Неділя, 2018-05-27, 5:02 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Травень » 5 » Родина Потоцьких, або звідки ноги ростуть - усе про засновників Станиславова
9:21 PM
Родина Потоцьких, або звідки ноги ростуть - усе про засновників Станиславова

Місто Станиславів заснував польський магнат Андрій Потоцький. Це хрестоматійне твердження відоме чи не кожному мешканцю Івано-Франківська. Але чи були Потоцькі поляками?

Нерідко можна почути, що це українська родина з Галичини, яка ополячилась і забула рідні корені. От і розберемось, хто ж вони такі, пише “Репортер”. 

 

Князь і мельник

Історик Садок Баронч у книзі «Пам’ятки міста Станиславова» наводить давню легенду. Ніби у 1132 році польський князь Болеслав ІІІ Кривоустий (тобто косоротий) здійснив похід у Галичину. Але українці дали загарбнику жорстокого прочухана, і він з кількома лицарями був змушений ховатися по корчах. Якось ввечері князь обережно наблизився до млина, що стояв на річці Золотий Потік. Мельник-русин щиро прий­няв вигнанців у своєму домі – надав нічліг, годував і поїв кілька днів.

Коли ситуація дещо стабілізувалась, Болеслав рушив додому, але перед тим зізнався, що мельник приймав у себе не простого лицаря, а самого польського князя. За відданість він пожалував йому шляхетство і дарував герб Пиляву. Нащадки мельника розкрутились, заснували містечко Золотий Потік, стали писатись Потоцькими.

Однак, тут є кілька нестиковок. Чого б це український мельник радо вітав польських лицарів? Може, був запроданцем? Тоді Потоцькі мають сумнівну честь походити від ренегата-сепаратиста! Також сумнівними виглядають дії князя Болеслава, який після поразки поскакав не на захід – до Польщі, а на схід – углиб ворожої території. Нагадаємо, що Золотий Потік це теперішня Тернопільська область.

І з якої мами польський монарх жалує чужого підданого шляхетством? А якщо навіть і так? Адже поляки захопили Галичину лише у 1349 році. Уявляєте, як до короля приходить мельник з якогось села і каже, що його прадіду 200 років, тому польський князь дарував шляхетство та особистий герб? Щоправда, в усній формі, але то таке. Тому, мовляв, прошу любити й шанувати, а заодно узаконити село Золотий Потік за моєю родиною. Бздур?

Садок Бронч теж так вважав, ще й перевірив польські літописи і не знайшов жодної згадки про галицький похід 1132 року. Отже, легенда хоч і гарна, але…

 

Бій під Пилявою

А ось самі Потоцькі своїм родоначальником вважають лицаря Зірослава із села Поток, біля Анджеюва, що у теперішньому воєводстві Свєнтокшицькому. Це південно-східна Польша, тож ніяких українських коренів Потоцькі не мають.

У 1166 році князь Болеслав IV Кучерявий пішов у хрестовий похід на прусів – язичницьке плем’я, що мешкало на узбережжі Балтійського моря. У вирішальній битві пруси тричі відчайдушно атакували крило, яким керував Зірослав з Потоку. Відважний лицар відбив два наступи, а під час третього ще й власноруч заколов вождя прусів.

За це князь Болеслав дарував Зірославу особистий герб із двома цілими перекладинами, що символізували дві перші пруські атаки, та однією поламаною – на згадку про фінальну сутичку, в якій загинув поганський ватажок. Герб називався «Пилява» – від містечка, поблизу якого розігралась битва. Воно є й дотепер, щоправда перейменоване у Балтійськ (Калінінградська область, Росія).

 

Три пагони одного роду

Нащадки Зірослава поділили між собою родинний Потік і продавали його частинами. На початку XVI століття Потоцькі перетворились на звичайну бідну шляхетську родину, яких було повно у польському королівстві.

