Станиславів у Першій світовій очима російського кореспондента - 27 Березня 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
П`ятниця, 2016-12-02, 9:45 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2015 » Березень » 27 » Станиславів у Першій світовій очима російського кореспондента
4:39 PM
Станиславів у Першій світовій очима російського кореспондента

Рівно сто років тому – у березні 1915-го – російські війська вдруге зайняли Станиславів. Разом з солдатами до міста прибув кореспондент газети «Русское слово» Олександр Панкратов. Він уважно дивився навкруги і все ретельно занотовував. Що ж побачив репортер?

Влада міняється, «Жорж» залишається
«Я сиджу у станиславівському ресторані «Жорж» і спілкуюсь з буфетником, – пише Панкратов. (Нагадаємо, що «Жоржем» за російської окупації називали ресторан у теперішньому готелі «Дністер»). – Ресторан ще не прийняв російського вигляду. Не зняли з полиць пляшок з вином і горілкою, не прибрали діжечку з пивом. Горілка і пиво на столах.
– Дозволено? – питаю.
– Не знаємо. За мадярів було можна. А російська влада ще не встигла зробити розпорядження. Поки що торгуємо з мадярського дозволу».
Чому репортер так здивувався пляшкам? Річ у тому, що в Росії тоді діяв сухий закон. 17 липня 1914 року імператор Микола ІІ заборонив продавати алкоголь під час мобілізації. 22 серпня заборона на продаж спирту, вина та горілчаних виробів була продовжена до завершення воєнного часу. Коли росіяни вперше здобули Станиславів, комендант одразу попередив місцевих торговців – продавати чи дарувати спиртні напої військовим не можна!
Однак повернемось до спогадів журналіста.
«Буфетник скаржиться на труднощі торгівлі у місті, що переходить з рук у руки: від австрійців до росіян, від росіян знов до австрійців.
– Влада постійно змінюється. Щойно пристосувались до росіян, як прийшли мадяри та зламали життєвий устрій. Довелось до них пристосовуватись. Вони попанували 12 днів і пішли. Тепер знову росіяни. Знову треба звикати. Ось, пляшки треба забирати. Скоріше б закінчилась ця жахлива війна!
– А мадяри вас часто навіщали?
– Тільки ними й жили. Весь готель був ними зайнятий. Мадярські офіцери обідали в нас і гуляли на повну. Ще третього дня, ввечері, за вашим столом сиділа їхня компанія. Пили старку. Казали, що нізащо не віддадуть місто росіянам. А вночі таємно залишили Станиславів».
Далі Панкратов пише, що австрійці до останньої хвилини запевняли містян, ніби їхні справи йдуть добре. 17 лютого (за старим стилем, тобто 2 березня за новим – Авт.) бургомістр Фідлер вивісив оголошення, що «кожний, хто розповсюджує брехливі чутки про поразку австрійців і їхній відступ, буде суворо покараний по законах військового часу». Через два дні австро-угорські війська пішли з міста.
Деякі російські офіцери мали дещо своєрідне почуття гумору. Ось характерний епізод:
«Тепер «Жорж» знову наповнений росіянами. Наші офіцери приїздять сюди як у знайоме місто, до знайомих людей. При мені до ресторану зайшла компанія військових на чолі з полковником. Полковник звернувся до буфетника жартівливо, як до старого знайомого:
– А тебе хіба не повісили австрійці?
– Ніяк ні, ваше сіятельство!
– Дарма, дарма, – сміявся полковник».
За 12 днів австрійці не змогли знищити російські сліди. У «Жоржі» навіть залишилось курйозне звернення адміністрації до росіян: «У зв’язку із піклуванням про гігієну та у зв’язку з тим, що в квартирах готелю мешкають вищі військові чини та старші цивільні члени із сім’ями, керівництво «Жоржа» просить гостей не водити до готелю жінок невідомого походження».

