Сто років тому Станиславів був невеликим провінційним містом на безкраїх просторах Австро-Угорської імперії. Однак тут жили винахідливі люди, які намагалися рухати науково-технічний прогрес. Втім, не всі ідеї станиславівських винахідників були вдалими й корисними.
Особливо активними були місцеві залізничники: вони запровадили багато важливих удосконалень.
В липні 1899 р. було отримано патент на винахід станиславівського залізничника Міксієвича, який удосконалив механізм відкривання й замикання колійових переїздів. Після запровадження цього винаходу при відкриванні чи замиканні переїзду лунав звуковий сигнал, що зменшувало ймовірність помилок і аварій.
В 1903 р. інженер зі Станиславова Ришард Стефаницький винайшов систему автоматичного з’єднання для залізничних вагонів, яка перевершувала інші, наявні в той час, бо відповідала всім технічним вимогам і добре працювала в складних умовах.
У вересні 1906 р. мешканець Станиславова Зиґмунт Доннерсберґ отримав диплом і золоту медаль від Академії заохочення винахідництва і промисловості в Парижі за винайдений ним механізм, який контролював в’їзд потягів на станцію. Пристрій допомагав точно визначати, коли той чи інший потяг в’їжджав на станцію і коли він її залишав. В ті часи більшість аварій траплялася саме при в’їзді потягів на станції, тож такий пристрій був важливим для підвищення безпеки залізничного руху.
Винахідливі люди траплялися навіть серед станиславівських перукарів і… церковних служителів. У червні 1906 р. газета "Кур’єр станиславівський" повідомила про органіста місцевого парафіяльного костелу Францішка Летинського, який винайшов механізм для покращення звуку в церковному органі. Завдяки вдосконаленням Летинського церковний орган почав видавати значно більш глибокі й чисті тони, що було помічено всіма прихожанами.
"Нова віденська перукарська газета" від 1.03.1903 р. повідомила, що перукар Беньямін Бірер зі Станиславова звернувся за патентом на вдосконалену модель щипців для завивання волосся. Наконечники цих щипців мали особливо зручну форму й автоматично опускалися при відкриванні приладу, що допомагало перукарю створювати на головах клієнток привабливі кучері. Очевидно, жителі Станиславова оцінили талант перукаря, адже в 1904 р. Беньямін Бірер став членом правління місцевої корпорації перукарів.
В 1911 р. у крамниці Станиславова надійшли механічні олівці, виготовлені за конструкцією, розробленою місцевим учителем токарської майстерності Францішком Антоняком. "Кур’єр станиславівський" від 15 січня 1911 р. повідомив, що корпус такого олівця був виготовлений з галаліту – пластмаси, яка добувається з казеїну. Вона не горіла, не ламалася і була тривкою. Графітовий стержень можна було загострити маленьким ножиком, який додавався до олівця. До комплекту входили також п’ять стержнів – вони були хімічні, чорні, червоні і блакитні. Вартував такий комплект усього 1 корону. В тому ж році майстер запатентував розроблену ним конструкцію олівця, яка, на думку багатьох, була значно зручнішою за інші, що існували на той час.
Однак деякі ідеї місцевих винахідників виявлялися відверто шкідливими і навіть приводили їх на лаву підсудних. В 1903 р. перед станиславівським судом постав Юзеф Кшиштофович, який винайшов "чудодійні" ліки під назвою "Мікроцид". Основним складником препарату був розчин карболової кислоти. Як стверджував винахідник, "Мікроцид" був незамінним при всіх інфекційних хворобах, запальних станах, багатьох хронічних захворюваннях. Він продавав ці ліки пацієнтам начебто лише для того, щоб повернути собі витрати на виробництво засобу, не отримуючи жодного прибутку. Ліки досить широко продавалися не лише у Галичині, а й у Буковині. Проте дія "Мікроциду" на людський організм виявилася зовсім не такою благотворною, як це представляв Кшиштофович. Один з пацієнтів, що приймав ці ліки, помер, і лікарі визначили, що смерть настала внаслідок отруєння карболовою кислотою. Горе-винахідник постав перед судом, але вийшов сухим із води. Його адвокату вдалося поставити під сумнів той факт, що пацієнт помер саме внаслідок прийому препарату. Як не дивно, після суду Кшиштофович усе ще свято вірив у чудодійну силу свого винаходу.
Незважаючи на такі прикрі випадки, австрійська влада все ж намагалася сприяти винахідливим громадянам. Так, у 1908 р. "Кур’єр станиславівський" з посиланням на "Щоденну газету військових розпоряджень" повідомив, що багато винахідників, які перебували у війську, не могли розвивати свої ідеї через брак коштів. Їм радили звертатися до президента технічного військового комітету, щоб отримати від нього офіційний висновок щодо свого винаходу. І якщо думка президента була позитивною, винахідник міг отримати кошти від держави на розвиток свого "стартапу".
Олена БУЧИК |