Піднесення роду почалося з Якова (1481-1551). Він продав свою частку Потоку, переїхав до Галичини і зосередився на військовій службі. Брав участь у багатьох битвах з татарами й молдаванами, дослужився до ротмістра. Генеалог Каспер Несецький пише, що досвідченого воїна запримітив король Сигізмунд І, який зробив його наставником свого сина. Яків обучив королевича фехтуванню і кавалерійській їзді, за що отримав села Соколів і Загайполе. Останнє він перейменував у Потік – в пам’ять про малу батьківщину. Пізніше село отримало магдебурзьке право і стало містечком, а у 1601 році на прохання власника король дозволив змінити назву на Золотий Потік. Таким чином Потоцькі отримали солідне родове гніздо на Тернопіллі, звідки і почалася їхня експансія на українські землі.

Син Якова Микола отримав староство Хмільницьке, тобто досяг посади теперішнього голови РДА. Згодом він очолив Кам’янецьке староство, яке приносило близько 4000 злотих річного прибутку. Микола масово скупав землі й села, чим заклав підстави для подальшого зростання роду.

Але справжній ренесанс Потоцьких відбувся за його дітей – братів Яна, Андрія, Якова і Стефана. Ян позичив королю Сигізмунду 12 000 під заставу Літинськогостароства і незабаром отримав ще й воєводство Брацлавське, ставши першим Потоцьким на губернаторській посаді. Він помер бездітним, а його брати стали засновниками трьох родових гілок.

Яків перетворив село Чешибіси на містечко Єзупіль і є родоначальником так званої Єзупільської лінії. Його син Микола за величезну силу отримав прізвисько «Медвежа лапа», був польським воєнним міністром і увійшов в історію завдяки запеклій боротьбі з Богданом Хмельницьким.

Стефан поселився у Бучачі та поклав початок «Золотій Пиляві» – на гербах родинний хрест зафарбовували у жовтий колір. Найвідомішим представником цього «відгалуження» став староста канівський Микола Василь Потоцький, який прославився дивацтвами і меценатством, підтримував скульп­тора Пінзеля, жертвував великі гроші на розбудову Бучача, Городенки та Почаївської лаври.

Один із нащадків Стефана став архієпископом Ґнезно – найвищим священиком Польщі, якого називали примасом. Через те цю лінію часто іменують «Примасівською гілкою». Втім, у XIX столітті Потоцькі з «Золотої Пиляви» розмножились у неймовірній кількості, збідніли та зійшли з історичної арени.

Найбільших успіхів досягнула гілка Андрія – «Срібна Пилява».

 

Посередність при великих чинах

Андрій Потоцький (1553-1609) не міг похвалитись великими кар’єрними здобутками і обіймав посаду кам’янецького каштеляна – намісника замку. Він був кальвіністом, відчайдушно боронив кордони Речі Посполитої і зарекомендував себе непоганим командиром.

А ось його син Станіслав (1578-1667) отримав від життя практично все. За винятком хіба королівського трону. Починав як кальвініст, але на початку XVII століття перейшов у римо-католицизм, причому протестантську кірху наказав перетворити… на стайню. Брав участь у всіх війнах, які вела Річ Посполита, за що отримував від короля землі, гроші та посади. Був старостою галицьким, коломийським, воєводою брацлавським і київським. Створив величезні латифундії, столицею яких обрав містечко Підгайці у теперішній Тернопільській області. Отримав прізвисько «Ревера», оскільки часто вживав це слово, що в перекладі з латини означає «воістину».

Втомившись від битв і перебуваючи у поважному віці, Потоцький вирішив подати у відставку і піти на покій. За легендою, коли він повертався у свої володіння, якийсь селянин виорав у полі стару булаву і підніс її магнату. А коли Станіслав прибув до Львова, то довідався, що в битві з козаками загинув польний гетьман (заступник головнокомандувача) Калиновський, і король новим гетьманом призначив його. Через два роки, у 1654-му, Потоцький стане великим коронним гетьманом і очолить польську армію.

Натомість, історики зазначають, що «Ревера» був посереднім полководцем, у війську не мав авторитету, пиячив, був скорим на розправу і часто конфліктував з більш талановитими офіцерами. Хоча одну корисну справу старий магнат у своєму житті таки зробив.

Він породив Андрія Потоцького, який і заснував Станиславів. Щоправда, з «Реверою» в нього склалися напружені стосунки, тому новозбудоване місто він назвав не на честь батька, а іменем сина – про що й зазначив у привілеї про надання магдебурзького права.

Іван Бондарев


Переглядів: 5 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018