Місто культурне…
Хильнувши трофейної горілки та закусивши угорською рибою, Панкратов рушив на прогулянку завойованим Станиславовом.
«На вулицях порожньо. Мешканці немов вимерли. Де-не-де з’явиться одинокий містянин і одразу зникне. З магазинів відчинений лише один, з вивіскою «Linoleum», решта зачинені.
Зрідка зустрічаються поліцейські. На голові в них наш жандармський кашкет, на рукаві опаска з російських національних стрічок, проте шинель австрійська і весь вигляд зовсім австрійський.
– Як вас мадяри не повісили за такий костюм? – запитую в одного.
– А ми кашкети ховали, – відповідає поліцейський, – надягали австрійські. І стрічки міняли.
– А куди поділися мешканці?
– Багаті, особливо євреї, пішли з австрійським військом, а бідні сховались.
– Чого сховались, небезпеки ж немає?
– Спочатку від бомбардувань хоронились, а потім від страху. Лячно нині у місті, особливо вночі».
Хто лякає мешканців уночі, поліцейський не сказав, а Панкратов не запитував. Лячно та й лячно.
«Станиславів – місто велике і культурне, – пише журналіст. – Від гармат і вогню постраждали лише околиці, де точились бої, а чудовий торговий центр майже неушкоджений. Лише деінде у будинках зіяють пробоїни від снарядів, але великих руйнувань не помітно. Навіть скло у вікнах вціліло.
Ближче доринку стали траплятись розбиті крамниці. В них усе шкереберть, а двері чи вибиті, чи відчинені настіж. Однак таких пограбованих крамниць не багато. Більшість розбитих лавок ззовні закриті глухими залізними ставнями.
…Наринку багато людей. Тут і лавки відчинені. Але мирним мешканцям нічого не продавали. Вони сумним натовпом стояли біля входу.
Станиславів переживав тяжкий, хоча й тимчасовий, час безхліб’я, який вже пережили Львів, Ярослав та інші міста Галіції, завойовані нами.
Вулицю перегороджував натовп. Він кільцем оточив двох хлопчиків, які тягнули до ресторану «Жорж» великий кошик з білими хлібцями. Натовп благав:
– Продайте!
Хлопці захищали кошик, але люди напирали. Тоді вони відкрили торг і всі хлібці були миттєво розкуплені».

Запроданець
З центру журналіст плавно перемістився на периферію. Судячи з опису, гуляв він десь у районі сучасної вулиці Сагайдачного, в напрямку до Бистриці-Солотвинської.
«На околицях міста – особливо поблизу залізничного мосту, де був жорстокий бій, ще безлюдніше ніж у центрі. Захищаючи Станиславів, австрійці затягли на дахи будинків кулемети і гармати. Росіянам довелось відкрити по них артилерійський вогонь.
Ось лінія будинків, буквально зрешечених снарядами. Аршинні* діри. Розбиті шиби. Штукатурка посічена кулями. Є будинки, які вщент згоріли.
З одного напівзруйнованого дому до мене вибігла жінка та впала на коліна. Плаче і благає:
– Допоможіть!
В неї четверо дітей. Хліба немає. Живе на морозі, оскільки вікна вибиті. Її житло розбите снарядами.
Майже поруч, уся в дірах, двоповерхова стильна будівля. Це вже «робота» австрійців. Будинок належав начальнику станиславівських майстерень інженеру Ш., який керував ще за австрійців. Мадяри, коли прийшли до Станиславова, перш за все вказали на цей будинок:
– Служив росіянам…
Дістати самого Ш. вони не змог­ли, оскільки він встиг виїхати до Львова. Тоді мадяри помстились та розорили його будинок. Цей інженер, між іншим, збудував бліндований потяг, про який я вже писав».
Що то був за ренегат? Відомо, що до війни головними машинними майстернями (предком локомотиворемонтного заводу) керував інженер Ефенберг. Але ані він, ані вище керівництво не залишились під москалями і евакуювались до Моравії. Напевно той Ш. служив там простим інженером, та чомусь вирішив вислужитись перед росіянами.
Панкратов завершує опис Станиславова такими словами:
«На околицях добре чути канонаду. Австрійці відходили в напрямку Коломиї та захищались від натиску російських військ. Треба відмітити, що їхній відступ не був панічною втечею. Вони не залишили у місті жодної своєї фури. Навпаки, забрали багато чого, що їм не належало».
Від себе додам, що росіяни будуть хазяйнувати у місті до 8 червня 1915 року, поки їх звідти «не попросять» австріяки.

Іван Бондарев


Переглядів: 152 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016