Як ви гадаєте, що забезпечувало третину бюджету Станиславова? Ні, не промисловість, а пропінація, тобто горілчаний магазин. В 1900 р. місто отримало від неї аж 270 110 корон доходу. Наші предки любили випити і робили це частенько.
Як бачимо з реклами в газеті "Кур’єр станиславівський" від 11 квітня 1909 р., пропінація дуже активно рекламувалася в міській пресі, адже ніяких обмежень для реклами алкоголю тоді не існувало. Ціни були доступними: пляшка оковитої вартувала лише одну корону 76 галерів, можна було придбати також різні види лікерів, рому й коньяку. Пропінація знаходилась на сучасній вул. Незалежності – в 1912 р. на її місці збудували кам’яницю Хованців (нині бізнес-центр ”Київ”).
Зловживання алкоголем нерідко ставало причиною різноманітних пригод. Так, у липні 1896 р. місцевий поручник зі своїм однополчанином розважався в міському кварталі червоних ліхтарів – на вул. Зосина Воля.
Коли сильно п’яний поручник уже виходив із шинку, йому раптом приверзлося, що його оточили ворожі сили, він витягнув шаблю й почав нею розмахувати на всі боки. Кілька перехожих спробували відібрати в нього зброю, зчинилася бійка. Бравий вояка завзято боронився й не віддавав шаблі, тож угомонити його вдалося лише поліції. Але найцікавішим був епілог цієї пригоди. На лаві підсудних опинився зовсім не поручник-розбишака, а… ті двоє перехожих, які намагалися відібрати в нього зброю. Їх звинуватили у нападі на військового й спробі його роззброїти. В той час це вважалося досить серйозною провиною, тож одного з винних засудили на 4 місяці тюрми, іншого – на три.
В травні 1897 р. Станиславів сколихнув сенсаційний процес проти трьох залізничників. Машиніста Червенцеля, кондуктора Гоманського і колійового стражника Дідиця звинувачували у злочинній халатності, яка стала причиною випадку 25 січня того ж року. Машиніст був п’яним і в такому стані взявся вести потяг. В результаті сталося зіткнення потягів на станції Станиславів і багато людей отримали травми. Машиніста засудили до п’яти місяців тюрми, його колег звільнили від відповідальності.
В липні 1909 р. селянин Олекса Вітовський, п’яний як ніч, ішов з корчми разом з товаришами. Настрій у компанії був піднесений, але поблизу моста через Бистрицю у Вітовського раптом помутився розум. Він увійшов у воду і почав кричати приятелям, що зараз утопиться. Ті не сприймали його слова серйозно, хоч кілька з них намагалися його стримати. На нещастя, Вітовський зайшов у воду в досить глибокому місці. Він спочатку поплив, але несподівано втратив свідомість і пішов під воду. Врятувати його не вдалось а тіло витягли з ріки лише через кілька днів.
В серпні 1910 р. в Княгинин-Колонії (поселення на південному сході від Станиславова) юний син місцевого шинкаря помер… через дверну клямку. Близько третьої години ночі до шинку постукала захмеліла компанія колійових робітників. Їм відчинили, і вони одразу ж зажадали горілки й почали забаву з голосними співами і криками. Побенкетувавши зо дві години, п’яна компанія вийшла з шинку, але один з робітників вирішив зняти клямку з дверей. Невідомо, що творилося в його п’яній голові, може, він вирішив, що то буде дотепний жарт. Шинкаря і його дружини в ту ніч удома не було, був лише їхній син Якуб, який помітив пропажу і вимагав від п’янички повернути клямку. Той накинувся на хлопця з криками й прокляттями, а один з його колег ще й ударив сина шинкаря по голові каменем. Він без свідомості упав на землю, а згодом помер у лікарні. Одного з нападників удалось відшукати, інший утік з міста.
На початку ХХ ст. дуже популярною була корчма "Варшава", що знаходилась у Пасічній біля моста через Бистрицю. В травні 1908 р. відбулось урочисте відкриття “оґродка”, тобто невеличкого садка біля корчми. В самий розпал святкування, коли грав оркестр, кілька п’яних гостей затіяли бійку з присутніми на святі солдатами 20-го полку крайової оброни. Було розбито багато посуду, поламані крісла і столи, а налякані гості втекли, не заплативши за напої й наїдки.
Незважаючи на такі сумні наслідки, ця бійка надовго стала предметом жартів для мешканців Станиславова і Пасічної. Справа в тому, що військові й цивільні у ній неначе помінялися місцями. Цивільні нападали й били, а військові… втікали. Такого чуда ніхто досі не бачив. Проте місцева преса пізніше навіть хвалила військових за те, що вони самоусунулися від сутички. Адже по-справжньому виграв бій не той, хто заподіяв максимальну шкоду, а той, хто зумів попередити ще більш трагічні наслідки.
Олена БУЧИК |
