаря, вона втратила свою добру репутацію. Страви вже не такі смачні, а всі найкращі вина з ресторану Соеві викупив місцевий бакалійник Теофіл Квятковський. Невже теперішньому орендареві у власних же інтересах не хочеться брати приклад зі свого попередника?»

Невідомо, чи прислухався новий власник до цієї поради, але колійова ресторація з тих пір часто переходила з рук у руки.

Добре відомим був ресторан при готелі «Уніон». В 1912 році на замовлення видавця Станіслава Хованця архітектор Фредерик Януш розробив проєкт, а фірма «Йорк» збудувала на вулиці Сапєжинській (тепер вул. Незалежності, 4) першу в місті п’ятиповерхову будівлю.

Чотири верхні поверхи орендував підприємець Ян Ґрайнер, який відкрив там готель, кав’ярню і ресторан «Уніон».

Початково Ґрайнер мав кілька крамниць делікатесів у Стрию, пізніше вів справи у Львові. Заклад у Станиславові успішно працював і за другої Речі Посполитої, а у радянські часи ресторан отримав назву «Київ».

Там у 70-80-х роках минулого століття працював офіціант Куба, який став справжньою людиною- легендою. Куба, або Якуб Хаїмович Гайман, народився в 1917 році в Букачівцях біля Рогатина. В нього обідали всі місцеві начальники й авторитети, але для Куби всі гості були рівні. Ходили чутки, що він розпочав свою кар’єру ще в ресторації «Уніон». Казали також, що Куба отримав європейську освіту, тому його манери були такими вишуканими.

Працював ресторан і при готелі «Імперіал», що знаходився по вул. Казимирівській, 3 (нині вул. Мазепи) і був відкритий у липні 1893 року.

В 1910 році ресторан цього готелю обговорювало все місто завдяки сміливому вчинкові одного з офіціантів. 28 квітня одна станиславівська пані вийшла з Каси ощадності, що знаходилась якраз напроти готелю. Аж раптом якийсь нахабний злодій вирвав у неї з рук сумочку, в якій лежала пристойна сума грошей і ощадна книжка.

Свідком цієї сцени став офіціант Іґнацій Кербер, який одразу ж погнався за злодієм. Той, побачивши погоню, кинув сумочку. Офіціант підібрав її, але все ж продовжував переслідувати нападника, врешті-решт наздогнав його і віддав у руки поліції.

Маловідомі ресторації

Були у старому Станиславові й заклади, які не особливо прославилися, але все ж мали свою клієнтуру і час від часу згадувалися в пресі.

Так, у листопаді 1901 року власник готелю й ресторану з Яремча Францішек Ганус відкрив ресторан і залу для сніданків у кам’яниці Ґоттесмана в Станиславові (нині вул. Мазепи, 12).

Ресторатор повідомляв, що він щедро наповнив кухню і пивницю, страви готує лише на свіжому маслі, гарантує помірковані ціни і дбайливе обслуговування, а тому сподівається на увагу місцевої публіки та її численні відвідини. Однак заклад так нічим і не виділився серед численних конкурентів.

По вул. Потоцького, 6 (тепер частина вул. Сотника Мартинця) неподалік від колійової дирекції знаходився ресторан Яна Ганца. В рекламі власник запевняв, що намагався зробити страви у своєму закладі доступними для всіх і водночас смачними і завжди свіжими. В ресторані продавали пільзенське пиво, австрійські та угорські вина.

По вул. Собеського працювала ресторація пана Людвика Коритовського, що мала поруч невеликий садок.

Цей заклад полюбляли залізничники –тут традиційно відбувалися конференції колійових машиністів, які обговорювали важливі робочі питання та за келишком вина чи кухолем пива ділилися останніми професійними новинами. Тут також влаштовувало зустрічі місцеве товариство рукодільників імені Кілінського.

На площі Франца-Йозефа (тепер Вічевий майдан) працювала ресторація подружжя Швадронів. Як стверджувала реклама, крім вишуканих страв та уважної обслуги, цей заклад пропонував також виступи відомої дамської капели, чий спів можна було слухати щовечора, починаючи з восьмої години.

В 1910 році ці ресторатори примудрилися вплутатися у доволі неприємну історію.

Вони виманили 350 корон у купця Бернцвайґа, якого звинувачували у фальшивому банкрутстві. Швадрони стверджували, що добре знали суддю і могли посприяти тому, щоб усі питання в цій справі швидко вирішилися, а звинувачуваний міг отримати найнижче з можливих покарань або взагалі уникнути кари.

Насправді ні Давид Швадрон, ні його дружина жодного впливу на суддю не мали, тож їм теж довелося опинитися на лаві підсудних за шахрайство і отримати 14 діб арешту. Про те, як вплинув цей скандал на ресторанний бізнес подружжя Швадронів, преса не повідомляє.

Олена БУЧИК